Закон України "Про адвокатуру" визначає права й обов'язки адвоката, гарантії адвокатської діяльності. Згідно з цим Законом для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатись адвокатською діяльністю, вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються строком на три роки кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури (у складі двох палат — атестаційної та дисциплінарної). Порядок їх організації та діяльності визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України.
   При Кабінеті Міністрів України утворюється Вища кваліфікаційна комісія адвокатури, яка розглядає скарги на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури і має право скасовувати чи змінювати їх рішення. її діяльність регулюється також відповідним положенням, яке затверджується Президентом України. До складу Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури входять по одному представнику від кожної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Спілки адвокатів України.
   Принагідно зауважимо, що у справі про право вільного вибору захисника Конституційний Суд України вирішив (Рішення від 16 листопада 2000 р. № 13-рп), що положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав", в аспекті конституційного звернення громадянина С, треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Положення частини другої статті 59 Конституції України про те, що "для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура", треба розуміти як одну з конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката — особу, яка має право займатися адвокатською діяльністю.
   Насамкінець зауважимо, що питання функціонування судової системи і суддів впродовж всіх років незалежності України викликали широкий резонанс в осередку політиків, юристів-практиків, юристів-вчених України та й суспільства загалом. Це зумовлювалось малоефективним здійсненням так званої малої судової реформи, що повинна була полягати у сформуванні в Україні системи судів загальної юрисдикції відповідно до статті 125 Конституції України, але не довше як п'ять років з дня прийняття Конституції України (пункт 12 її Перехідних положень). Майже весь цей час питанню функціонування судової системи не приділялося належної уваги з боку як судової влади, так і Президента України та Верховної Ради України. Наприкінці п'ятирічного строку за один день було прийнято більше десятка законів стосовно судової системи, які, зрозуміло, не могли бути досконалими. Ситуація була деякою мірою виправлена з прийняттям Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р.
   Це було пов'язано також зі значними недоліками в підготовці та доборі кадрів на посади суддів, постійним недофінансуванням судів, низьким матеріально-технічним їх забезпеченням, врешті, з недовірою частини суспільства до суду як такого. Проблемою був і залишається низький професійний рівень деякої частини суддів. Для багатьох громадян України є незрозумілим Указ Президента України "Про внесення змін до мережі судів" від 15 березня 2004 p., яким без будь-якої аргументації ліквідовано 146 районних і міських судів і створено 73 міськрайонних суди.
   Разом з тим нині є всі підстави бути впевненими, що судова система функціонуватиме ефективніше. Адже в умовах, коли Україна тримала іспит на життєздатність, її судова система привернула пильну увагу громадян, усього політикому світу. Події осені 2004 року, пов'язані з виборами Президента України, сприяли тому, що поняття "конституція" і "закон" міцно утвердились у повсякденному вжитку мільйонів людей як переконлива ознака того, що саме їх громадяни вважають підвалинами державного і суспільного життя, гарантією здійснення народом своєї влади. Таке досягнення було б неможливим без органів правосуддя. Події, що відбулися в парламенті, судовій гілці влади, на майдані Незалежності в Києві, на майданах багатьох міст і містечок підтвердили тенденцію до зміцнення демократичних засад, прискорили процес формування в Україні громадянського суспільства. Фальсифікації на виборчих дільницях під час президентських виборів-2004 і некомпетентний підрахунок результатів голосування Центральною виборчою комісією вразили людей, викликали масові акції на захист своїх виборчих прав. Але саме суди гарантували тисячам громадян доступ до виборчих урн. Розглянувши понад 40 тисяч скарг, судді компенсували бездіяльність і зневажливе ставлення до виборців з боку чиновників місцевих органів виконавчої влади. Еталон пошуку правової істини подав суспільству Верховний Суд України, який не ухилився від свого покликання розв'язувати всі спори і конфлікти в державі й розв'язав політичний і правовий конфлікт, справдивши надії людей. Важко переоцінити ту обставину, що процес, який відбувся в Судовій палаті у цивільних справах Верховного Суду України, транслювався по телебаченню на всю країну і за ним слідкували громадяни багатьох країн світу. Саме констатація порушення невіддільного права людини на вільне волевиявлення, що серед інших загальновизнаних у цивілізованому світі фундаментальних прав людини становить основу принципу верховенства права, була втілена в рішенні Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від З грудня 2004 p., яким визнано "дії Центральної виборчої комісії по встановленню результатів повторного голосування з виборів Президента України та складанню протоколу про результати повторного голосування з виборів Президента України від 24 листопада 2004 року неправомірними", а постанову Центральної виборчої комісії "Про результати виборів Президента України 21 листопада 2004 року та обрання Президента України" від 24 листопада 2004 р. № 1264 скасовано.

   Питання для самоконтролю
   1. Поняття судової влади в Україні.
   2. Система судів загальної юрисдикції. Принципи їх побудови та повноваження.
   3. Основні засади судочинства в Україні.
   4. Конституційні вимоги до суддів. Порядок їх призначення чи обрання.
   5. Участь громадськості у судочинстві.
   6. Гарантії суддівської діяльності.
   7. Вища рада юстиції, її конституційний склад, порядок форму вання та функції.
   8. Конституційний статус прокуратури та адвокатури.