Сьогодні можна стверджувати, що українська фінансово-правова наука уже довела і відпрацювала багато категорій та сформулювала ряд принципів правового регулювання відносин, що виникають у сфері фінансів. Проте все ще недостатньою мірою розроблено проблеми, що пов'язані із державною власністю у фінансово-кредитному секторі економіки, а також з приводу здійснення державного управління у сфері регулювання грошового обігу, ринку банківських та фінансових послуг, зокрема в частині діяльності державних банків. На думку українських вчених сьогодні одним із головних питань проблем правового регулювання банківських послуг, інвестицій, страхування, державних цінних паперів є розмежування приватного і публічного у змісті тих чи інших відносин, зокрема через призму статусу держави як носія публічної влади і, одночасно, її статусу як юридичної особи, що дає змогу уповноваженим державою органам управляти власністю, здійснювати господарську діяльність тощо.

Держава дійсно наділена низкою спеціальних інститутів і комплексом спеціальних інструментів, що забезпечують функціонування всіх цих систем різними методами, зокрема, методами правового регулювання, що властиві публічному і приватному праву. Проте для держави, як носія публічної влади, це засіб, а не мета, оскільки метою є задоволення публічних інтересів, за допомогою фінансів і, відповідно, у сфері фінансів.[113, c. 87-88][31] Ця проблема, що виникла в період перебудови політичної системи, перебудови економічних і господарських зв'язків, створення цілком нової системи регулювання грошового обігу, кредиту та розрахунків, вважається досі не розв'язаною, адже недосконалість правового регулювання діяльності державних підприємств, зокрема, фінансово-кредитних установ державної форми власності, їх створення та припинення перешкоджає ефективності та прозорості їх діяльності і ставить під сумнів доцільність їх існування.

Отже, принциповими, з наукової точки зору, залишаються питання визначення сфер правового впливу та регулювання відносин щодо реалізації правового статусу державних банків; визначення публічно-правового статусу кредитної установи державної власності, що наділена спеціальною компетенцією і функціонує в конкретних історичних умовах на території нашої держави, діяльність якої забезпечується державою і гарантується нею. Крім цього, не з'ясованими є питання місця і  ролі державних банків у фінансовій системі країни (див. п. 1.4.).

Аналізуючи окреслену проблему у світлі фінансового права та публічно-правового методу регулювання, вважаємо, що сьогодні необхідно сформувати наукові та практичні підходи до розв'язання проблем, що виникають у зв'язку із реалізацією правового статусу державного банку, здійснення ним відповідних операцій, реструктуризації або припинення його діяльності, а також розроблення практичних рекомендацій щодо розробки спеціального законодавства та його застосування.

            Конституція та чинне законодавство України передбачають дворівневу банківську систему в державі, перший рівень якої складає Національний банк України, а другий - банки та інші фінансові установи. Конституцією України встановлено, що основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності національної грошової одиниці (ч.2 ст. 99). Законом України "Про Національний банк України" центральний банк нашої держави визначено  як особливий   центральний   орган державного   управління. На виконання своєї основної функції Національний банк  сприяє дотриманню  стабільності  банківської  системи,  а також,  у межах своїх повноважень, - цінової стабільності. Згідно ст. 7 Закону України "Про Національний банк України" НБУ також:  визначає та проводить грошово-кредитну політику; монопольно здійснює емісію національної валюти України  та організує її обіг; виступає  кредитором  останньої  інстанції  для  банків  і організує систему рефінансування;  встановлює  для  банків  правила  проведення  банківських операцій,  бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; визначає систему,  порядок і форми платежів,  у тому числі між банками; здійснює банківське регулювання та нагляд; веде  Державний  реєстр  банків,  здійснює  ліцензування банківської   діяльності   та  операцій  у  передбачених  законами випадках; здійснює  відповідно  до  визначених спеціальним законом повноважень  валютне  регулювання,  визначає  порядок   здійснення операцій  в  іноземній  валюті,  організовує  і  здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій; аналізує стан грошово-кредитних,  фінансових,  цінових та валютних відносин; здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.[32] [125]

Згідно ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківська діяльність це - залучення у  вклади  грошових  коштів фізичних  і  юридичних  осіб  та  розміщення зазначених коштів від свого імені,  на власних умовах та на власний ризик,  відкриття  і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. [102][33] Закон визначає також види банків в Україні, класифікуючи їх наступним чином:

• Залежно від переліку здійснюваних операцій:

1. універсальні банки - банки що виконують весь спектр банківських опрацій;
2. спеціалізовані банки.  За  спеціалізацією  банки  можуть  бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше  50  відсотків  його  активів є активами одного типу. Якщо йдеться про спеціалізований ощадний банк, то таким вважається банк за умови, що більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

• За формою власності:

1. державні банки. Державний банк - це банк, сто відсотків статутного  капіталу якого належать державі. Держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через  органи  управління  державного банку. Кабінет Міністрів України здійснює управління   державним банком у випадках, встановлених законодавством і статутом державного банку. Статут державного банку затверджується  Постановою Кабінету Міністрів України.
2. банки створені на основі приватної власності.

• За організаційно-правовою формою банку:

• у формі відкритого акціонерного товариства;
• кооперативного банку.

На перший погляд державний банк функціонує як юридична особа на комерційних засадах, проте принциповими є: мета створення конкретного державного банку та його завдання; суб'єкт прийняття рішень у діяльності державного банку та управління ним; надходження (потенційні надходження) до державного бюджету та витрати  (потенційні витрати, що можуть виникнути з діяльності державного банку) державного бюджету; перспектива та юридичні можливості використання ресурсів державного банку для урядових запозичень тощо; співвідношення банківських операцій, що здійснюються на добровільних та договірних засадах, із високим коефіцієнтом прибутковості, до операцій, які банк здійснює як агент Уряду, а також операцій з високим рівнем ризику, які банк здійснює з метою підтримки визначених галузей народного господарства та ін.

Згідно чинного законодавства, державний банк немає владних повноважень, проте особливості його статусу в порівнянні із іншими комерційними банками є очевидними.

Участь держави на ринку банківських послуг в особі державних банків викликає багато дискусій. Зокрема це стосується: частки державних банків в активах банківської системи країни; рівня правового забезпечення функціонування державних банків та їх реорганізації або припинення; наявності чи відсутності специфічних завдань і функцій державних банків у грошово-кредитній системі; впливу державних банків на рівень цін та конкуренцію у банківському секторі економіки тощо. В літературі, а також періодичних виданнях, фахівці дуже по-різному оцінюють присутність державного елемента у банківській системі країни. Наприклад, існує позиція, що стратегічно ставка на державні банки буде означати закритість банківської системи, що в умовах глобалізації прирече її на другосортність. [238][34]

Існують припущення, що діяльність державних банків може бути де-факто квазідержавним контролем над формально вільними ринковими механізмами банківської діяльності та ринку фінансових послуг. За потужної участі державних банків у банківському секторі країни, лише зміна умов обслуговування певної категорії клієнтів державного банку вже впливатиме на рівень цін та інші фінансово-економічні показники. Занепокоєння викликає і можливість політичного впливу та політичної заангажованості державних банків. [71] [35]

Деякі фахівці вважають, що втручання держави може бути допустимим виключно з метою досягнення спеціальних завдань, на зразок кредитування інфраструктурних проектів, для допомоги малому бізнесу тощо. Прихильники цієї позиції вважають, що якщо державні банки здійснюють комерційну діяльність, то вони стримують розвиток банківської системи. Інші ж, навпаки, вважають, що в умовах слабкої фінансової системи власне державні банки надають економіці країни необхідний для розвитку капітал. [344][36]

Сучасні українські аналітики фінансового ринку вбачають суттєві переваги в існуванні державних банків. Перш за все, виділяють той факт, що держава, з їх допомогою може впливати на інвестиційний клімат: більш низькі відсотки за кредит у державних банках змусять і комерційні фінансові установи знизити процентні ставки. По-друге, через державні банки може виконуватись низка бюджетних програм. Зокрема, в контексті діяльності державного ощадного банку реалізовується програма компенсації вкладів та державних цінних паперів в установах колишнього Ощадного банку СРСР. По-третє, за посередництва державних банків держава може на пільгових умовах кредитувати програми  енергозбереження, реформування житлово-комунального господарства, підтримки підприємництва і місцевих бюджетів, фінансувати будівництво. [343][37]