Особливість інституту державних банків, як вже зауважувалось, обумовлює складність їх правового регулювання. Комплексність правового регулювання діяльності державних банків передбачає необхідність адміністративного, фінансового, цивільного правового регулювання, а також застосування норм корпоративного права. Брак досліджень хоча б в одній із цих галузей обумовлює незавершеність і недосконалість правового регулювання, що своїм наслідком має або неефективність діяльності державних банків, від чого втрачає державний бюджет та потерпає фінансово-кредитна система, клієнти цих банків тощо. Або навпаки, від надмірного адміністративного та фінансового регулювання діяльності державних банків може виникнути загроза порушення конкурентного середовища на ринку фінансових послуг, економічна та фінансова неадекватність результатів роботи державного банку, маніпулювання з боку державних органів влади руху кредитних та інвестиційних коштів та багато іншого.

Як правило, статус державних банків досліджують у контексті цивільно-правового регулювання та корпоративного права. У цьому ж дослідженні зроблено спробу звернути увагу наукової громадськості та нормотворця до ролі державних банків у фінансовій системі країни та їх взаємозв'язків із іншими  ланками фінансової системи. Більше того, видається, що сьогодні буде дуже актуально виділити та акцентувати увагу на ще одному фінансовому інституті - інституті заощаджень, що є невід'ємною та принциповою складовою фінансової системи будь-якої держави, проте в Україні, так само як і на території країн пострадянського простору, не досліджувався і окремо не виділявся ученими юристами - фахівцями фінансового права.

Фінансова система - як одна із базових економічних та фінансово-правових категорій, сформувалась на ґрунті змісту категорії "фінанси". Як правило, під фінансовою системою  розуміють сукупність різноманітних сфер чи ланок фінансових відносин, кожна з яких характеризується особливостями у формуванні і використанні фондів грошових коштів, різноманітною роллю у суспільному виробництві. [306,c.41][70] У підручниках з фінансового права зміст цієї категорії викладається подібно. Проте існують деякі інтерпретації щодо елементів фінансової системи, їх змісту та їх класифікації, взаємодії між собою. З метою визначення місця і ролі інституту державних банків у фінансовій системі країни вважаємо за доцільне проаналізувати деякі з них та сформулювати окремі положення щодо цих, а також інших тісно пов'язаних із ними відносин.

У підручнику за редакцією проф. Н.І. Хімічевої автор зазначає, що кожна із ланок фінансової системи складає специфічну групу фінансових відносин. А матеріальним змістом ланок (інститутів) фінансової системи є відповідні грошові фонди - бюджетні, позабюджетні тощо.[298, c. 23-31][71]  На прикладі Російської Федерації проф. Н.І. Хімічева зображає склад фінансової системи наступним чином:

• Бюджетна система, що складається із державних бюджетів (федерального бюджету і бюджетів суб'єктів Федерації), а також місцевих бюджетів);
• Позабюджетні цільові державні та муніципальні фонди;
• Фінанси підприємств, установ, організацій;
• Фінанси страхування;
• Кредит (державний, муніципальний і банківський). [298, с. 23-32][72]

Проф. О.М. Горбунова розглядає фінансову систему дещо ширше, вказуючи, що тут слід розуміти: а) сукупність фінансових інститутів, кожен з яких сприяє утворенню і використанню відповідних грошових фондів; б) сукупність державних органів та установ, що здійснюють в межах своєї компетенції фінансову діяльність. [296, c.19][73] У підручнику "Фінансове право" за редакцією російських учених М.В. Карасьової та Ю.О. Крохіної сформульовано ще один аспект, а саме: система форм і методів утворення, розподілу і використання фондів грошових коштів держави, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, галузей народного господарства. [121, с.7][74]

У визначенні змісту (структури) фінансової системи проф. Горбунова О.М. наголошує, що її складають такі фонди грошових коштів та відповідні їм правові інститути:

1. Бюджетна система, що складається з федерального бюджету, бюджетів суб'єктів федерації і бюджетів органів місцевого самоврядування;

2. Державні позабюджетні фонди;

3. Позабюджетні децентралізовані фонди;

5. Фонди страхування;

6. Кредит (державний і банківський);

7. Фінанси господарюючих суб'єктів (ресурсові фонди). [296, с.20][75]

При цьому автор зауважує, що фінанси мають своїм змістом систему фондів (наприклад, централізовані, децентралізовані) і систему правових інститутів, що регулюють кожну із ланок фінансової системи. Система правових інститутів забезпечує систему фондів. [296, с.19][76]

Принципово новий підхід до вивчення та аналізу змісту фінансової системи України запропонувала проф. Л.К. Воронова, класифікуючи її на дві підсистеми:

• публічні державні і муніципальні фінанси. До цієї підсистеми входять централізовані і децентралізовані фонди:

а) публічні централізовані державні й муніципальні фонди - державний і місцевий бюджети;

б) централізовані державні цільові позабюджетні фонди;

в) державний і муніципальний кредит;

г) державне обов'язкове особисте і майнове страхування;

д) фонди державних кредитних установ. При цьому автор прямо вказує у відповідній класифікації на Національний банк України, Державний ощадний банк України та Державний експортно-імпортний банк України;

е) децентралізовані державні і муніципальні фонди, створювані державними та муніципальними підприємствами, яким було передано державне і муніципальне майно.

2). Фінанси господарюючих суб'єктів:

         а) фонди підприємств, що здійснюють комерційну діяльність;

         б) фонди фінансових посередників (банків, страхових організацій, недержавних пенсійних фондів тощо);

         в) фонди некомерційних організацій (неприбуткових). [306, c. 21-23][77]

Власне ідея розмежування публічних та приватних фінансів - як окремих підсистем фінансової системи країни є дуже важливим критерієм розмежування та класифікації різних видів правовідносин, вибору методу правового регулювання тощо. Як бачимо, проф. Воронова Л.К. прямо вказала на присутність державних банків у системі публічних фінансів України. Систему публічних фінансів більш докладно розглядала д.ю.н. А.А. Нечай і в цьому зв'язку хотілося б підтримати зроблений нею висновок щодо змісту підсистеми публічних фінансів, матеріальною основою якої є публічні фонди коштів, а саме:

1. Фонди коштів держави;
2. Фонди коштів органів місцевого самоврядування;
3. Фонди коштів, за рахунок яких задовольняються суспільні інтереси, визнані державою або органами місцевого самоврядування, незалежно від форми власності цих фондів. [41, c.75-76][78]

Проф. Кучерявенко М.П. розглядає фінансову систему як таку що включає наступні ланки:

1. бюджетна система;
2. кредитна система;
3. обов'язкове державне страхування;
4. фінанси підприємств. При цьому автор зауважує, що фінанси державних підприємств є безумовною складовою фінансової системи, характеризуються публічним змістом і регулюванням. [42, c.10-11][79]

У розвинутих зарубіжних країнах державна фінансова система включає такі ланки фінансових відносин:

1. бюджетна система;
2. державний кредит і кредити місцевих органів влади, а в федеративних державах кредити членів федерації;
3. спеціальні позабюджетні фонди;
4. фінанси державних корпорацій. [302, c.55][80].

Стислий екскурс фінансово-правових досліджень складу фінансової системи держави свідчить про те, що більшість учених відносять до неї фінанси державних підприємств та фінансово-кредитних установ. З огляду на сучасні тенденції розвитку фінансово-кредитної системи та державного сегменту у ній, Уряд України впродовж останніх кількох років, спільно із державними банками, НБУ, а також органами регулювання ринків фінансових послуг активно працюють над розробленням Стратегії розвитку державних банків. Згідно проектного документа, йдеться про такі державні фінансові установи: державні банки (Банк сприяння розвитку, Експортно-імпортний банк та установа страхування експорту, Ощадний банк); Іпотечну установу; Установу з питань інвестицій; Депозитарій; Страхову компанію; Лізингову компанію. Зрозуміло, що в основі змісту діяльності цих установ є забезпечення реалізації відносин у сфері заощаджень, кредиту у його різноманітних формах та страхування.

Разом з тим, специфікою власне державних фінансових установ є виконання ними особливих функцій - функцій, які не властиві комерційному сектору, або ж функцій, які є комерційно невигідними для приватних фінансових установ, проте їх реалізація є необхідною умовою розвитку економіки держави. Власне специфічна мета, завдання та функції державних фінансових установ, що носять публічний характер, обумовлюють участь публічних фондів грошових коштів у статутних фондах державних установ, елемент державного управління ними, визначення критеріїв (індикаторів) ефективності їх діяльності на ринку та їх вплив на економіку країни в цілому тощо. Принципово, що діяльність державних банків та інших фінансових інститутів, за жодних умов, не повинна заважати розвитку комерційного сектора та ринковим перетворенням у країні. Навпаки їх діяльність повинна сприяти та стимулювати такі процеси шляхом компенсації ще не сформованих ринкових механізмів. Як свідчить практика, держава, використовуючи державні банки, отримує можливість нейтралізувати ризики, характерні для економік, що розвиваються, зокрема, регулюючи питому вагу іноземного капіталу та його вплив на національну економіку; визначаючи ринкові  стандарти з огляду на державні пріоритети, що в сукупності забезпечує економічну безпеку держави.  

Щодо взаємозв'язків із іншими елементами фінансової системи, то державні банки тісно пов'язані із: