наються одна одною"1.До функцій кримінального процесу належать: 1) функція кримінального переслідування); 2) функція захисту; 3) функція правосуддя; 4) допоміжна функція.Кримінальне переслідування — це основний напрям кримінально-процесуальної діяльності, змістом якого є:• порушення кримінальної справи щодо конкретної особи;• викриття особи у вчиненні злочину;• вжиття до підозрюваних i обвинувачених заходів процесуального примусу;• формулювання підозри у вчиненні злочину;• пред'явлення слідчим обвинувачення;• порушення державного обвинувачення;• підтримання державного обвинувачення перед судом.У навчальній юридичній літературі кримінальне переслідування не розглядають як функцію кримінального процесу. У всіх виданих в Україні підручниках йдеться про функцію обвинувачення. Причиною того є негативний відтінок слова "переслідування", зумовлений діяльністю правоохоронних, по суті, злочинних, органів у 1937-1953 роках.На користь можливості використання терміна (і поняття) "кримінальне переслідування" можна навести такі аргументи.  1. Обвинувачення пред'являють особі в разі, якщо є достатні докази, що вказують на вчинення нею злочину. Однак до пред'явлення обвинувачення щодо особи застосовують примусові заходи(затримання, взяття під варту тощо). Зміст якої функції вони відтворюють? Застосування таких заходів до пред'явлення особі обвинувачення саме і є частиною функції кримінального переслідування.2. Згідно з ч. 4 ст. 44 КПК захисник допускається до участі в справі в будь-якій стадії процесу. Він має право увійти у справу до першого допиту підозрюваного (коли обвинувачення ще не пред'явлено). Від чого захищатиметься підозрюваний за допомогою захисника? Від підозри, що є складовою функції кримінального переслідування.3. У міжнародних угодах, конвенціях тощо, учасницею яких є Україна, термін "кримінальне переслідування" вживається доволі широко. Жодних проблем із упровадженням його в національне законодавство немає. Тим паче, що Україна є учасницею багатьох міжнародних угод, ратифікованих Верховною Радою, у зв'язку з чим вони стали частиною національного законодавства. В проекті КПК України цей термін використовується.Функція захисту — це основний напрям кримінально-процесуальної діяльності, зміст якого становлять:• заперечення по суті підозри та обвинувачення в цілому;• заперечення окремих пунктів підозри та обвинувачення;• заперечення кваліфікації;• інше трактування дій підзахисного, що не заперечує обвинувачення;• врахування органами досудового розслідування, прокуратури і суду обставин, що пом'якшують вину;• наполягання на недостатності доказів, якими обґрунтовується обвинувачення.Функція правосуддя (вирішення кримінальної справи, або юрисдикційна функція) — це основний напрям кримінально-процесуальної діяльності, пов'язаний із прийняттям у кримінальній справі остаточного рішення щодо доведеності вчинення суспільно небезпечного діяння конкретною особою і призначенням їй у зв'язку з цим покарання. Єдиним органом в Україні, який має право приймати такі рішення, є суд.Функції кримінального переслідування і захисту від самого початку їх здійснення підпорядковано функції правосуддя. Вони виконуються під контролем суду від моменту порушення кримінальної справи. Будь-які рішення і дії органу дізнання, слідчого і прокурора може бути оскаржено до суду. У такий спосіб забезпечується вільний доступ громадян до правосуддя.Прийняття ж органами досудового слідства і прокурором рішень про відмову в порушенні кримінальної справи та про закриття справи є відмовою цих органів від кримінального переслідування у зв'язку з наявністю певних обставин.Допоміжна функція — це напрям кримінально-процесуальної діяльності, зміст якого утворюють дії незаінтересованих у результатах вирішення справи суб'єктів. Наприклад, давання показань як свідок, засвідчення підписом відповідності записів у протоколі виконаним діям, ведення протоколу судового засідання тощо.Ця функція є допоміжною щодо функції правосуддя (у вітчизняному кримінальному процесі немає "свідків обвинувачення" та "свідків захисту").Функції кримінального процесу завжди виконують певні учасники. Один учасник не може виконувати одночасно дві й більше функцій.Суб'єкти (учасники) кримінального процесу — це всі державні органи, посадові та приватні особи, які беруть участь у кримінально-процесуальному провадженні. їх буде розглянуто ґрунтовно в лекції 4.Засобами кримінального процесу є сукупність всіх процесуальних дій І процесуальних рішень, призначених для вирішення його завдань.Кримінально-процесуальні дії — це дії, врегульовані нормами кримінально-процесуального права, що провадяться в межах чинності кримінально-процесуального закону, визначеної законом компетенції та в часових межах кримінального процесу, результати яких мають самостійне юридичне значення.Кримінально-процесуальні рішення — це рішення органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, прийняті ними (і тільки ними) з будь-яких питань, які мають значення для справи.Спосіб кримінально-процесуальної діяльності — це прийом, який дозволяє виконати всі її завдання і досягти мети. У кожного із учасників кримінального процесу є своя мета. Якщо кримінально-процесуальна діяльність є цілісною, то хтось із суб'єктів кримінального процесу повинен визначати її мету. Таким у кримінальному процесі є суд, — "режисер, котрий збирає матеріали і визначає зміст"1. Суд немов би притягує дії всіх суб'єктів процесу, "кооперує" їх. Зробити це він може тільки шляхом правосуддя — особливого виду державної діяльності, що є способом кримінально-процесуальної діяльності".Структура кримінального процесу — це об'єднання елементів процесу, що робить його цілісним утворенням.Структура кримінального процесу:• статичному стані відображається в матеріалах закінченої провадженням кримінальної справи;• динамічному стані — це сукупність елементів діяльності. Структурними елементами кримінального процесу, що відображають його динаміку, є стадії.Стадії кримінального процесу — це його відносно самостійні частини, кожна iз яких має власні завдання, специфічне коло учасників і процесуальних засобів діяльності, проходить притаманні тільки для неї етапи і завершується прийняттям певного рішення, яким вона, як правило, трансформується в наступну стадію.Ознаками стадії є її завдання, коло учасників, процесуальні засоби, етапи, кінцеві рішення. Діяльність у кожній стадії здійснюється на підставі загальних положень, властивих тільки їй.Завдання стадії — це наперед визначений, запланований для виконання обсяг процесуальної діяльності, яку необхідно здійснити для досягнення мети кримінального процесу. Кожна стадія забезпечує виконання своїх завдань, що в кінцевому підсумку сприяє виконанню завдань кримінального процесу, регламентованих ст. 2 КПК.Другою ознакою будь-якої стадії, що є підставою для виокремлення частини кримінально-процесуальної діяльності як окремої стадії, є певне коло учасників. У кожній із стадій кримінального процесу беруть участь суб'єкти, коло яких є особливим, хоча деякі з них є учасниками кількох стадій, маючи один процесуальний статус. Наприклад, потерпілий як учасник кримінального процесу з'являється в стадії досудового слідства після визнання його таким постановою органу дізнання або слідчого. В цьому статусі від перебуває протягом провадження, здійснюваного у всіх наступних стадіях процесу (попереднього розгляду справи суддею, судового розгляду, апеляційного провадження тощо). Така сама ситуація і з процесуальним статусом цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників. Тільки в наступних за досудовим слідством стадіях процесу ці учасники набувають додаткових прав. Приміром, потерпілий у стадії судового розгляду набуває прав підтримувати обвинувачення в разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення, брати участь у судових дебатах тощо (ст. 267 КПК). Отже, індивідуалізує кожну стадію тільки коло (сукупність) учасників процесу, а не окремі з них.Оскільки в учасників різні цілі, то можна вести мову про "негативну кооперацію" їх діяльності.У цивільному процесуальному праві ставиться питання про спосіб захисту судом прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Зміст цього способу не розкрито. У ст. 4 нового Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК) зазначено тільки про те, що спосіб захисту визначається законами України. Однак, як відомо, про способи захисту прав, свобод та інтересів суб'єктів правовідносин прямо в законах не йдеться.Третя ознака — процесуальні засоби кримінально-процесуальної діяльності, що також є специфічними для кожної стадії. Найчастіше стадії розмежовують на підставі аналізу засобів діяльності, що спрямовані на одержання нового знання, — пізнавальних засобів. Наприклад, для стадії порушення кримінальної справи є характерними такі пізнавальні засоби, як відібрання пояснень від окремих громадян і посадових осіб та витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК). Для стадії досудового слідства — слідчі дії (допити, очна ставка, пред'явлення для впізнання, експертиза тощо — глави 11 — 18 КПК). У стадії судового розгляду використовують судові слідчі дії, що відрізняються певною специфікою змісту та умов провадження (допит підсудного — ст. 300 КПК; допит свідка — статті 303—305, 307 КПК; пред'явлення для впізнання — ст. 309 КПК та ін.).Етапи стадії — це відносно самостійні елементи стадії кримінального процесу, що мають певну специфіку, а тому сприяють ідентифікації його стадій.Кожна стадія має притаманні тільки для неї етапи. Загальним же для них є те, що вони, по-перше, відображають рух кримінальної справи всередині тієї чи Іншої стадії; по-друге, — завжди пов'язані Із вирішенням певних завдань стадії. Завдання можуть бути вихідними, проміжними та кінцевими. Тому в більшості стадій, як правило, є три етапи — вихідний, проміжний і кінцевий, які можуть мати в різних стадіях різні назви. Наприклад, стадія порушення кримінальної справи складається із таких етапів: прийняття, реєстрації, перевірки та вирішення заяв і повідомлень про злочини; стадія судового розгляду — підготовчої частини, судового слідства, судових дебатів, останнього слова підсудного, постановлення вироку.У кримінальному процесі кожна його стадія завершується прийняттям кінцевого рішення. Особливістю таких процесуальних рішень є те, шо з їх прийняттям кожна попередня стадія трансформується в наступну. Наприклад, з прийняттям кінцевого для стадії порушення кримінальної справи рішення вона трансформується в наступну стадію — досудове слідство. Специфічними є тільки стадії порушення справи і виконання вироку. Перша не має початкового рішення, яке б трансформувало попередню стадію в стадію порушення справи, бо такої (попередньої) стадії не існує. Окрім того, наявність початкового рішення означала б можливість селекції (відбору) заяв і повідомлень про злочини, що категорично заборонено чинним кримінально-процесуальним законом (ч. 1 ст. 97 КПК). Стадія виконання вироку не має кінцевого рішення, бо цією стадією процес завершується, а тому немає потреби у прийнятті якогось рішення про продовження процесуальної діяльності.За чинним кримінально-процесуальним законом провадження у кримінальних справах проходить певну кількість стадій, що в своїй сукупності утворюють систему стадій кримінального процесу, а саме:- порушення кримінальної справи;- досудове слідство;- порушення державного обвинувачення;- попередній розгляд справи суддею;- судовий розгляд;- апеляційне провадження; . .- касаційне провадження;,- виконання вироку; - перегляд судових рішень у порядку виключного провадження. Кримінальний процес не завжди проходить всі ці стадії. Він можезавершитися на будь-якій: в стадії порушення кримінальної справи — прийняттям рішення про відмову у порушенні такої справи; у всіх інших стадіях (окрім виконання вироку) — закриттям кримінальної справи.Окрім того, у деяких кримінальних справах немає певних стадій, це ті, провадження у яких здійснюється у диференційованих формах.