Комісія з ф'ючерсних операцій у торгівлі (КФОТ) відповідає за адміністрування та дотримання законів, що регулюють діяльність ринків ф'ючерсів та опціонів. Хоча відмивання грошей не є порушенням законів, дотримання яких забезпечується Комісією КФОТ, це може відбутися шляхом дій, які окремо порушують ці закони (наприклад, придбання цінних паперів та їх продаж через дуже короткий термін з метою отримання прибутку; виставлення цінних паперів на продаж виключно з метою переобліку й отримання грошей на короткий термін; фіктивні операції та подання неправдивих звітів). Отже, у таких випадках КФОТ може вживати заходи, спрямовані на дотримання законності  [91]. У штатах та округах США запроваджуються різноманітні заходи по боротьбі з відмиванням грошей. У багатьох законодавствах цих штатів відображені, хоча й дещо однакові чи подібні, положення федеральних законів по боротьбі з відмиванням грошей. Останнім часом особлива увага приділяється розслідуванню не тільки у справах із відмивання грошей, але й розслідуванню пов'язаних з ними первісних злочинів. У кількох штатах діють установи державного обвинувачення, що спеціалізуються на справах із відмивання грошей. У цих установах працюють різні фахівці, а саме: прокурори, слідчі, бухгалтери, аналітики, комп'ютерні спеціалісти, обізнані з кримінальним судочинством та законодавством із проблем відмивання грошей, конфіскації майна. Крім того, у багатьох штатах та округах США діють робочі групи з дотримання правопорядку, які отримують допомогу від федеральних органів та на рівні штатів і округів у боротьбі з відмиванням грошей та викритті первісних злочинів [213].

У Штатах ведеться активна робота щодо регулювання діяльності та нагляду за фінансовими установами. Органи правопорядку беруть участь у проекті "Гейтвей" (Gateway), що запроваджується Відділом систем боротьби з фінансовими злочинами Міністерства фінансів США. Учасники цього проекту мають право доступу "он-лайн" до всієї звітності, що подається згідно з вимогами Закону "Про банківську конфіденційність". Учасники з різних штатів отримують доступ до індивідуальних звітів, поданих за цим законом у будь-якому регіоні країни. Крім того, з метою збору даних кілька штатів запровадили правила звітності щодо валютних операцій для банків та небанківських фінансових установ, що базуються на положеннях Закону "Про банківську конфіденційність". У кількох інших штатах існує практика отримання копій звітів про валютні операції, що подаються установами конкретного штату до федеральних органів. Банківські установи штату, які за Законом "Про банківську конфіденційність" мають повноваження, як і державні органи регулювання банківської діяльності, перевіряти діяльність банків штату, оцінювати заходи по боротьбі з відмиванням грошей, що запроваджуються даним банком  [448].

У Франції згідно зі статтею 15 Конституції ФР вищим державним органом, який визначає діяльність усіх правоохоронних органів, є Рада оборони, яку очолює Президент, маючи у своєму складі у якості постійних членів прем'єр-міністра, міністрів оборони, внутрішніх справ, закордонних справ, промисловості й фінансів. Залежно від питань президент залучає до участі у засіданні Ради необхідних посадових осіб. Діяльність Ради оборони не підлягає контролю з боку Національних зборів  [91].

 Органом, який за дорученням Ради оборони готує проекти директив та інших рішень з головних питань розвідувальної політики, є Міжміністерський комітет із розвідки, який очолює прем'єр-міністр. Комітет, до складу якого входять: генеральний секретар уряду, міністри оборони, закордонних справ, у справах закордонних територій, внутрішніх справ, промисловості, наукових досліджень, зв'язку й космосу, генеральний директор головної розвідувальної служби, здійснює свої засідання два рази на рік. Його робочим органом є Постійний комітет з розвідки, до якого входять представники міністерств і відомств, керівники яких складають Міжміністерський комітет з розвідки. Відповідно до рішень Ради оборони та Міжміністерського комітету з розвідки функції організації розвідувальної діяльності покладені на Генеральний секретаріат національної оборони, який отримує і опрацьовує заявки всіх міністерств і відомств на отримання розвідувальної інформації, готує за ними проекти постанов Міжміністерського комітету. У свою чергу, зазначений комітет за допомогою постійного комітету з розвідки встановлює порядок виконання заявок, визначає, які розвідслужби їх будуть виконувати і подає на остаточний розгляд до Ради оборони.

В апараті генерального секретаріату національної оборони передбачена посада радника президента з питань безпеки, що посилює особистий контроль президента за діяльністю розвідслужб і правоохоронних органів. Виконання рішень Ради оборони щодо контррозвідуальної діяльності покладено на міністра внутрішніх справ. Для координації цієї роботи і контролю у межах МВС діє ще один управлінський ланцюг - Державний секретаріат громадської безпеки, якому підпорядковується Генеральна дирекція Національної поліції і всі контр-розвідувальні служби, що входять до неї. У межах своєї компетенції державний секретар із питань громадської безпеки має право розробляти й підписувати вказівки для контррозвідки та поліції.

Особливістю Франції є те, що Національні збори (Парламент) майже не беруть участі у визначенні правової основи діяльності правоохоронних органів і практично не мають можливостей для їх контролю. Така діяльність регламентується декретами президента й уряду держави, а також відомчими розпорядженнями, які вимагають ухвалення з боку Національних зборів.

Французький парламент не може проводити слухання з питань, пов'язаних з діяльністю правоохоронних органів, або створювати будь-які комісії. Комісія Національних зборів з питань права і юрисдикції здійснює нагляд лише за тим, щоб прийняті у державі нові декрети відповідали конституції і були узгоджені з раніше прийнятими законами та декретами. Контроль з боку Національних зборів за асигнуваннями розвідки має непрямий характер, так як здійснюється у межах розгляду і затвердження основних статей бюджету Міністерства оборони. Бюджет контррозвідки також не виділяється при затвердженні бюджету національної поліції.

У Франції в 1993 році створена Центральна служба з боротьби з корупцією. На неї покладені такі важливі функції, як координація діяльності, централізація інформації, необхідної для попередження та виявлення фактів активної та пасивної корупції, зловживання службовим становищем як з боку державних службовців так і приватних осіб, хабарництва, дій у корисливих цілях, а також надання допомоги судовим властям у випадках їх звернень щодо подібних фактів.

При надходженні інформації, що свідчить про факти правопорушень, Центральна служба направляє матеріали прокурору республіки для проведення розслідування. У Німеччині основи координації діяльності правоохоронних органів уперше були визначені урядовим положенням "Основні напрями співробітництва BFF, BND, MAD, поліції і виконавчих органів у сфері захисту держави (напрями співробітництва)" у редакції від 18 вересня 1970 року і                23 липня 1973 року. Угода передбачала порядок обміну інформацією між спецслужбами, а також проведення нарад у координатора спецслужб у відомстві федерального канцлера для обговорення оперативної обстановки або робочих зустрічей представників спецслужб на різних рівнях із конкретних питань, включаючи й оперативний вплив. Координацію боротьби з організованою злочинністю у ФРН здійснюють також Міжвідомчі підрозділи, що входять у загальну структуру правоохоронних відомств [21, 408]. 

При координації діяльності правоохоронних органів на початку 90-х років минулого століття в Італії була проведена широкомасштабна операція "Чисті руки", що мала приголомшуючі результати, які майже не відомі нашій громадськості. Суть цих результатів у тому, що під керівництвом прокурора - "архітектора" Бореллі було, за образним висловленням його біографа, споруджено "Місто Закону". Однак для цього йому знадобилось зруйнувати старе місто, або, як його називає той же біограф, "Місто Хабаря". У результаті "чистки", яка покінчила з небаченою для цивілізованої держави корумпованістю влади, виявились "виведені з обороту" 80 % італійських політиків, фактично припинилась дія крупних партій. Автори досліджень, які в цілому без схвалення відносяться до застосованих методів звільнення італійського суспільства від корупції (тільки одних самогубств підслідних вони нарахували близько трьох десятків), визнають провідну та незалежну від уряду роль правоохоронної  системи, як "правлячого класу в розвиненій індустріальній демократії" у безкомпромісній боротьбі з небезпечним видом "елітарної злочинності" [244, 179].

Вивчення міжнародного досвіду координації управління правоохоронними органами по боротьбі з економічною злочинністю, аналіз застосування позитивних форм і методів поєднання зусиль правоохоронної системи для вирішення поставленого перед нею завдання дозволяє зробити висновки щодо можливості їх використання в Україні.

По-перше, координація в управлінні правоохоронними органами виправдала себе, як традиційна функція управління, що має свої характеристики і тенденції удосконалення. По-друге, координація сприймається самими правоохоронними органами США, Франції, Німеччини та інших розвинених держав, як один із напрямів підвищення рівня ефективності боротьби з економічною злочинністю як на державному рівні, так і при міжнародному співробітництві. По-третє, координація здійснюється на підставі нормативних документів, в основному, загальнонаціональних програм спільних дій, що достатньо забезпечені ресурсно та фінансово.

Керівна роль у координації покладається не на тимчасові органи, які сформовані з представників різних правоохоронних органів, як в Україні, а на постійно діючі державні структури, наприклад такі: Національна рада по боротьбі з організованою злочинністю, об'єднання "Ударні групи", Центр координації дій проти відмивання грошей (США), Міжміністерський комітет з розвідки (Франція), координатор спецслужб у відомстві федерального канцлера (ФРГ) та інші. Запровадження зазначеного досвіду безперечно сприятиме посиленню боротьби з економічною злочинністю в Україні.