1.  Обов ’язковий виняток із загального правила про застосування давності по­лягає в тому, що давність не застосовується до осіб, які вчинили злочини проти миру і безпеки людства, які вичерпним чином перелічені у ч. 5 ст. 49 КК, а саме плануван­ня, підготовка, розв’язання і ведення агресивної війни (ст. 437 КК), порушення законів і звичаїв війни (ст. 438 КК), застосування зброї масового враження (ст. 439 КК) та геноцид (ч. 1 ст. 442 КК). На осіб, які вчинили зазначені злочини, не поширюються строки давності, вони повинні бути піддані покаранню незалежно від часу, що минув з дня вчинення цих злочинів. При цьому таким особам може бути призначено пока­рання і у виді довічного позбавлення волі, якщо воно передбачене в санкції відповід­ної статті (частини статті) Особливої частини КК.

Зазначені положення КК ґрунтуються на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Зокрема, ст. 49 КК відповідає міжнародним зобов’язанням Укра­їни, яка 25 березня 1969 р. ратифікувала Конвенцію ООН «Про незастосування стро­ку давності до військових злочинів і злочинів проти людства» від 26 листопада 1968 р., а 6 березня 2008 р. ратифікувала Європейську конвенцію про незастосування строків давності до злочинів проти людяності та воєнних злочинів, відповідно до яких ніякі строки давності не застосовуються до військових злочинів і злочинів проти людства незалежно від часу їх вчинення. На підставі ст. 9 Конституції України положення Конвенцій є частиною національного законодавства України.

1.  Процесуальний порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності передбачений № 2 гл. 24 КПК.