У російській суспільній науці сьогодні присутній догматичний погляд на діалектико-матеріа- лістичний метод пізнання. Його ототожнюють із марксистсько-ленінською або навіть суто радянською ідеологією. Тим часом діалектика і матеріалізм виникли задовго до появи марксизму і, з точки зору автора, були значно викривлені радянською ідеологією. Вміле їх застосування сьогодні може дати набагато глибше пізнання права (правової системи), ніж дає метод юридичного позитивізму, що широко застосовуваний у російській науці.
1. Вимога матеріалізму бачити реальне життя, не обмежуючись знанням того, що люди думають про нього, дозволяє, відкинувши вузький позитивістський підхід, сприймати право як систему норм, котрі регулюють найважливіші суспільні відносини, незалежно від того, виходять ці норми від держави чи від суспільства, забезпечені вони силою держави або спираються на глибоко вкорінені суспільні традиції, психологію людей, інтереси якихось груп суспільства. Фактично йдеться про один із напрямів соціологічного підходу, для якого важлива реальність дії норм, а не те, хто їх забезпечує, оформлені вони офіційно або неписані (можуть бути засекречені державою), діють явочним порядком.
Вивчення реального права дає змогу виявити в законодавстві країни масу "мертвих" або "сплячих" норм. Правляча група країни намагається довести, що Росія стала демократичною, республіканською державою з федеративним державним устроєм. Засобом імітації є норми Конституції та законів, які ніхто не збирається реалізувати.
Соціологічний (матеріалістичний) підхід до права дає змогу виявити норми права, які діють без офіційного визнання держави. Наприклад, у Росії сьогодні продовжує діяти норма, закріплена в Указі Петра I від 5 лютого 1722 р. "Про право спадкування престолу". Вона дає змогу В. Путіну передати свою посаду Правителя-Пре- зидента РФ тому, кого він сам вибере. 2008 р. показав, що населення покірно
1 Наукове редагування перекладу з російської мови здійснено кандидатом юридичних наук О. Панкевичем.
© С. Денисов, 2014 86  погодиться з вибором Правителя. Аналіз реальних правовідносин показує, що в Росії продовжує діяти інститут верховної влади, який закріплюється у Зводі основних державних законів Російської імперії 23 квітня 1906 р. Тільки раніше верховна влада (згідно з ст. 4 глави 1 розділу 1 - Основні державні закони) належала Всеросійському імператору, а сьогодні належить Президенту РФ. Він вже давно перетворив проголошений у Конституції РФ поділ влади (ст. 10) на розподіл праці між підлеглими йому органами законотворчості, суду, виконавчими органами влади, як це було і за государя імператора. Тільки Державна Дума сьогодні менш самостійна, ніж за Миколи II на початку 1917 р.
Аналіз реального правового життя Росії показує, що найвищу юридичну силу мають не норми Конституції РФ 1993 р. (яка, у традиціях радянських конституцій, має більш ідеологічне, а не регулятивне значення), а правові звичаї (наприклад, звичай монократії, що підтримується населенням), нормативні договори (наприклад, розподіл повноважень між Д. Медведєвим і
В. Путіним у період 2008-2012 рр.), правові прецеденти (справа М. Ходор- ковського), політико-правові доктрини (викладені, наприклад, у посланнях Президента РФ до Федеральних Зборів, які сприймають ці послання як закон, обов'язковий до виконання).
2. Діалектичний підхід до вивчення предмета вимагає подивитися на нього з усіх боків. Всебічний погляд на право виводить нас на інтегративно-плюралістичний підхід до його розуміння [1] (не плутати з модним сьогодні інтегративно-моністичним підходом). Він дає уявлення про право як суперечливу систему норм, що регулюють найважливіші сторони людського життя. До цієї системи входять групи норм, які тільки частково збігаються за своїм змістом. Це (а) норми офіційного по зитивного права, декларовані державою, оформлені в особливому порядку, але які не завжди реалізуються на практиці. Ці норми вивчаються у межах юридичного позитивізму (б) Норми дійсно чинні, про які вже йшлося вище. Вони можуть виходити не тільки від держави, а й від суспільства, бути як писаними, так і неписаними. Держава може не визнавати їх, але вони працюють на практиці. Ці норми вивчаються при соціологічному підході до права. (в) Правові ідеали, які часто мають назву природного права. Ці норми досліджуються при аксіологічному підході до права. їх слід поділити на норми, що відображають об'єктивні потреби суспільства (автор визначає їх умовно як об'єктивне природне право) і суб'єктивні уявлення про бажане правове регулювання (автор називає їх умовно суб'єктивним природним правом).
3. Діалектичний підхід до дослідження вимагає розглядати всі елементи досліджуваної системи у взаємозв'язку. У разі найпростішої реалізації цієї вимоги дослідник права повинен зрозуміти, які норми виходять з потреб розвитку країни (об'єктивне природне право), наскільки вони усвідомлюються як ідеали (суб'єктивне природне право) або відкидаються консервативною суспільною свідомістю. Тут правознавство, звичайно поєднане з іншими науками (політологією, соціологією, економікою, культурологією), може реалізувати свою прикладну функцію і вказати політикам, які норми права слід закріпити як норми офіційного позитивного права, а які застаріли і повинні бути скасовані. Маючи ці знання, правознавці можуть критично подивитися на норми офіційного позитивного права (з точки зору відображення ними правових ідеалів) і сказати, які з них мають право-С. Денисов
вий або неправий характер (з точки зору школи природного права). На четвертому етапі здійснюється аналіз норм реально реалізованого права порівняно з правовими ідеалами і нормами офіційного позитивного права. Таким чином, різні підходи до права дають системну картину правового світу, а не еклектизм.
Нормальний хід розвитку суспільства передбачає, що норми об'єктивного природного права усвідомлюються і стають нормами суб'єктивного природного права, потім у процесі правотворчості державних органів перетворюються на норми офіційного позитивного права і звичайно реалізуються на практиці. Але на практиці цей процес ніколи не йде плавно. У суспільстві завжди присутня частка консерватизму і воно запізнюється з розумінням того, які норми права йому потрібні на новому етапі розвитку. Крім того, розвиток різних країн світу відбувається нерівномірно. Правові ідеали розвинутих країн (суб'єктивне природне право) часто не підходять для країн, що розвиваються, в яких просто немає суб'єктів, які можуть реалізувати ці ідеали. Підданих, котрі потребують опіки з боку держави (правителя), не можна перетворити на відповідальних громадян видачею громадянських паспортів. Населення не стає народом, здатним здійснювати суверенітет у результаті запису в конституції про те, що народ є суверенний. Без громадян і народу не може виникнути республіки і демократії, скільки про це не пиши в конституції. Закріплення країнами, що розвиваються, в офіційному позитивному праві ідеалів природного права розвинених країн повсюдно призводить до поширення правового лицемірства, оскільки норми офіційного права не стають нормами реального позитивного права.
4.  Діалектичний підхід до вивчення права вимагає не ізолювати його від інших суспільних явищ: економіки, інтересів різних соціальних груп (особливо домінуючих у суспільстві), політичних інститутів, суспільної свідомості (розуму і почуттів). Застосування цієї вимоги дозволило автору виокремити особливий тип правової системи, який він умовно назвав адміністративною правовою системою [2]. Сутність правової системи цього типу полягає в реалізації інтересів адміністративного класу, що складається з осіб, які утворюють державний апарат. Право адміністративної правової системи закріплює державну власність на основні засоби виробництва і державний (через бюрократію) розподіл значної частки суспільного продукту. Це забезпечує економічне панування адміністративного класу, який створює недемократична держава і нав'язує суспільству ідеологію, що виправдовує його владу (етатизм, вождізм, патерналізм, великодержавництво). Тут бюрократія монополізує правотворчість [3]. Вона використовує специфічні інструменти правового регулювання (способи, прийоми, методи, типи правового регулювання) [4], прийоми юридичної техніки для забезпечення свого панування [5]. Свою специфіку в адміністративній правовій системі має делікт на політика.
Адміністративна правова система породжується суспільством особливого типу [6] і підтримується адміністративною державою [7].
5.  Діалектичний матеріалізм доводить, що суспільні явища, зокрема правові системи, розвиваються не в результаті простого хотіння окремих, навіть високо поставлених суб'єктів. Правознавці повинні шукати об'єктивні закони розвитку правової дійсності. Юристи, котрі нехтують цією вимогою, впадають в утопізм, вносятьпропозиції щодо розвитку права, які не можуть бути реалізовані на цьому етапі розвитку або є взагалі не здійсненною фантазією (прикладом може слугувати теорія цивілізму В. Нерсе- сянца). Прихильники лібералізму спробували "кавалерійською атакою" знищити радянську правову систему в Росії та замінити її континентальною. Зробити це виявилося неможливим. Сьогодні для правознавців ліберальної спрямованості ясно стоїть завдання зрозуміти об'єктивні закони трансформації правових систем і на цій основі розробити теорію переходу від адміністративної (якою була радянська правова система) до приватновласницької правової системи (або, хоча б, гібридної, конвергентної). Автор намагається внести свій внесок у розробку цієї теорії [8].
Закон поступового переходу кількості в якість, відкритий діалектичною філософією, вимагає від правознавців виокремлювати у досліджуваній правовій системі елементи старої та нової якості (типу правової системи). Це досить важко, оскільки багато ідеологів правлячого режиму дуже талановито старе наділяють "новою упаковкою" і видають за нове, намагаючись довести, що країна йде шляхом реформ. Державознавці в Росії порушують питання, чи є інститут президента новим за своєю сутністю інститутом, або це нова форма старого інституту верховної влади? Був імператор, став генеральний секретар партеподібного об'єднання комуністичної бюрократії (у СРСР). Сьогодні верховний правитель називається Президентом РФ. Як вже зазначалося, з точки зору матеріалістичного підходу, що аналізує реальний статус Президента-Правителя в Росії, а не тільки його формальне положення за Конституцією РФ, це новий прояв старого інституту верховної влади [9]. Звідси з'являються терміни, що застосовуються до форми правління Росії і схожих на неї країн Азії та Африки: імперський президент [10, 285], султанізм.
Прогнози розвитку правових систем слід будувати з урахуванням дії закону діалектики про стрибкоподібний розвиток. Наголос тут потрібно робити не на нормах права, а на появі нових суб'єктів права, зацікавлених у правових реформах. Конституція РФ 1993 р. оголошує, що Росія є демократичною державою. Будь-якому неупе- редженому дослідникові державного права Росії зрозуміло, що це не так. Демократична революція в Росії станеться тоді, коли в ній з'явиться достатня кількість відповідальних громадян, які захочуть скористатися закріпленими в Конституції РФ політичними правами і свободами. Населення має стати народом.
Для багатьох держав світу актуальне питання про те, чи стався в них якісний стрибок від доконституційно- го державного права до конституційного. На перехідному етапі в багатьох країнах (зокрема європейських) приймалися конституційні акти, які містили або порожні декларації (номінальні конституційні акти), або норми несумісні з конституційними ідеалами (хибні конституційні акти). Прийняття таких конституційних актів є лише імітацією конституціоналізму [11]. У цілому для правознавства цікавим є питання, які зміни у правовій системі країни повинні відбутися, щоб можна було сказати, що кількість цих змін переросла у нову якість (стався стрибок у розвитку)?