5.2. Координація управління правоохоронними органами по боротьбі з економічною злочинністю України та інших держав за участю ООН, Інтерполу та Європолу
Сторінки матеріалу:
- 5.2. Координація управління правоохоронними органами по боротьбі з економічною злочинністю України та інших держав за участю ООН, Інтерполу та Європолу
- Сторінка 2
- Сторінка 3
- Сторінка 4
- Сторінка 5
- Сторінка 6
Міжнародне співробітництво у галузі боротьби зі злочинністю не існує саме по собі. Це складова частина міжнародних відносин [69]. При цьому навіть ті держави, які не мають тісних політичних і економічних контактів, як правило, не зневажають контактами у галузі протидії злочинності.
Найбільш значимі за ступенем громадської небезпеки злочини економічного характеру все частіше здійснюються на території двох або більше держав, а злочинно придбане приховується і відмивається за межами країни, де було скоєно злочин [74].
Щодо вищезазначеного дуже влучним було твердження Генерального секретаря Інтерполу пана Кендалла, який підкреслив, що "у сучасних умовах міжнародна боротьба зі злочинністю не може знаходитись у компетенції кількох суперкоманд або супердетективів. Це може бути досягнуто тільки шляхом співробітництва у межах, встановлених окремими країнами, на основі існуючих міжнародних домовленостей, національних законодавств, технічних можливостей і доброї волі всіх зацікавлених осіб" [276].
Міжнародне співробітництво в боротьбі зі злочинністю здійснюється на підставі існуючої кримінальної відповідальності за: міжнародні злочини (злочини проти людства) та злочини міжнародного характеру (міжнародні, кримінальні злочини). До категорії злочинів міжнародного характеру віднесено злочини, що завдають шкоди економіці і соціальному розвитку держав [114, 234].
Сьогодні форми міжнародної взаємодії у боротьбі зі злочинністю досить різноманітні:
- надання допомоги з кримінальних, цивільних та сімейних справ;
- підписання та реалізація міжнародних договорів і узгоджень (домовленостей) по боротьбі зі злочинністю і, перш за все, з транснаціональною злочинністю;
- виконання рішень іноземних правоохоронних органів із кримінальних та цивільних справ;
- регламентація кримінально-правових питань та прав особистості у галузі забезпечення правопорядку;
- обмін інформацією, що викликає взаємний інтерес для правоохоронних органів;
- проведення спільних наукових досліджень та розробок у галузі боротьби зі злочинністю;
- обмін досвідом правоохоронної роботи;
- надання допомоги у підготовці та перепідготовці кадрів;
- взаємне надання матеріально-технічної та консультативної допомоги.
Стратегічні питання міжнародного співробітництва по боротьбі зі злочинністю вирішуються Організацією Об'єднаних Націй. І це не випадково, тому що злочинність не існує сама по собі, її рівень визначається системою міжнародних злочинних зв'язків [237]. На Генеральній Асамблеї ООН у вересні 1991 року щодо цього зазначалось: "Зростання злочинності, у поєднанні з процесом набрання нею транснаціонального характеру, ставить під загрозу внутрішню безпеку держав, зазіхає на свободу людини жити без страху, а також може підірвати міжнародні відносини. Усе це потребує створення ефективних міжнародних механізмів та більш тісного співробітництва між державами" [451, 7].
Функція ООН як організатора боротьби зі злочинністю у світі закладена в Уставі цієї міжнародної організації. Так, у ст. 1 Уставу йдеться про те, що ООН: підтримує міжнародний мир та безпеку; розвиває дружні стосунки між державами; здійснює міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального та гуманітарного характеру. Уже у резолюції № 415 Генеральної Асамблеї ООН від 1 грудня 1950 року зазначалось, що Організація бере на себе відповідальність за розгляд питань попередження злочинності. Далі у резолюції № 3012 від 18 грудня 1972 року сказано, що ООН розвиває та зміцнює міжнародне співробітництво у цій сфері [451, 96].
Боротьба з організованою транснаціональною злочинністю постійно знаходиться на порядку денному ООН. З цією метою розроблена спеціальна Програма ООН по боротьбі зі злочинністю та кримінальному правосуддю. В основі Програми лежать рішення Генеральної Асамблеї, Економічної і Соціальної Ради та Комісії ООН із попередження злочинності та поводження з правопорушниками [40, 12].
ООН розробляє основні стандарти, принципи, рекомендації, формулює міжнародні норми щодо захисту осіб, звинувачених у здійсненні злочинів, а також осіб, позбавлених волі. Ці норми у своїй основі виходять з положень Загальної декларації прав людини та Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Генеральна Асамблея ООН прийняла ряд документів, спрямованих на боротьбу зі злочинністю у світі:
- мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими;
- кодекс поведінки посадових осіб щодо дотримання правопорядку;
- межі боротьби проти корупції;
- міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб;
- основні принципи застосування сили та вогнепальної зброї посадовими особами щодо додержання правопорядку;
- декларацію основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою;
- основні принципи, що стосуються незалежності судових органів;
- основні принципи, що стосуються ролі адвокатів.
18 грудня 1991 року була впроваджена програма ООН щодо попередження злочинності і кримінального правосуддя (резолюція № 46/152 Генеральної Асамблеї ООН). Головне завдання цієї Програми, про що говориться в її преамбулі, - надання допомоги у задоволенні існуючих потреб світової спільноти у справі попередження кримінальних проявів та правосуддя. Серед нових цілей програми необхідно зосередити увагу на:
- боротьбі зі злочинністю національного та транснаціонального характеру;
- об'єднанні зусиль держав-членів ООН у попередженні транснаціональної злочинності;
- більш ефективному відправленні кримінального правосуддя;
- сприянні дотриманню найвищих стандартів справедливості, гуманності, правосуддя та професіональної поведінки.
Для максимальної актуалізації проблеми боротьби зі злочинністю у складі Економічної та Соціальної Ради ООН у 1992 році була створена Комісія з попередження злочинності та кримінального правосуддя. До комісії входять представники 40 держав-членів ООН, які обираються на три роки. Вона займається розробкою проектів основних принципів попередження злочинності та кримінального правосуддя; визначає планування заходів ООН по боротьбі зі злочинністю; підтримує сприяння інститутам ООН; готує конгреси ООН.
Саме у рамках Комісії була підготовлена і прийнята 51 сесією Генеральної Асамблеї ООН (1996 рік) Декларація про злочинність і громадську безпеку, у якій зазначено, що всі держави-члени ООН повинні взяти на себе почесне зобов'язання щодо співробітництва з метою попередження небезпечної транснаціональної, у тому числі й організованої злочинності, незаконного обігу наркотиків і зброї, контрабанди інших незаконних товарів, незаконної торгівлі людьми, терористичних злочинів, корупції та відмивання злочинних доходів [451, 106].
Постійне розширення масштабів міжнародного співробітництва, його напрямів і форм спонукали Генеральну Асамблею ООН доручити Комісії з попередження злочинності та кримінального правосуддя розглянути питання про розробку міжнародної конвенції проти організованої транснаціональної злочинності. Це доручення виходило з рішень Неапольської політичної декларації і Всесвітнього плану дій, прийнятих Всесвітньою конференцією по боротьбі з організованою транснаціональною злочинністю у Неаполі в листопаді 1994 року.
Не менш важливі зусилля ООН з підготовки так званих модельних домовленостей. Перш за все, потрібно згадати Типовий договір про взаємну допомогу в галузі кримінального правосуддя; Типовий договір про провадження кримінального судочинства; Типовий договір про видачу; Типовий договір про передачу нагляду за правопорушниками, які були умовно засуджені або умовно звільнені; Типовий договір про попередження злочинів, пов'язаних з посяганням на культурну спадщину народів у формі рухомих цінностей.
Крім Комісії з попередження злочинності та кримінального правосуддя, до системи органів ООН, які спеціально займаються питаннями боротьби зі злочинністю, входять: Центр з міжнародного попередження злочинності (Віденський центр), Міжрегіональний Римський науково-дослідний інститут ООН з питань злочинності та правосуддя, Азіатський і Далекосхідний інститут ООН у Токіо з питань попередження злочинності і поводження з правопорушниками, Гельсінський інститут з питань попередження злочинності та боротьби з нею, Африканський інститут ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками, Арабський дослідний та навчальний центр в Ель-Ріаді з питань безпеки, Австралійський (Канберра) інститут кримінології, Канадський (Ванкувер) Міжнародний центр з реформ кримінального законодавства і політики з кримінального правосуддя. Названі інститути проводять наукові дослідження, займаються питаннями підвищення кваліфікації кадрів національних правоохоронних органів, здійснюють методичну, матеріальну і технічну допомогу в розробці різних проектів, забезпечують зацікавлені організації інформацією про злочини і заходи боротьби з ними у світі.
ООН особливо активно розпочала роботу по координації міжнародного співробітництва по боротьбі з відмиванням "брудних" коштів та тероризмом, які тісно пов'язані та завдають значних збитків державі. Керівництво України вживає заходи щодо можливості наших правоохоронців у заходах боротьби міжнародного масштабу. Нині головне завдання полягає в тому, щоб належні політичні наміри спрямувати у конкретні дії. Україна, як фундатор ООН і географічно з'єднуючи європейську цивілізацію з азіатською, повинна відігравати помітну роль у цьому процесі. Особливо це важливо для ефективності подальшої роботи щодо інтеграції України щодо Євросоюзу та подальшої співпраці з Європолом і Інтерполом [237].
ООН у силу свого специфічного положення стосовно боротьби із злочинністю вирішує, в основному, завдання глобального стратегічного характеру. Більш конкретні тактичні завдання вирішуються регіональними міжнародними організаціями: Радою Європи, Європейським Союзом, Організацією американських держав, Лігою арабських країн, Асоціацією держав Південно-східної Азії, Організацією африканської співдружності. З певних причин об'єктивного і суб'єктивного характеру для України і ряду інших держав СНД найбільш практичний інтерес представляють міжнародні регіональні організації, які знаходяться на європейському континенті, - це Рада Європи і Європейське Співтовариство. Остання організація вже у 1975 році прийняла рішення спрямувати свою діяльність на вирішення проблем охорони правопорядку. Співробітництво європейських держав здійснюється у межах групи "Треві" у формі регулярного проведення нарад міністрів юстиції, поліції і служб безпеки. Наради цих відомств готують робочі групи експертів.
На першому етапі група "Треві" займалася лише однією проблемою - тероризмом. Сьогодні коло проблем, що спільно вирішуються, значно розширилось. До них належать наступні:
- створення системи збору і обміну інформацією, яка представляє інтерес для поліцейських служб;
- оцінка стану, структури, динаміки злочинності в Європі;
- забезпечення взаємодії у розшуку злочинців;
- вирішення питань, що стосуються відмови у праві в'їзду в країну особам, підозрюваним у причетності до терористичної діяльності;
- проведення спільної візової політики;
- налагодження обміну спеціалістами по боротьбі з окремими видами злочинів (тероризм, незаконний обіг наркотиків тощо);
- налагодження контактів у розробці спеціальної техніки для потреб поліції.
Механізм співробітництва правоохоронних органів у Європі постійно удосконалюється. У вересні 1992 року міністри внутрішніх справ і юстиції держав Європейського Співтовариства прийняли рішення про створення Європолу - органу поліцейського співробітництва з штаб-квартирою у Страсбурзі.