236 КПК є неконституційними, бо унеможливлюють розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого, прокурора про порушення справи.2. Рішення про відмову в порушенні кримінальної справиПідставою до прийняття такого рішення є достатні дані, які вказують на наявність обставин, зазначених в ч. 1 ст. 6 КПК. Кримінальну справу згідно з цією нормою не може бути порушено:1) за відсутністю події злочину;2) за відсутністю в діянні складу злочину;3) внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з помилуванням окремих осіб;4) щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння 11-річного віку;5) за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого,крім випадків, передбачених частинами 2, 4 і 5 ст. 27 КПК;6) за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і за відсутності скарги потерпілого (ч. З ст. 27 КПК);7) щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;8) щодо особи, про яку є вирок за тим самим обвинуваченням,що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї самої підстави;9) щодо особи, про яку є не скасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи за тим самим обвинуваченням;10) якщо про відмову в порушенні справи за тим самим фактом є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.Рішення про відмову в порушенні кримінальної справи оформлюється постановою.Відмова в порушенні кримінальної справи зумовлює систему правових наслідків.Одні з них настають в усіх випадках закінчення провадження в стадії порушення кримінальної справи — це основні наслідки.Настання інших залежить від результатів провадження за конкретною заявою або повідомленням про злочин і тому їх слід іменувати неосновними або факультативними наслідками відмови в порушенні справи.Основними наслідками ухвалення рішення про відмову в порушенні кримінальної справи є:1) направлення копії постанови про відмову в порушенні кримінальної справи прокуророві;2) направлення повідомлення про це заінтересованим особам,підприємствам, установам, організаціям;3) направлення заінтересованим особам копії постанови про відмову в порушенні кримінальної справи;4) роз'яснення заінтересованим особам права на оскарження відмови в порушенні кримінальної справи прокуророві (ст. 99-1КПК) або до суду (ст. 236-1 КПК) і порядку реалізації цього права.Факультативними наслідками відмови в порушенні кримінальної справи є:1) направлення заяви або повідомлення, прийнятого і зареєстрованого як первинне джерело інформації про злочин, але матеріали перевірки якого фактично містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного чи іншого порушення громадського порядку, на розгляд відповідному державному органу,трудовому колективу або адміністрації підприємства, установи,організації або передавання матеріалів для застосування у встановленому порядку заходів адміністративного стягнення;2) притягнення осіб до іншої, крім кримінальної, юридичної відповідальності.3. Рішення про направлення заяви або повідомлення за належністюПідставою до прийняття рішення про направлення заяви або повідомлення за належністю є достатні дані, що вказують на неналежність цих джерел інформації за тими чи іншими ознаками органам, до яких вони надійшли.Поняття "належність заяв і повідомлень про злочини" багато в чому є схожим з кримінально-процесуальними поняттями "підслідність" і "підсудність". Воно має два значення: 1) невід'ємна особливість, властивість1 заяви (повідомлення); 2) те, що належить кому-, чому-небудь. У першому значенні головну роль у визначенні належності заяви відіграє якість інформації, що міститься в ній. У другому — межі компетенції, установленої кримінально-процесуальним законом для державних органів і посадових осіб, що ведуть кримінальний процес. Ці два аспекти не можуть існувати ізольовано і тільки у взаємозв'язку визначають його зміст.Рішення про направлення заяви за належністю приймають у строки, передбачені ч. 4 ст. 97 КПК (до 3 або до 10 днів). Рішення про направлення заяви або повідомлення про злочин за належністю оформлюють супровідним листом на ім'я начальника державного органу, якому є належним те чи інше джерело інформації. У відповідному державному органі направлене йому джерело інформації про злочин реєструють, перевіряють і вирішують в ті самі строки в загальному порядку.Кількісні показники діяльності з прийняття рішень за заявами та повідомленнями про злочини можна продемонструвати на прикладі діяльності органів міліції, до яких надходить переважна їх більшість. У 2004 р. працівниками міліції прийнято рішень про порушення кримінальної справи за 503,1 тис. (19% від загальної кількості — 2,6 млн) заяв і повідомлень, ще за 1,4 млн (53%) відмовлено в порушенні справи, 332 тис. (кожна восьма) — не підтвердилися, передано за належністю 423 тис. (16%)'.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:

1. Стадія порушення кримінальної справи має притаманні тільки для неї завдання, коло учасників, процесуальні засоби діяльності,етапи та рішення.2. Стадія має пройти етапи: прийняття джерел інформації про злочини, реєстрацію їх, перевірку та вирішення. Перевірка джерел інформації про злочини згідно з законом не є обов'язковим етапом,однак практика свідчить, що рішення про порушення кримінальної справи та про відмову в цьому не приймають без перевірки заяв(повідомлень).