Спеціальних досліджень правового статусу державних банків, а також  правового режиму фондів коштів банків, зокрема державних банків - в Україні не здійснювалося. Немає також в Україні  жодних наукових досліджень щодо формування оптимальної моделі функціонування державних банків. Однак багатолітнє функціонування державних банків на теренах України, в різні історичні періоди, безумовно ґрунтується не лише на досвіді і практиці банківської діяльності, але й на наукових дослідженнях економістів, фінансистів, фахівців банківської справи, а також юристів - фахівців у галузі фінансового, цивільного, зокрема господарського та корпоративного права. Перш ніж окреслити доробок правників, зауважимо, що важливим аспектом дослідження стали також економічні дослідження, адже в основі фінансових правовідносин є власне економічні відносини.

Як правило, діяльність державних банків, традиційно розглядалась через призму ощадної діяльності, адже історично саме ощадна справа була предметом діяльності державних банків. Відповідно одним із напрямів дисертаційного дослідження стало опрацювання різноманітних наукових та історичних джерел, що присвячувались цій проблематиці. Це дозволило виокремити особливості державних банків, їх специфічні функції, механізм та специфіку управління цих банків, їх підзвітність тощо. Відтак, дуже корисними, цікавими та такими, що сформували певні авторські переконання, стали праці проф. Т.С. Смовженко, проф. В.І. Міщенко, В.М. Кравець, О.В. Кравець та ін. Так надзвичайно цінними знаходимо дослідження Віктора Михайловича та Олександра Вікторовича Кравець [134][1]. Учені дослідили та проаналізували еволюцію банківської справи від класичного періоду аж до наших днів і серед досліджуваних проблем окремо виділяли етапи становлення державних та муніципальних банків. Власне ця праця значною мірою стала джерелом до висновків щодо фінансових, економічних та правових передумов створення та функціонування державних банків загалом та в Україні зокрема. 

Період новітньої історії України, що супроводжувався складними політичними та економічними обставинами, пов'язаними із чисельними перерозподілами території України, зміною влади, двома світовими війнами тощо, відображений в історичних джерелах, та особливу цінність для дослідження правового статусу державних банків склала колективна праця (монографія) за ред. д-ра економічних наук Т.С. Смовженко "Становлення і розвиток ощадної справи в Україні (друга половина XVIII - початок ХХІ ст.)".  [263][2]

Адекватне розуміння низки категорій потребувало спеціальних знань банківської діяльності загалом та зокрема специфіки ощадної справи, її особливостей, завдань та функцій у фінансовій системі країни. Так автор опирався на вже доведені положення та визначені дефініції таких фахівців (українських та колишнього СРСР) як Ю.М. Белугін, Е.А. Вознесенський, О.Д. Василик, В.С. Сухарський, О. Кірєєв, Ю. Заруба, А.О. Єпіфанов, І.В.Сало, І.І.Дяконова, Н. Кожель, Л.А. Дробозіна, В.М. Родіонова, А.З. Дадашев та ін. [19, 21, 27, 28, 266, 70, 124][3]

Фундаментальну ж основу досліджень публічно-правового статусу державних банків, що власне і дозволило побудувати логіку викладу матеріалу, зробити наголос на правових аспектах проблем та запропонувати розв'язок деяких з них, дозволили праці юристів - фахівців у галузі фінансового права. Йдеться про наукові висновки щодо визначення предмету фінансового права, змісту категорії "публічність" у фінансових відносинах; змісту та структури фінансової системи держави; змісту публічних фінансів, особливостей формування, розподілу та використання публічних фондів коштів тощо. Зокрема це праці професора Л.К. Воронової щодо предмету фінансового права та особливостей методу правового регулювання фінансових відносин, бюджетного права та процесу [39, 41, 40][4]; праці д.ю.н. А.А. Нечай, котра у своїх монографіях сформулювала і довела доцільність використовувати п'ять ознак "публічності", що є своєрідними критеріями розмежування приватного від публічного у фінансових відносинах, а також дозволило окреслити поняття "публічні фінанси". Власне доведені А.А. Нечай положення лягли в основу формулювання окремих висновків даного дисертаційного дослідження в частині визначення фінансово-правового регулювання державних банків [165, 168][5].

Підґрунтям окремих висновків дисертаційного дослідження стали праці професорів П.С. Пацурківського, Ю.А. Крохіної, О.М. Горбунової, Н.І. Хімічевої, М.Ф. Карасевої, котрі у своїх працях велику увагу присвятили питанням доктрини фінансового права, аналізу фінансових правовідносин та змісту і структури фінансово-правової норми. [183-186, 187, 140, 50, 119][6]

В основі предмету дисертаційного дослідження є банківське право. Серед українських вчених дослідженням проблем правового статусу банків, правового режиму здійснення окремих банківських операцій, функціонування банківської системи в цілому, займаються проф.  А.О., Селіванов, проф. О.П. Орлюк, проф. Є.В. Карманов, проф. І.А. Безклубий, к.ю.н. В.Л. Кротюк, к.ю.н. Латковська Т.А. та інші. [14, 174, 175, 16, 139][7] Значними є досягнення російських учених в царині теорії банківського права, зокрема професорів Г.А. Тосуняна, В.А. Вікуліна, Н.Ю. Єрпильової, О.І. Худякова та ін. [273, 275, 274, 318, 317][8]

Підтверджуючи факт відсутності досліджень особливостей правового статусу державних банків в царині фінансового права, беззаперечним є факт наявності окремих теоретичних напрацювань у сфері корпоративного права. Окремі з них, у відповідній частині теж стали основою цього дослідження. Йдеться про праці В.С. Щербини, В.М. Коссака, І. Спасібо-Фатєєвої, .В.М. Кравчука, Е.Р. Кибенка, Д.В. Ломакіна, В.К. Мамутова, у яких автори розкривють зміст акціонерного права, аналізують способи захисту прав акціонерів, досліджують організаційно-правові форми господарських товариств, способи управління ними тощо. [261,33,135-137,142,158][9] Вагомими є дослідження О.М. Вінник, котра серед іншого досліджувала також зміст приватних та публічних інтересів та відображення їх в господарському праві. [35][10] Цікавими були також дослідження О.С. Янкової, зокрема в частині питання правового регулювання статутного фонду комерційних організацій. [329][11]

Вагомим джерелом інформації для здійснення дослідження стали праці науковців та практиків, що публікуються в періодичних виданнях та Інтернет-виданнях. Здебільшого йдеться про постановку таких питань як доцільність існування державних банків, умови їх ефективного функціонування, перспективи приватизації, моделі державних банків у зарубіжних країнах; проблеми гарантування вкладів у банківських установах; проблеми відновлення заощаджень тощо. Серед авторів, котрі робили спроби постановки та розв'язання таких питань є зокрема: О. Бакун, А. Дмитренко, Ю. Іваненко, Н. Кожель, М. Савлук, Н. Дорофієва, В. Шпачук, О. Жолудь, М. Кухар, І. Розинський, С. Уманський та ін. [12, 13, 65, 112, 127, 249, 71, 148, 238, 285][12]

З метою достовірності інформації щодо функціонування банків розвитку, функціонування державних банків та їх приватизації у зарубіжних країнах (країнах Східної Європи) вважалось доцільним, крім літературних джерел користуватись Інтернет-сторінками конкретних банків, або сайтів центральних банків окремих країн, а також використовувати матеріали практики Державного Ощадного банку України  та Державного експортно-імпортного банку України. [334-343]