Довіритель у довільній формі викладає обставини, які змусили його звернутись до адвоката. На цьому етапі адвокат одержує первинну інформацію про справу, про самого довірителя, його проблеми, а також про те, що він очікує від зустрічі. Розповідь довірителя дає можливість для адвоката скласти враження від довірителя, його культурний та інтелектуальний рівень, характер, що є корисним для визначення лінії поведінки з цією людиною. Доповідь довірителя дозволяє зробити перші висновки про реальність очікувань людини та загальне уявлення про події, які привели цю людину до адвоката.

Здебільшого адвокат не поспішає із запитаннями, приглядається до людини, робить попередні висновки, виділяє ключову проблему, яка випливає з розповіді довірителя. Багатьом адвокатам відомий етан нетерпіння, коли людина повторюється або переходить на обставини, які безпосередньо справи не стосуються. В цих ситуаціях потрібно утриматись від реплік "це справи не стосується", "це не має значення", "ці подробиці зайві", що можуть призвести до того, що довіритель промине якусь важливу деталь.

Якщо довіритель надмірно зациклюється на своїх взаєминах з іншими людьми або відволікається на сторонні речі, не пов'язані безпосередньо з його проблемою, то в цьому разі доцільно поставити кілька питань, які б змусили довірителя визнати, що не вони є головними у цій справі, що не за вирішенням цих питань він звернувся до адвоката. Але навіть такі питання слід ставити обережно, щоб не викликати роздратування у довірителя.

Іноді особа, розпочавши монолог, не може зупинитись через хвилювання і бажання виговоритись. Тоді рекомендують припинити такий слововитік перетворенням "уважної мовчанки" на "не-вербальну демонстрацію відсутності інтересу до того, що говорить довіритель". Це робиться шляхом зміни пози, наприклад, відкинувшись на спинку крісла, адвокат перестає підтримувати розмову схвальними репліками: "так, розумію, так, так, продовжуйте", припиненням зорового контакту, відведенням очей у бік тощо. Але якщо і це не допомагає, доведеться у ввічливій формі просити відповісти на запитання, які виникли з приводу повідомленого. Зазвичай адвокат не поспішає з оцінками і не приєднується до тих оцінок, які вже висловив довіритель.

На практиці все відбувається далеко не так, як рекомендують. Якщо адвокат впевнився, що довіритель самостійно не може хоча б у загальних рисах визначити свої правові проблеми, адвокати переходять до запитань, спрямовуючи довірителя на виявлення правових проблем. Досвідчений адвокат усвідомлює, що клієнт почав ходити зачарованим колом власних емоцій і переживань і його треба спрямувати у потрібну площину. Але при цьому адвокат наштовхується на ризик втратити клієнта, який може дійти висновку, що його не вислухали належним чином.

Тому вміння вислухати людину вважається одним із найцінніших професійних навиків або, як кажуть психологи, є якістю, яка свідчить про "комунікативну компетентність".