Чи можна відносити до загальних умов необхідність фіксації моменту створення "ноу-хау"? Відповідь на це питання не так однозначна, як може здатися на перший погляд. Безумовно, своєчасне і правильне оформлення документації, пов'язаної зі створенням "ноу-хау", є одним із заходів з охорони його конфіденційності й може бути доказом у разі виникнення суперечок про правомірність його використання.

Крім того, необхідність документування "ноу-хау", володільцем права на яке є юридична особа, обумовлюється й тим, що, по-перше, його діяльність може бути пов' язана з допуском до інформації, що становить суть "ноу-хау", певних його співробітників. По-друге, в умовах ринкових відносин юридична особа неминуче стикається з діями осіб, зацікавлених у незаконному отриманні конфіденційної інформації, у тому числі й інформації, що становить "ноу-хау". Тому належне документування такої інформації є підтвердженням самостійності та результативності певної діяльності юридичної особи, що завершилася, зокрема створенням "ноу-хау".

Питання про документування "ноу-хау" для фізичної особи - творця "ноу-хау", яка здійснює підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи і без залучення найманої праці, здається не таким суттєвим, оскільки для збережен- ня конфіденційності "ноу-хау" достатньо, на перший погляд, нерозголошення його суті третім особам. Проте володілець права на "ноу-хау" ризикує втратити "ноу-хау" у будь-який момент і з різних причин. Ризик може набути цілком реальних контурів, наприклад, у разі, коли третя особа, отримавши законним шляхом аналогічну інформацію (у результаті проведення наукових досліджень і дослідів), вважатиме за краще не зберігати її в таємниці, а обнародувати і/або отримати на неї відповідний охоронний документ - патент, якщо йдеться про патентоздатне рішення. Якщо ж у володільця права на "ноу- хау" є документація, що підтверджує факт створення "ноу- хау", це дозволить йому, керуючись діючим положенням про право на попереднє користування, безкоштовно й надалі використовувати "ноу-хау". Це одна з підстав щодо обмеження прав володільця патенту, суть якого полягає, як відомо, у такому. Особа, у даному випадку - володілець права на "ноу-хау", яка до дати подання до відповідного органу заявки або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету на користь своєї діяльності з комерційною метою сумлінно використовувала в Україні технологічне (технічне) рішення - "ноу-хау", тотожне заявленому винаходу (корисній моделі), зберігає право на безкоштовне продовження цього використання (ст. 31 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" [171]). Безумовно, право на попереднє користування обмежується тим обсягом використання "ноу-хау", яким воно було на дату подання заявки на винахід (корисну модель).

До похідних способів виникнення права на "ноу-хау слід віднести:

•  добросовісне придбання "ноу-хау" за цивільно- правовими договорами;
•  набуття особою права на "ноу-хау" у разі припинення юридичної особи - підприємницького товариства шляхом правонаступництва (злиття, приєднання, поділу, перетворення), до складу майнового комплексу якого входило право на "ноу-хау" (ст. 104 ЦК України);
•  набуття права на "ноу-хау" в порядку спадкування підприємства як єдиного майнового комплексу, який використо

вується для здійснення підприємницької діяльності й до складу якого входить право на "ноу-хау" (ст. 1218 ЦК України).

Відповідно до загального правила, припинення права на "ноу-хау" відбувається за рішенням його правоволодільця, хоча тут є і винятки. У зв'язку з цим прийнято виділяти суб'єктивні та об'єктивні підстави припинення права на "ноу- хау".

До суб'єктивних підстав припинення права на "ноу-хау" слід віднести:

•  відчуження володільцем права на "ноу-хау" за цивільно- правовими договорами;
•  відмова володільця від права на "ноу-хау" шляхом відміни заходів щодо збереження режиму конфіденційності "ноу-хау". Уявляється, що така відмова передбачає повідомлення про це в письмовій або іншій формі, адресоване особам, зобов' язаним не вживати заходів щодо розголошення конфіденційності "ноу-хау" (зокрема контрагентів за договорами).

Необережне розголошення відомостей, що становлять зміст "ноу-хау", правоволодільцем, якщо він перебуває в зобов'язальних відносинах з приводу "ноу-хау" з третіми особами, має розглядатись як цивільне правопорушення, якщо воно порушує або ущемляє права і законні інтереси третіх осіб. На володільця права на "ноу-хау" повинен покладатися обов'язок інформувати цих осіб про факт випадкового або необережного розголошення таких відомостей.

До об 'єктивних підстав припинення права на "ноу-хау" слід віднести:

•  втрату права на "ноу-хау" з об'єктивних причин. Дана підстава включає знищення відомостей, що становлять зміст "ноу-хау", наприклад, унаслідок смерті фізичної особи - фактичного носія такої інформації; загибель або знищення всіх зовнішніх (матеріальних) форм виразу даного "ноу-хау" і т. ін. Проте розкриття інформації з незалежних від володільця права на "ноу-хау" причин, унаслідок чого вона стає загальнодоступною або загальновідомою, не може бути визнано підставою для припинення права на "ноу-хау", оскільки 56 у правоволодільця залишаються права на захист своїх інтересів і компенсацію понесеного ним збитку в установленому законом порядку;
•  закінчення строку дії зобов'язань щодо збереження конфіденційності інформації, що становить суть "ноу-хау", особою, якій "ноу-хау" було довірено його правоволодільцем, за умови, що вказана особа, розкривши цю інформацію, робить її загальнодоступною або загальновідомою для необмеженого кола осіб;
•  примусове припинення права на "ноу-хау" у випадках, передбачених законом.

На нашу думку, в останньому випадку може йтися лише про "ноу-хау", що є патентоздатним технічним рішенням і становить інтерес для держави в цілому^[28]. Так, якщо "ноу- хау" являє цінність для забезпечення державної безпеки країни та інформація, що становить його суть, включена в перелік відомостей, які можуть бути віднесені до державної таємниці, відповідні органи мають право ухвалювати рішення про віднесення цієї інформації до державної таємниці в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про державну таємницю" [158].

Що ж становить зміст права на "ноу-хау"? Під ним слід розуміти передбачену законодавством сукупність правомочностей, відповідно до якої володілець або користувач такої інформації має право здійснювати будь-які не заборонені законом дії. Право володільця "ноу-хау" можна розглядати одночасно як сукупність прав [19, с. 539-542], що становлять зміст комплексного (складного за змістом) права - права на "ноу-хау".

Відповідний висновок обумовлений взаємопов'язаністю і взаємообумовленістю прав на володіння "ноу-хау", їх системністю, яка виявляється в тому, що всі права, що визна- ються, належать одному й тому ж суб'єкту, мають загальний об'єкт (інформацію, що становить суть "ноу-хау"), виникають, змінюються і припиняються з одних і тих же підстав, взаємопов'язані у разі їх захисту й, нарешті, забезпечують задоволення майнових і немайнових інтересів володільців права на "ноу-хау".

Зміст права складається безпосередньо з норм - правил поведінки загального характеру [3, с. 94]. Стосовно "ноу-хау" до даних правил поведінки слід віднести ті, що характеризують права його володільця, тобто правила (права), які дозволяють володільцю права на "ноу-хау" здійснювати дії, пов'язані з використанням "ноу-хау".

Право на "ноу-хау" є комплексним поняттям і включає:

•  право володільця відомостей, що становлять "ноу-хау", на встановлення, зміну і відміну режиму конфіденційності;
•  право володільця на використання і розпорядження "ноу-хау";
•  право на захист від дій, що порушують установлений режим або створюють загрозу порушення режиму конфіденційності.

Ґрунтуючись на традиціях цивілістики, у змісті права на "ноу- хау" можна виділити три базові правомочності володільця:

•  правомочність на здійснення власних фактичних і юридично значущих дій;
•  правомочність вимоги певної поведінки від зобов'язаних осіб;
•  правомочність на захист суб'єктивного права на "ноу- хау".

Зазначені правомочності повинні здійснюватися володільцем права на "ноу-хау" відповідно до загальних вимог законодавства про здійснення і межі здійснення цивільних прав, а саме:

•  обов'язком щодо вжиття таких заходів з охорони конфіденційності "ноу-хау", які не порушують права та інтереси третіх осіб, що охороняються законом;
•  обов'язком розкрити відомості, що становлять "ноу- хау", на вимогу державних органів і посадовців у встановлених законом випадках.

Поведінка, що становить процес здійснення права на "ноу- хау", а, отже, і реалізація складових його правомочностей - це завжди конкретний вид діяльності управомоченої особи, що випливає з особливостей кожного конкретного випадку [7, с. 88].

Розглянемо більш детально окремі правомочності володільця права на "ноу-хау".

Зміст права на охорону конфіденційності "ноу-хау" складається з таких правомочностей: а) вживати заходів щодо охорони конфіденційності "ноу-хау"; б) вимагати від усіх третіх осіб утримуватися від дій з отримання "ноу-хау" незаконними способами; в) вимагати нерозголошення інформації особами, яким "ноу-хау" було довірене володільцем права на нього за умов збереження конфіденційності, г) вимагати від зобов'язаних осіб здійснення активних дій з охорони конфіденційності "ноу-хау", якщо це визначено договором або законом.

Здійснення правомочності щодо вжиття заходів з охорони конфіденційності володільця права на "ноу-хау" є не тільки правом, але й одночасно його обов'язком, оскільки забезпечує виникнення та існування права на "ноу-хау". У цьому сенсі обов'язок з ухвалення і здійснення заходів з охорони конфіденційності можна розглядати як тягар його правоволодільця із забезпечення своєї майнової правомочності.

З огляду на це уявляється, що на рівні закону повинна бути закріплена норма, що встановлює обов'язок володільця відомостей, які відповідають вимогам "ноу-хау", повідомити протягом розумного строку користувачів цими відомостями про ухвалення в майбутньому заходів з охорони її конфіденційності і про намір стати володільцем права на "ноу-хау".

Правомочність вимоги правоволодільцем від третіх осіб дотримання певної поведінки реалізується у певних (обов' язкових) правових діях. Зміст їх полягає, перш за все, у правомірності вимагати від третіх осіб утримання від здійснення певних дій (наприклад, від розголошення "ноу-хау" без згоди на це його володільця, використання "ноу-хау" з порушенням встановленого порядку і т. ін.). Проте ця право

мочність має певну особливість, яка, як вважає О. Сергєєв, безпосередньо пов'язана з тим, що володілець права на "ноу- хау" має лише фактичну, а не юридичну монополію на використання "ноу-хау", оскільки не може протистояти отриманню третіми особами таких відомостей у законний спосіб - "юридичну монополію" [193, с. 682].

Вказана правомочність може бути виражена також у вимозі до третьої особи виконати певну дію (сплатити гроші, вжити адекватних за обсягом заходів з охорони конфіденційності інформації). Це характерно для тих випадків, коли має місце передання на відплатній основі права на "ноу-хау".