- публічні фінанси - це суспільні правовідносини, які: 1) пов'язані із задоволенням усіх видів публічного інтересу і виникають у процесі утворення, управління, розподілу (перерозподілу) та використання публічних фондів коштів і здійснення контролю за цим процесом; 2) регулюються шляхом встановлення владних приписів держави або органів місцевого самоврядування щодо утворення, управління, розподілу (перерозподілу) та використання зазначених фондів коштів, а також щодо контролю за цими процесами.

5. Доведено, що запровадження категорій "публічні видатки" та "публічні фінанси" вимагає перегляду визначення фінансової системи держави. Вперше запропоновано виокремлювати у фінансовій системі держави підсистеми публічних та приватних фінансів з метою чіткого розмежування суспільних правовідносин, що охоплюються предметом фінансового права від тих, що залишаються поза його межами.

Науково обгрунтовано доцільність виокремлення підсистеми публічних фінансів, яка включає такі ланки: 1) публічні фінанси держави; 2) публічні фінанси суб'єктів федерації (у державах з федеральним устроєм); 3) публічні фінанси місцевого самоврядування всіх видів; 4) публічні фінанси соціальної сфери. До останніх віднесено суспільні правовідносини, що виникають з приводу утворення, управління, розподілу (перерозподілу) та використання публічних фондів коштів, які не є власністю держави чи місцевого самоврядування, та за рахунок яких задовольняються суспільні (соціальні) інтереси, визнані державою або органами місцевого самоврядування, тобто публічні інтереси в соціальній сфері.

6. Вперше виведено складові сучасної системи публічних фондів коштів: 1) публічні фонди держави; 2) публічні фонди суб'єктів федерації (у державах з федеральним устроєм); 3) публічні фонди місцевого самоврядування всіх видів; 4) публічні фонди суспільного (соціального) призначення, які не є власністю держави чи місцевого самоврядування.

Доведено, що структура сучасної системи публічних фондів обумовлює сучасну систему публічних видатків у державі, до якої належать: 1) публічні видатки держави; 2) публічні видатки суб'єктів федерації (у державах з федеральним устроєм); 3) публічні видатки місцевого самоврядування всіх видів; 4) публічні видатки суспільного (соціального) призначення.

7. Запропоновано нові підходи до класифікації публічних фондів з урахуванням їх економічної та правової природи, зокрема виділено та досліджено солідарні і накопичувальні фонди коштів та їх видатки. Аргументується доцільність застосування різних правових режимів утворення, управління, розподілу (перерозподілу) та використання коштів солідарних і накопичувальних фондів.

8. Обґрунтовано нові підходи до класифікації публічних видатків в Україні з урахуванням структурних змін і міжнародних стандартів у цій сфері. Визначено шляхи удосконалення існуючих класифікацій різних видів публічних видатків. Зокрема, запропоновано встановлення єдиної загальної класифікації публічних видатків соціального призначення. Доведено, що у її основу доцільно покласти види соціальних програм з урахуванням особливостей їх правових режимів та існуючі відповідні міжнародні стандарти.

9. Аргументується нова функція держави у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування - державне регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі довгострокового (біля 40 років) акумулювання, збереження, інвестування та тривалого використання (протягом терміну виплати довічних ануїтетів) коштів публічних накопичувальних фондів. Розкрито особливості правових режимів публічних накопичувальних фондів, досліджено напрями державного регулювання та нагляду у цій сфері, запропоновано шляхи вдосконалення українського законодавства з урахуванням відповідного міжнародного досвіду.

10. Вперше визначено три інститути у сфері публічних видатків та встановлено їх місце у системі фінансового права України, а саме інститути: а) публічних видатків держави, б) публічних видатків місцевого самоврядування, в) публічних видатків суспільного (соціального) призначення. Пропонується виокремлювати у системі фінансового права новий розділ - правове регулювання публічних видатків у державі, який складається з трьох зазначених інститутів у сфері публічних видатків.

11. По-новому сформульовано поняття та склад інституту публічних видатків держави, виходячи з еволюції державних видатків. Доведено, що до предмету регулювання цього інституту належать правовідносини щодо розподілу (перерозподілу) та використання: 1) коштів Державного бюджету України, включаючи кошти спеціального фонду Державного бюджету України; 2) коштів кожного окремо державного позабюджетного фонду соціального призначення (Пенсійного фонду України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який утворюється за рахунок обов'язкових відрахувань комерційних банків згідно з законодавством України; інших позабюджетних грошових фондів, кошти яких є державною власністю); 3) коштів спеціальних фондів і резервів Національного банку України та інших кредитних організацій, які засновані на праві державної власності; 4) коштів фондів підприємств, установ та організацій, заснованих на державній формі власності.

12. Викладено нові підходи до визначення поняття і складу інституту публічних видатків місцевого самоврядування, виходячи з еволюції системи місцевих видатків. Обґрунтовано, що до предмету регулювання цього інституту належать відносини щодо розподілу (перерозподілу) та використання: 1) коштів бюджетів місцевого самоврядування, включаючи видатки спеціальних бюджетних фондів цільового призначення; 2) коштів позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування (у випадках, коли їх утворення дозволяється законодавством); 3) коштів спеціальних фондів та резервів комунальних банків, якщо їх статутний капітал утворюється за рахунок коштів органів місцевого самоврядування; 4) коштів фондів підприємств, установ та організацій, заснованих на комунальній (муніципальній) формі власності.

13. Науково обґрунтовано формування нового інституту в системі фінансового права - інституту публічних видатків суспільного (соціального) призначення. До його предмету належать відносини щодо розподілу (перерозподілу) та використання: 1) коштів кожного окремо публічного солідарного фонду обов'язкового соціального страхування (фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності); 2) коштів публічних накопичувальних фондів обов'язкового соціального страхування, а саме - недержавних пенсійних фондів, через які здійснюється обов'язкове державне накопичувальне пенсійне страхування (коштів другого рівня пенсійної системи України).

14. Доведено наявність теоретичних і практичних передумов для розширення предмету фінансового права, доцільність його нового визначення з метою охоплення суспільних правовідносин щодо всіх видів публічних фондів коштів і публічних видатків. Предмет фінансового права визначено як суспільні відносини, які пов'язані із задоволенням усіх видів публічного інтересу і виникають у процесі утворення, управління, розподілу (перерозподілу) та використання публічних фондів коштів, а також здійснення контролю за цим процесом.

Спираючись на нове розуміння та визначення предмету фінансового права науково обґрунтовано нове визначення фінансового права як галузі права: фінансове право - це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які пов'язані із задоволенням усіх видів публічного інтересу і виникають у процесі утворення, управління, розподілу (перерозподілу) та використання публічних фондів коштів, а також здійснення контролю за цим процесом.

За підсумками проведеного дослідження дисертантом запропоновано внести зміни і доповнення до Бюджетного кодексу України, законів у сфері соціального страхування та до інших нормативно-правових актів з метою вдосконалення законодавства, яке регулює публічні видатки.

Практичне та теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що вони можуть бути використані:

• для подальшої розробки теоретико-методологічних та практичних проблем правового регулювання публічних видатків в Україні; для наукових досліджень у сфері публічних фінансів і публічних фондів грошових коштів; для наукового аналізу окремих видів публічних видатків; у подальшій розробці теоретичних проблем правового статусу суб'єктів - учасників правовідносин у сфері розподілу, перерозподілу та використання коштів публічних фондів;
• при вдосконаленні чинного законодавства України у сфері регулювання публічних видатків та публічних фінансів; при приведенні у відповідність з міжнародними стандартами класифікацій публічних видатків в Україні;
• для вдосконалення нормотворчої роботи Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України та інших міністерств і відомств, які приймають участь у державному регулюванні публічних фінансів та публічних видатків;
• у навчальному процесі при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з курсів "Фінансове право" та "Правове регулювання публічних видатків в державі", під час викладання даних дисциплін.

Положення дисертації можуть слугувати для подальшого наукового дослідження фінансових, адміністративних, конституційних, господарських правовідносин, правового статусу учасників фінансових правовідносин.

Теоретичні положення та висновки, які становлять наукову новизну дисертаційної роботи, були представлені автором у конкретних рекомендаціях і пропозиціях автора та враховані при підготовці законопроектів та інших нормативно-правових актів, що визначають правила утворення, управління, розподілу (перерозподілу) та використання коштів публічних фондів різних видів (зокрема, Бюджетного кодексу України, законів України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про страхування", численних нормативно-правових актів, розроблених Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, Міністерством праці та соціальної політики України, а також законопроектів Республіки Вірменія), що підтверджено відповідними актами впровадження.

Ряд пропозицій здобувача були враховані при підготовці наукових висновків та юридичних рекомендацій щодо стану чинного законодавства у сфері фінансів під час виконання автором обов'язків радника Віце-прем'єр-міністра України протягом 1995-1997 років, а також під час участі автора у численних міжвідомчих Робочих групах Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Міністерства праці та соціальної політики України, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, а також в Урядових Робочих групах Республіки Вірменія, що утворювалися з метою розробки законопроектів та нормативно-правових актів, та в яких автор приймає участь з 1994 року.

Положення і висновки науково-теоретичного дослідження знайшли своє закріплення і під час роботи здобувача на посаді доценту Українського інституту розвитку фондового ринку та провідного наукового співробітника Науково-дослідного інституту фінансового права Національної академії податкової служби України та Академії правових наук України.