Іншими словами, моральний аспект внутрішнього переконання прокурора формується за умов достатності та повноти зібраних доказів, об'єктивності, всебічності та правильності їх оцінки. За відсутності цього внутрішнє переконання перетворюється у вульгарну самовпевненість, основою якої стає бездоказова переконливість обвинувача, яка не має нічого спільного з об'єктивною істиною.

Якщо підсумовувати положення закону, вимоги теорії і практики, які мають забезпечити обґрунтованість та істинність внутрішнього переконання, то ми одержимо логічно зв'язану і цілісну систему. Так, внутрішнє переконання повинно ґрунтуватися тільки на тих фактичних даних, які були одержані в установленому законом порядку. Як докази ці фактичні дані можуть бути використані тільки після їх перевірки в порядку, визначеному законом. При цьому кожен із доказів має розглядатися як окремо, так і разом з іншими. Такі докази дають підстави зробити один можливий висновок: вся приведена діяльність мусить здійснюватись відповідно до вимог повноти, об'єктивності і всебічності дослідження. Тільки виконання усіх цих вимог може привести до правильного внутрішнього переконання, яке не слід змішувати з таким поняттям, як "переконливість".

Переконливість у психології - це здатність аргументів, доказів впливати при їх демонстраціях на свідомість людини. При цьому сам доказ може відображати помилкове уявлення. Прикладом цього є неправдиве визнання обвинуваченим своєї вини, самообмова або обмова кого-небудь, недостовірне впізнання пред'явленої особи чи предмета та ін.

Такі докази можуть виглядати дуже переконливими і при цьому бути далекими від істини. Правильність оцінки доказів повинна визначатися не переконливістю їх дії на прокурора і суд, а обґрунтованістю цієї оцінки, глибиною аналізу, який прово- 48 диться, обсягом та якістю знань, що застосовуються при цьому. Уміння не піддаватися зовнішній переконливості, не приймати за істинне неправдиве і не повернути на легший шлях виявляється не тільки в професіоналізмі обвинувача, але і в його моральних принципах, у тому числі такому важливому в кримінальному процесі принципі, як піддавати все сумніву. Проте граничним виявленням сумніву буде постійна підозра.

Не переступити цю межу - також моральна вимога до професії прокурора. Як підсумок дослідження та оцінки доказів у державного обвинувача повинно сформуватися досить чітке уявлення про характеристику доказів, зібраних по справі. "Оцінити докази, означає визначити їх значення, силу, переконливість, щоб на цій підставі дійти певних висновків по справі", - зауважує М. М. Гродзинський *.

Отже, належним чином підготувавшись до процесу, державний обвинувач може вважати, що він готовий до підтримання обвинувачення в суді, а також вирішення питань наступного етапу: участь у плануванні судового слідства.