Необхідність створення Європолу була викликана декількома обставинами. По-перше, на початку 90-х років у Європі значно зросла організована злочинність у результаті чого гостро постало питання щодо об'єднання та координації зусиль щодо знищення злочинних угруповань та припинення їх впливу на різні сфери життя.  По-друге, 78-ми річний Інтерпол, об'єднуючи 178 країн світу, не приділяв достатньої уваги злочинності в Європі. Тому і виникла ідея створити власну силову структуру з своєю роллю, завданнями, чітко зафіксованими функціями і правами. Відповідно до Маастріхтського договору про розширення ЄС, підписаного 7 лютого 1992 року, було прийнято рішення про створення нової Європейської організації - Європол. ЇЇ мета - підвищення ефективності співробітництва поліцейських служб держав-членів ЄС.

Одним із основних напрямів діяльності Європолу є боротьба з нелегальним відмиванням коштів і пов'язаними з цими формами злочинності  [282].  

Європол працює принципово по-іншому ніж Інтерпол. Перш за все, інформація передається іншій країні тільки у випадку її згоди на розголошення тайни слідства. Всі дії цієї організації строго регламентовані. Незважаючи на те, що у кожної країни своє визначення організованої злочинності, для залучення європолівських сил це немає значення. Якщо країна дає згоду на співробітництво - Європол приступає до справи, тим більше, що його діяльність базується на трьох складових: обмін інформацією з поліцейськими країн - членів ЄС, її аналіз і надання допомоги при проведенні міжнародних операцій. 

Особлива увага Європолу надається викриттю злочинів у фінансово-кредитній системі, пов'язаних з кредитними картками та іншими засобами розрахунків.  До цього часу Європол збирав та систематизував інформацію про види злочинів, міжнародних організованих угрупованнях тощо. Створенню такого банку даних сприяли також жандармерії євросоюзівських країн.

У штаб-квартирі Європолу в Гаазі працюють представники 15 країн ЄС. Крім поліцейської, в Європолі представлені також податкова, еміграційна та інші служби, чия допомога частіше потрібна у розкритті міжнародних злочинів [282, 27]. Отже, основним завданням Європолу є: організація і координація взаємодій національних поліцейських систем у боротьбі з тероризмом, "відмиванням" грошей, нелегальним оборотом наркотиків і зброї, контроль за зовнішніми кордонами Європейського Співтовариства.

Для боротьби з кримінальними угрупованнями у Європі була створена особлива група "Антимафія", до завдань якої входить аналіз діяльності мафіозних угруповань, вироблення європейської стратегії протидій мафії.

Європол дещо подібний з Інтерполом - Міжнародною Організацією Кримінальної Поліції, яка створена 7 вересня 1923 року. До неї входять правоохоронні органи усіх континентів. Україна була прийнята до цієї організації у 1991 році. Основними завданнями Інтерполу є наступні:

- забезпечення широкої взаємодії всіх органів кримінальної поліції у межах існуючого законодавства і в дусі Всезагальної декларації прав людини;

- створення і розвиток інститутів, що можуть сприяти успішному попередженню кримінальної злочинності. Статут Інтерполу не дозволяє втручатися у внутрішні справи країн-членів або діяльності політичного, воєнного, релігійного або расового характеру.

Характерно, що Інтерпол - це не тільки організація кримінальної поліції. До її послуг звертаються й інші правоохоронні органи. Так і під поняттям "кримінальна поліція" розуміють функції, а не саму систему органів. Розглядаючи Інтерпол як засіб боротьби зі злочинністю, необхідно звернути увагу на те, що об'єктами практичного впливу цієї організації є, в основному, транснаціональні злочини і злочинці.

До категорій транснаціональних належать злочини, окремі стадії і епізоди яких здійснені на території різних країн; наслідки яких проявляються за межами країн, де вони були скоєні; становлять небезпеку для внутрішніх інтересів більш ніж однієї країни. Що ж стосується так названих "транснаціональних злочинців", то такими прийнято вважати осіб, які переховуються від покарання в іншій країні, або членів міжнародних кримінальних угруповань, які скоїли чи організували злочини, що зачіпають інтереси декількох держав.

Структурними ланками Інтерполу є національні центральні бюро Інтерполу (НЦБ), які одночасно є підрозділами поліції країн-учасниць Інтерполу. НЦБ виконує наступні функції:

- забезпечує обмін офіційною і конфіденційною інформацією з питань боротьби з транснаціональною злочинністю між національними поліцейськими й іншими правоохоронними органами, Генеральним Секретаріатом та НЦБ Інтерполу інших держав;

- організовує через відповідні національні правоохоронні органи заходи щодо викриття осіб, предметів і документів, які розшукуються державами-учасницями Інтерполу;

- направляє до Генерального Секретаріату і державам-членам Інтерполу запити й орієнтировки національних правоохоронних органів про розшук осіб, предметів і документів, здійснення нагляду за підозрюваними у злочинній діяльності, а також іншу інформацію з метою попередження і розкриття злочинів;

- формує банк даних про осіб, факти, предмети і документи на основі інформації, отриманої у процесі міжнародного поліцейського співробітництва;

- сприяє (у межах своєї компетенції) реалізації рішень і рекомендацій Генеральної Асамблеї і Генерального Секретаріату Інтерполу;

- готує аналітичні документи з проблем міжнародного співробітництва у галузі боротьби зі злочинністю.

Сьогодні Інтерпол є єдиним надійним органом, який веде облік транснаціональних злочинів та осіб, які їх здійснили. Інтерпол - головний координатор інтернаціонального розшуку злочинців, саме тут визначаються головні, стратегічні напрями діяльності поліції.

Поруч з Інтерполом створено Європол, тому що велика за своїми масштабами організація (Інтерпол), на думку спеціалістів, не повністю задовольняє регіональні інтереси ряду країн. Звичайно, це не єдина думка. Так, Генеральний секретар Інтерполу Роберт Кендалл вважає, що "сепаратистські" настрої Європейського Союзу, окремі елементи яких присутні відносно Інтерполу, можуть бути протипоставлені європейським інтересам.

Якщо у 15 країнах Європи буде введено "європейське" поліцейське співробітництво як протиставлення і доповнення до Інтерполу, то це може призвести до втрати європейського впливу всередині організації і ризику (для європейців) деякого скорочення можливостей співробітництва з неєвропейськими країнами. Роберт Кенделл вважає, що збільшення непогоджених мереж, які використовуються в одній і тій же сфері, може призвести до непорозумінь та неефективності боротьби з професійною злочинністю.

Очевидно, що доцільно погодитися з думкою Генерального секретаря Інтерполу хоча б тому, що українські капітали, здобуті злочинним шляхом і українські злочинці, які приховуються від правосуддя, досить часто знаходяться за межами Європейського континенту. Отже, ігнорування міжрегіонального аспекту співпраці навряд чи доцільне.

Аналізуючи функціональну діяльність оперативно-розшукових підрозділів правоохоронних органів України та кримінальної поліції провідних зарубіжних країн, необхідно зазначити, що останнім часом особливо важливим аспектом залишається тісне і досить ефективне міжнародне співробітництво у рамках Інтерполу. На даний час його членами (з урахуванням деяких колишніх союзних республік, у тому числі й України) є майже 180 держав.

Міжнародне поліцейське бюро, як постійно діючий робочий апарат Інтерполу, сформувалося не одразу. Спочатку в 1924 році були утворені лише дві служби: інформації про "міжнародних злочинців" і міжнародного розшуку злочинців. Вони почали діяти при поліцай-дирекції Відня на базі картотек австрійської поліції, зібравши дані про злочинців усіх країн Центральної і Південної Європи.

Із загального архіву були відібрані картки злочинців, на кожного з яких, крім відомостей, зібраних австрійською поліцією, була інформація хоча б з однієї країни, де він побував, затримувався поліцією або притягувався до відповідальності. Ці картки спочатку і склали основу довідково-інформаційного фонду знову створених служб, які переросли у потужні банки даних. Інтерпол - одна із міжнародних організацій, яка відрізняється від інших тим, що створена для забезпечення взаємодії співробітників відомств кримінальної поліції різних країн у їх боротьбі з кримінальною злочинністю. У нашій країні інтерес до Інтерполу зріс останніми роками, коли підвищився рівень організованої злочинності, лідери якої встановили зв'язки із західними країнами, приховуючи і відмиваючи кошти, здобуті злочинним шляхом в іноземних банках.

Як бачимо, у більшості країн є свої підходи щодо організації діяльності правоохоронних органів, але спільним для закордонного досвіду боротьби зі злочинністю, особливо її організованими формами, стало гармонійне поєднання тенденцій централізації управління та координації зусиль різноманітних відомств і служб для досягнення поставленої мети.

Вищевикладені моделі координації спеціальних підрозділів правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю в різних державах у найближчій перспективі б доповнюватимуть одна одну. Це буде поєднання раціональності, доцільності та науковості. Адже процес реформування управління й організації державних установ розрахований на довгий термін і являє собою удосконалення форм, методів, технологій діяльності правоохоронних органів, їх адаптації до зовнішніх та внутрішніх умов, що постійно змінюються.

На наш погляд, до такої роботи найбільш готові правоохоронні органи західного регіону нашої держави, працівники яких постійно співпрацюють із своїми колегами у країнах Східної Європи [219].

Після вступу України у 1992 році до Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерпол) постановою Кабінету Міністрів від 25 березня 1993 року № 220 було створено Національне центральне бюро (НЦБ) Інтерполу [21, 409]. Даною постановою було встановлено, що взаємодія правоохоронних органів України з компетентними органами зарубіжних держав щодо вирішення питань боротьби зі злочинністю, яка має транснаціональний характер або виходить за межі країни, здійснюється лише через НЦБ Інтерполу, а його функції покладались на МВС України, а також затверджено відповідне Положення [21, 411-413]. Так,  використовуючи систему міжнародного розшуку в межах Інтерполу, правоохоронні органи України мають можливість:

- одержати інформацію про місце перебування за кордоном та вид занять розшукуваних осіб (підозрюваних у вчиненні злочинів, обвинувачуваних, засуджених або які ухиляються від кримінальної відповідальності чи відбування покарання з подальшою їх екстрадицією (видачею);

- встановити контроль за діяльністю та перебуванням осіб, які переховуються від органів за межами України;

- встановити місцезнаходження особи, яка виїхала за кордон і пропала безвісти;

- ідентифікувати особистість невідомих хворих та трупи.

Міжнародний розшук із використанням каналів Інтерполу ведеться у двох випадках:

- за наявності вірогідних даних про виїзд розшукуваної особи в інші країни;

- з ініціативи членів закордонної організації Інтерполу, коли є запит до НЦБ про розшук осіб, які прибули в Україну з інших держав.

Форми взаємодії можуть бути різними:

- обмін цікавою інформацією про злочин або про вчинення злочину, а також про осіб, причетних до них;

- виконання запитів про проведення оперативно-розшукових заходів;

- розшук осіб, які переховуються від переслідування правоохоронними органами;

- розшук осіб, які безвісти зникли;

- розшук осіб, які переховуються від покарання;

- обмін інформацією про нові види злочинів (наприклад, використання Інтернету тощо);

- розшук та повернення вкрадених предметів, що мають номери або характерні ознаки, а також повернення номерних цінних паперів;