Огляд наявної інформації свідчить про те, що українські резиденти часто використовують офшорні юрисдикції для розміщення та утримання своїх кримінальних капіталів. За останні роки слідчими прокуратури встановлено ряд таких фактів.

Великомасштабні схеми відмивання грошей незмінно містять елементи транснаціональної злочинності. Оскільки відмивання грошей набуло світових масштабів, міжнародне співробітництво стало вкрай необхідним у боротьбі з ним.

Міжнародні організації (ООН, Банк міжнародних розрахунків) наприкінці 1980 року здійснили деякі початкові заходи, спрямовані на боротьбу з цією проблемою. Одразу після створення FATF у 1989 році Європейський Союз, Рада Європи, Організація американських держав встановили стандарти по боротьбі з відмиванням грошей для країн-членів зазначених організацій. Країнами Карибського басейну, Азії та Східної Європи створені регіональні спеціальні підрозділи по боротьбі з відмиванням грошей. Такі підрозділи планується створити найближчим часом у країнах африканського континенту та Латинської Америки. Аналітична робота розпочата і в Україні.

На Конгресі ООН у Гавані в 1990 році було прийняте за основу робоче визначення процесу відмивання грошових коштів, розроблене спеціальною робочою групою (GAFI):

- перетворення чи передача власності, коли при цьому відомо, що така власність виникла у результаті злочину з метою приховування чи маскування власності незаконного походження чи надання допомоги будь-кому, хто втягнений у здіснення такого злочину чи злочинів з метою уникнення правових наслідків його дій;

- приховування чи маскування справжнього характеру, джерела, місцезнаходження, розміщення прав стосовно власності чи права власності, якщо відомо, що така власність виникла у результаті участі в злочинній діяльності.

Соціальні наслідки відмивання "брудних" грошей у найбільш сконцентрованому вигляді були викладені одним із керівників групи GAFI Є. Янгом (Великобританія) на конференції країн-членів Ради Європи з проблеми відмивання грошей у країнах перехідного періоду (Страсбург, 1994 рік).

Зарубіжні дослідники проблеми боротьби з відмиванням грошей вважають, що злочинні капітали проходять через фінансові та банківські установи менш розвинених країн, а потім вкладаються у банки країн, що мають потужну податкову систему, таким чином, щоб неможливо було дізнатися про їх реального власника. Інша частина капіталів навіть не проходить камуфлювання по території офшорних країн, щоправда, при цьому використовуються товариства з юридичною адресою в цих країнах, але діють вони на території інших країн. Типовими є тисячі офшорних компаній, що мають рахунки у банках Швейцарії, відкриваються, наприклад, на ім'я анонімних компаній, які знаходяться (за юридичною адресою) у Панамі, на ім'я товариств у Ліхтенштейні (або з юридичною адресою в Ліхтенштейні) чи на ім'я трастів з місцезнаходженням на островах протоки Ла-Манш.

Аналіз практичних результатів роботи щодо повернення в Україну валютних коштів, що незаконно знаходяться за її межами, свідчить, що основними факторами, які негативно впливають на її ефективність, є слабка система внутрідержавного контролю за зовнішньоекономічною діяльністю та відсутність кримінальної відповідальності за легалізацію коштів, отриманих злочинним шляхом.

Так, при перевірці суб'єктів господарювання, які порушили валютне законодавство під час здійснення зовнішньоекономічних операцій, встановлено, що майже 50 % простроченої дебіторської заборгованості нерезидентів перепадає на українські підприємства, посадові особи яких знаходяться у розшуку або припинили свою діяльність і донараховані штрафні санкції до бюджету не сплачують, а майно в них практично відсутнє. Тобто, за допомогою фіктивних фірм, розташованих як на території України, так і за її межами, легалізуються доходи ділків "тіньової" економіки та відмиваються кошти, здобуті у результаті протиправної діяльності організованих злочинних угруповань.

Проведений огляд стану викриття злочинів економічної спрямованості свідчить про те, що основною причиною існуючого "тіньового" сектору економіки є недосконалість чинного, у тому числі і податкового законодавства. Це зумовлює незадовільний фінансовий стан суб'єктів підприємницької діяльності усіх форм власності, наявність "тіньових" потоків фінансових і товарних ресурсів, малоефективну систему контролю за рухом готівки через банківські структури через непрозорість їх діяльності тощо.

Через недосконалість чинного законодавства та значний податковий тиск підприємці не бачать перспектив розвитку своєї справи, тому й шукають шляхи ухилення від податків та переведення грошових коштів у "тінь". Це, у свою чергу, формує попит на послуги так званих конвертаційних структур. Щодо банків, то деякі їх керівники цілеспрямовано проводять політику сприяння діяльності підставних та фіктивних комерційних структур.

Конвертаційні центри - це сьогодні найбільша небезпека у кредитно-фінансовій системі. За інформацією Управління "К" Служби безпеки України, вперше діяльність конвертаційних центрів зафіксована більше десяти років тому, але особливого розмаху вона набула у період з 1995-1998 років. Спочатку конвертаційні центри діяли самостійно, без використання банківських установ, але це загрожувало втратою коштів. Поступово посадові особи банків, усвідомивши, які величезні прибутки приносить незаконна конвертація грошових коштів, почали прибирати цей вид "бізнесу" до своїх рук. При великих банках, а потім і при малих, почали створюватися центри з "тіньової" роботи з фінансами.

За інформацією Державної податкової адміністрації України, у нашій державі усе більшого розповсюдження набувають конвертаційні центри, за допомогою яких "тіньові" гроші "витікають" за кордон, а потім повертаються назад у вигляді інвестицій.

На даний час банкіри пропонують використовувати кодовані рахунки, що, у свою чергу, стає об'єктом фінансових махінацій. Механізм використання кодованих рахунків, відкритих на підставних осіб, набуває в Україні широкого розповсюдження. Це дозволяє криміналітету отримувати готівкові кошти та здійснювати за їх рахунок неконтрольовані державою розрахунки, що завдає значної шкоди економічним інтересам країни та стимулює, у свою чергу, розвиток "тіньового " бізнесу.

НЦБ Інтерполу в Україні має свій досвід активної співпраці з правоохоронними органами інших держав, особливо, що стосується розшуку злочинців. Так, за останні 5 років за його допомогою затримано й екстрадовано 82 злочинці, яких розшукували правоохоронні органи Росії, Болгарії, Китаю, Німеччини, Латвії, Польщі, Туреччини, Австрії, Італії та інших країн. За цей період понад 120 підозрюваних або обвинувачених у вчиненні злочинів на території нашої держави були знайдені за кордоном. У 2001 році 79 осіб очікували екстрадиції в Україну, 49 з них розшукувалися за вчинення тяжких злочинів, таких як розкрадання в особливо великих розмірах, здирство, розбійні напади, навмисні вбивства тощо. Тільки минулого року Австрія, Німеччина, Греція, Польща, Росія, Угорщина, Молдова, Чехія, Латвія видали Україні 38 зловмисників. Україна екстрадувала 22 особи у Вірменію, Німеччину, Росію, Литву, Латвію, Казахстан і Молдову. Наприклад, громадянина Ж. тривалий час розшукували литовські правоохоронці за підозрою у шахрайстві та контрабанді. За оперативними даними, зловмисник збирався знайти притулок у своєї давньої подруги у Дніпропетровську. Квартира виявилася порожньою, але сліди привели до Запоріжжя. Зловмисника з простроченим паспортом і фальшивим посвідченням водія на ім'я іншого громадянина Литви було затримано працівниками Укрбюро Інтерполу в Дніпропетровській області, після чого його видали правоохоронним органам Литовської республіки. Понад 5 років тому у сімферопольському барі "Міраж" відбулася "розбірка" між учасниками організованих злочинних угруповань. Троє невідомих у масках розстріляли відпочиваючих і зникли з місця події. Через деякий час злочин було розкрито, а його організатора затримано у Новоросійську за допомогою Інтерполу [315].

У боротьбі з економічною злочинністю необхідно реалізувати керівні принципи щодо попередження злочинності, встановлені стандартами і нормами ООН, які передбачають:

• широке залучення до співробітництва засобів масової інформації;
• розробку та впровадження детальних правових програм, при яких факт здійснення злочинів стає очевидним;
• практику обов'язкової конфіскації доходів, отриманих із злочинної діяльності;
• зосередження уваги на викритті каналів обороту грошових коштів, встановлення надійних бар'єрів між фінансовими ринками та ринками незаконного отриманого капіталу;
•  наділення правоохоронних органів належними повноваженнями в законодавчому порядку, створення спеціалізованих міжвідомчих установ, які конкретно займаються питаннями координації боротьби з економічною злочинністю;
• віднесення до компетенції (наприклад, Секторної служби США) злочинів та діяльності багато профільних злочинних синдикатів, посягаючих на фінансову систему шляхом скоєння банківських шахрайств, комп'ютерних злочинів, відмивання грошей та інших небезпечних злочинів, що загрожують національній безпеці держави;
• правові гарантії, надання правдивих показів;
• створення довгострокових підрозділів для проведення спільних поліцейських операцій на основі спеціальної угоди;
• створення інтегрованих розвідувальних підрозділів у великих містах, де в межах однієї юрисдикції діє декілька поліцейських служб;
• пріоритет розвідувально-інформаційної роботи щодо організованої та професійної злочинності;
• використання підрозділів по боротьбі з економічною злочинністю (бригад секретних агентів - особливо підготовлених штатних працівників) та проникнення в злочинне середовище "під прикриттям" .

Зазначені елементи організації боротьби з економічною злочинністю давно виправдали себе у розвинених країнах. Проте в Україні вони майже не застосовуються, тому було б доцільним на базі світового та власного досвіду переглянути теперішні методи боротьби із економічною злочинністю, здійснивши ряд заходів не тільки правового, але й організаційного характеру.

Наприклад, у державі доцільно визначити місцевості, які б вважалися регіонами інтенсивного скоєння економічних злочинів (промислові міста, прикордонні райони, вільні економічні зони тощо). Потребує посилення  міжрегіональна координація в управлінні правоохоронними органами. Необхідна розробка рекомендацій щодо взаємодії правоохоронних органів у регіонах та громадських структур з метою запобігання економічних злочинів. У рекомендаціях повинні знайти відображення процедури інспектування банків відповідними органами на предмет виявлення ризикованих тенденцій, що допоможе виявити ділянки, які найбільш тяжіють до поширення економічної злочинності.

Необхідно також запровадити регулярні консультації працівників правоохоронних органів з представниками економічного сектору, фахівцями з приватного права щодо ризикованих операцій та розрахунків клієнтів з фінансовими та іншими установами.

Працівникам правоохоронних органів доцільно проводити роз'яснювальну роботу серед працівників фінансових установ стосовно запровадження процедури, що зобов'язує усі підрозділи реєструвати  підозрілі випадки та повідомляти про них. Потрібно також розробити положення про програми підтримки регіонів, де відсутні економічні злочини.