Аналіз даної Угоди показав, що в основу угоди покладено принцип певної нерівноправності Сторін, оскільки Російська держава фактично стає основним тримачем інформації і одержувачем фінансових засобів, що ставить її в краще положення. Це суперечить основним напрямам зовнішньої політики України і ставить українські правоохоронні органи в дискримінаційне положення. У результаті це створило умови, які дозволили МІБ цілком перейти під контроль Російської держави, що фактично стала його власником. Так, із січня 1996 року МІБ в односторонньому порядку перейшов на безпаперову технологію опрацювання інформації, у зв'язку з чим в Управління оперативної інформації (УОІ) МВС України перестала надходити інформація з міждержавного розшуку осіб. Це дозволяє Російській державі впливати на рівень кримінальної безпеки в Україні, тому що недоотримання інформації негативно відобразилося на результатах пошукової роботи, зниженні ефективності оперативно-довідкових обліків [263]. 

Вивчення Угоди показало, що в ній недостатньо врегульовано питання фінансування МІБ. За даними УОІ МВС України, у листопаді 1992 року був підписаний договір між МВС України і МВС Російської Федерації про фінансування цього банку, проте ні в МВС України, ні в МВС Росії такого договору немає. Відсутні також документи, що підтверджують існування МІБ як структурного підрозділу МВС Російської Федерації. Проте саме МВС Російської Федерацій виставило рахунок МВС України про сплату боргу перед МІБ на суму 2 млрд. 79 млн. російських рублів (за курсом 1997 р.). Ці рахунки являють собою частину загальних витрат функціонування Головного інформаційного центру МВС Російської Федерації. Раніше ці суми жодного разу не були узгоджені з Українською державою. Таким чином, склалася парадоксальна ситуація, у якій МВС України безплатно поставляє інформацію МВС Російської Федерації і змушене виплачувати кошти на утримання ГІЦ МВС РФ. МВС України в цій ситуації змушене порушити питання про спільне визначення з Російською державою частки фактичних витрат функціонування МІБ і рішення про можливості виплати заборгованості (якщо така дійсно мала місце) або відмови Росії від висловленої претензії [374, 24].  

З урахуванням важливості обміну інформацією між міністерствами внутрішніх справ України і Росії можливе вирішення даної проблеми наступними шляхами: змінити правову базу інформаційного обміну, поставивши її на рівноправну основу; підписання нової, двосторонньої угоди з підвищенням рівня угоди, оскільки її міжвідомчий статус не дозволяє фінансувати МІБ із держбюджету.

Корисним для розвитку договірних відносин є аналіз альтернативних шляхів обміну інформацією. У 1993 році МВС України на рівні міждержавних договорів приєдналось до МОУП-Інтерпол, який дозволяє вести обмін на рівноправній основі та фінансувати його з державного бюджету. Також необхідно вивчити можливості обміну інформацією через повноважних представників БКБОЗ (Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю), що могло б більшою мірою гарантувати відсутність витоку інформації. Позитивним прикладом такого підходу може бути діяльність постійного представника МВС України в Польщі та інших країнах Європи.

Варто враховувати, що зосередження різного роду інформаційних банків на подібних умовах у Російській державі дозволяє їй методом, аналогічним "газовому кранику", впливати на рівень інформаційного суверенітету і кримінальної безпеки, що, у свою чергу, не може забезпечити гарантій національної безпеки України.

Досить часто спецпідрозділи оперативних служб, які ведуть боротьбу з економічною злочинністю, зустрічаються з перешкодами при здійсненні запитів та оперативно-розшукових заходів на території сусідніх країн. До перешкод можна віднести правове регулювання таких заходів та матеріально-технічні ресурси. Тому велике значення у боротьбі зі злочинністю має Угода про співробітництво в сфері спеціального супроводження оперативно-розшукової діяльності, згідно з якою Міністерство внутрішніх справ Азербайджанської Республіки, Міністерство внутрішніх справ та національної безпеки Республіки Вірменії, міністерства внутрішніх справ Грузії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану та Узбекистану, які, беручи до уваги положення про взаємодію міністерств внутрішніх справ незалежних держав у сфері боротьби зі злочинністю від 24 квітня 1992 року та інших міжнародних договорів про співробітництво, учасниками яких є вищезазначені держави, керуючись бажанням розвивати співробітництво між оперативними службами з метою підвищення ефективності боротьби зі злочинністю при суворому додержанні принципів суверенної рівності держав і невтручанні у внутрішні справи, погодилися на тісне співробітництво [450]. 

З метою виконання зазначеної Угоди визначено ряд термінів, що мають наступне значення:

- "оперативна розвідка" - підрозділи Сторін, які здійснюють комплекс оперативно-розшукових дій;

- "спеціальний супровід" - один із видів діяльності, що здійснюється оперативною розвідкою;

- "об'єкт спостереження" - об'єкт, щодо якого оперативна розвідка здійснює спеціальне супроводження.

Для дотримання державного суверенітету здійснення оперативного супроводу оперативною розвідкою ініціатора на території іншої держави не допускають. Правоохоронні органи цих держав у межах своєї компетенції з дотриманням законодавства та міжнародних договорів своїх держав здійснюють співробітництво у сфері спеціального супроводження оперативно-розшукової діяльності з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття злочинів.

Партнери співпрацюють шляхом виконання письмових запитів про здійснення спеціального супроводу оперативно-розшукової діяльності.

У сприянні в межах даної Угоди держава-виконавець може відмовлятися повністю або частково, якщо вважає, що виконання запиту може нанести шкоду суверенітету безпеки, суспільному порядку й іншим суспільним інтересам його держави та суперечить законодавству або міжнародним зобов'язанням його держави, або може поставити під загрозу особисту безпеку оперативної розвідки.

У сприянні може бути відмовлено, якщо діяння, у зв'язку з яким надійшов запит, не є злочином за законом держави, що запитує.

Держава, яка запитує, терміново повідомляє у письмовій формі про повне або часткове відмовлення у виконанні запиту із зазначенням причин відмови.

Запит про проведення оперативно-розшукових заходів оформляється шифрованою телеграмою і направляється на ім'я керівника органу внутрішніх справ відповідного рівня [450].

Запит повинен мати наступні реквізити:

- найменування органу, якому направляється запит, і найменування органу, від якого він походить;

- підставу для здійснення запиту і короткий зміст матеріалів справи, за якими необхідно здійснювати спеціальний супровід;

- прізвище, ім'я, по батькові та рік народження особи, щодо якої необхідно здійснювати спеціальний супровід, його громадянство, вид діяльності, наявність судимостей, адреса місця проживання, заняття, прикмети, коротка характеристика, транспорт, яким користується, відомі зв'язки;

- питання, які потрібно з'ясувати, характер спеціального супроводу і бажану дату його проведення;

- інші дані, необхідні для належного виконання запиту.

Правоохоронні органи запитуваної держави приймають усі необхідні заходи для забезпечення належного виконання запиту, негайно повідомляють про обставини, що перешкоджають або суттєво затримують його виконання.

Якщо задоволення запиту не входить до компетенції органів, які запитують, вони терміново повідомляють про це ініціатора. Крім того, вони мають право просити додаткові відомості, необхідні, на їх думку, для належного виконання запиту, а після його виконання негайно інформують про результати.

За матеріалами проведення спеціального супроводу складається узагальнююча довідка, яка направляється ініціатору запиту за підписом керівника відповідного рівня.

Кожний правоохоронний орган має право забезпечувати конфіденційність інформації і документів, отриманих у межах даної Угоди від інших органів.

Результати виконання запиту, отримані на підставі даної Угоди, без погодження з правоохоронними органами, які їх надали, не можуть бути використані в інших цілях, а лише в тих, для яких вони запитувались і були надані.

Інформація і документи, отримані правоохоронними органами в ході співробітництва в межах даної Угоди, не можуть бути передані третій державі та правоохоронним органам без письмового погодження з правоохоронними органами, які надали таку інформацію і документи. Але керівники центральних і територіальних органів оперативної розвідки при необхідності можуть проводити засідання з метою підвищення ефективності співробітництва на основі даної Угоди.

Держави самостійно несуть затрати, які виникають у ході реалізації даної Угоди, якщо в кожному конкретному випадку не буде встановлений інший порядок. Положення даної Угоди не перешкоджає розвитку співробітництва між державами у сфері спеціального супроводу оперативно-розшукової діяльності. Держави вирішують спірні питання, які можуть виникати під час використання положень даної Угоди шляхом консультацій і переговорів. До даної Угоди за домовленістю держави можуть вносити зміни та доповнення, які оформляються окремими протоколами і є невід'ємною частиною. Депозитарієм даної Угоди є Міністерство внутрішніх справ Росії. Держави негайно повідомляють депозитарію про зміни. Така Угода набуває чинності після тридцяти днів з дати отримання депозитарієм третього повідомлення про виконання внутрішньодержавних процедур, необхідних для набуття чинності. Для кожної держави, яка передала депозитарію повідомлення про виконання внутрішньодержавних процедур, необхідних для набуття чинності цієї Угоди, вона набуває чинності після тридцяти днів з дати отримання депозитарієм такого повідомлення.

Дана Угода відкрита для приєднання міністерств внутрішніх справ інших держав-учасників СНД. Щодо Міністерства внутрішніх справ, що приєдналось, Угода вступає в силу на тридцятий день з дня отримання депозитарієм документа щодо приєднання. Кожна держава може вийти із зазначеної Угоди, повідомивши письмово про це дипозитарій (в Угоді детально розглянуто процедуру).

Так, рішення щодо виходу вступає в силу через шістдесят днів з дня отримання.

Ця Угода підписана у Москві 18 грудня 1998 року в одному примірнику на російській мові, оригінал зберігається в МВС Російської Федерації, яке направило державам-учасникам Угоду у вигляді завірених копій.

Аналіз ходу реалізації органами внутрішніх справ (поліції) Угоди про співробітництво у боротьбі зі злочинами у сфері економіки, підписаної в Москві під час засідання Ради глав урядів СНД 12 квітня 1996 року, з урахуванням тенденції зростання і розширення масштабів правопорушень у зазначеній сфері, особливо у банківській, кредитно-фінансових системах, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, а також масштабів відмивання (легалізації) доходів, отриманих злочинних шляхом, показує, що запити, які направляються Сторонами, досить часто виконуються неякісно, із запізненням, що, у свою чергу, ускладнює виконання Угоди [374]. 

На нашу думку, бажано забезпечити більш ефективну реалізацію потенціалу таких форм взаємодії, як обмін оперативною та іншою інформацією, яка має взаємний інтерес, проведення спільних оперативно-розшукових заходів щодо попередження, викриття, припинення і розкриття злочинів у сфері економіки, обмін досвідом роботи, організація спільних наукових досліджень.

Доцільно також вважати пріоритетним зміцнення багатосторонньої (у рамках СНД) міжнародно-правової бази співробітництва по боротьбі зі злочинністю у сфері економіки, особливо злочинів з використанням високих технологій, корупцією та легалізацією (відмиванням) доходів від злочинної діяльності, а також національних законодавчих актів, регламентуючих: