У змісті права на "ноу-хау" основною правомочністю слід визнати правомочність на здійснення власних дій володільцем права на "ноу-хау", під якою розуміється можливість особи самостійно здійснювати юридично значущі дії [4, с. 119]. Вона забезпечена покладанням на необмежене коло третіх осіб юридичного обов' язку щодо стримування від набуття "ноу- хау" в незаконний спосіб. Дана правомочність включає можливість використання відомостей, що становлять "ноу-хау" (правомочність використання), і можливість розпорядження відомостями, що становлять "ноу-хау" (правомочність розпорядження).

Сталою вважається думка, що правомочність використання права на "ноу-хау" належить виключно його володільцю [64, с. 5]. Йдеться саме про правомочність використання, а не про правомочність користування, яка належить власнику того чи іншого майна.

Дійсно, спочатку вказана правомочність належить виключно володільцю права на "ноу-хау". Оскільки з часом число осіб, що правомірно володіють відомостями, що становлять зміст "ноу-хау", може зрости, вказана правомочність надалі може належати одночасно декільком особам (наприклад, первинному володільцю та особам, яким використання "ноу-хау" було надане за договором, і т. ін.).

При цьому слід враховувати, що коли особа, яка використовує "ноу-хау", є добросовісною, тобто вона не знала і не повинна була знати про неправомірність передання їй "ноу- 60 хау", володілець не має права вимагати від неї припинення використання "ноу-хау" або пред'явити в суді до неї вимогу про заборону цього. Володілець права на "ноу-хау" може пред'явити лише вимогу про відшкодування збитків особою, що неправомірно розголосила відомості, які становлять зміст "ноу-хау". Таким чином, припинення використання "ноу-хау" можна вимагати лише від особи, яка є недобросовісним користувачем.

Правомочність щодо розпорядження "ноу-хау" не отримала в науковій літературі однозначного визначення. Так, одні автори визначають її як можливість розпорядження об' єктом інтелектуальної власності ("ноу-хау"), що належить особі [193, с. 682], інші схиляються до того, що виключне право володільця права на "ноу-хау" полягає в можливості щодо розпорядження правомочністю використання самого "ноу- хау" [64, с. 7-8; 85, с. 416].

Дійсно, якщо володілець права на "ноу-хау" вирішує розпорядитися відомостями, що його становлять, і передає їх третій особі в усній або письмовій формі, не визначаючи при цьому обсяг прав, що передаються, то тим самим він у багато разів збільшує загрозу розголошення відповідних відомостей. Однією з форм такого розпорядження "ноу-хау" є, наприклад, його публічне розкриття за умови, що воно не порушує зобов'язань володільця права на "ноу-хау" перед третіми особами. Тому, у разі розпорядження правомочністю використання "ноу-хау" його володілець має чітко визначити коло можливостей щодо використання "ноу-хау", що є гарантією безпеки відомостей, які його становлять. Як справедливо зазначає М. Богуславський, правомочність розпорядження "ноу-хау" - це можливість щодо розпорядження одночасно всіма відомостями, що становлять "ноу-хау" і належать особі, а також можливість використання самого "ноу-хау" [223, с. 12].

На думку В. Дозорцева, розпорядження правомочністю використання результату інтелектуальної діяльності (йдеться про традиційні об'єкти права інтелектуальної власності. - Т. Б.) має дві форми: відчуження і надання правомочності використання із збереженням його в цілому за володільцем права (для нього в цьому випадку можуть встановлюватися обмеження зобов'язального характеру) [64, с. 6].

Уявляється, що дана класифікація може бути застосована і відносно права на "ноу-хау". У той же час таке застосування має здійснюватися з урахуванням специфіки відносин, що виникають у зв'язку із реалізацією володільцем права на "ноу- хау" відповідної правомочності щодо розпорядження. Тоді як відносини щодо відчуження і надання права використання таких результатів інтелектуальної діяльності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, опосередковують ліцензійні договори про надання права на відповідний об' єкт, відносини щодо відчуження і надання правомочності використання відомостей, що становлять "ноу-хау", регулюються договором про його передання. Проте збільшення числа суб'єктів права на "ноу-хау" допустимо до тих пір, поки воно відоме обмеженому числу осіб, тобто поки відомості, що становлять "ноу-хау", залишаються не загальновідомими.

Розпорядження правомочністю використання "ноу-хау" не обмежується зазначеними можливостями. Так, відповідно до чинного законодавства володільцю права на "ноу-хау" надано можливість брати участь цим правом у створенні господарського товариства, оскільки вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлене законом (ч. 2 ст. 115 ЦК України). Закон України "Про господарські товариства" [156], а також Лист Державної податкової адміністрації України "Щодо можливості віднесення нематеріальних активів під час формування статутного фонду" від 31.12.1999 р. [225] також передбачають, що вкладами учасників і засновників товариства, зокрема, можуть бути майнові права на об'єкти інтелектуальної власності. Оскільки "ноу-хау" - нетрадиційний об'єкт права інтелектуальної власності, то право на використання останнього може виступати як вклад у статутний капітал товариства.

Чинним законодавством не передбачено, яким саме документом підтверджується вклад "ноу-хау" до статутного фонду товариства. У той же час у Листі Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва від 15.11.2002 р. № 4-454-2030/6118 вказується, що таким документом може виступати акт оцінки майнових прав, ліцензійний договір на використання "ноу-хау", договір купівлі-продажу "ноу-хау" [227]. На нашу думку, в даному випадку вірніше говорити про договір про передання "ноу- хау", що ж до акта оцінки права на "ноу-хау", то його слід розглядати як складову частину або додаток до вказаного договору^[29].

Слід зазначити, що сьогодні питання про можливість внесення "ноу-хау" як вкладу у статутний капітал господарського товариства в доктрині залишається спірним. Так, окремі автори вважають, що нематеріальні об'єкти, невіддільні від їх суб'єкта-носія, скоріше, виконують функцію індивідуалізації самого власника (володільця. - Т. Б.), а тому не можуть бути формою участі в господарському товаристві [127, с. 21], інші ж дослідники визнають таку можливість [147, с. 5, 7; 99, с. 265], а треті взагалі не акцентують уваги на цьому питанні. Вважаємо, що більш вірним є підхід тих учених, які зазначають, що "ноу-хау" може бути внесене як вклад у статутний капітал господарського товариства, хоча в цьому випадку все ж таки спостерігаються певні труднощі. І в першу чергу це пов'язано з тим, що знання, вміння і досвід, як складові "ноу- хау", можуть бути предметом інвестування лише за умови їх формалізації.

Особливу групу правомочностей у складі права на "ноу- хау" становлять правомочності на захист права на "ноу-хау", що являє собою можливість застосування відносно правопорушника заходів примусової дії [47, з. 106], що більш детально буде розглянуто в наступному параграфі.