На нашу думку, не можна вважати, що банківська діяльність, а згідно банківського законодавства - це банківські операції, регулюються виключно нормами фінансового права. Без сумніву, банківська діяльність, що здійснюється усіма без винятку банками, у відповідних сферах та напрямах регулюються норами конституційного, адміністративного, фінансового, цивільного, господарського права. У цьому зв'язку вважаємо за доцільне взяти за основу дослідження уже доведені положення про відмінність публічних та приватних фінансів, розмежування публічного і приватного у фінансових відносинах, розробити нові положення, які б узгоджувались із уже апробованими положеннями щодо змісту публічних фінансів, фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, фінансової системи тощо.

Серед останніх напрацювань української фінансово-правової науки є монографічні дослідження д.ю.н. Нечай А.А. [168] [48] Праці А.А. Нечай відомі багатьма своїми положеннями, зокрема ґрунтовним дослідженням "публічності" у фінансовому праві та іншими висновками, які будуть значною мірою використовуватись у нашому дослідженні як одні із базових фундаментальних положень фінансово-правової науки.

У своїх монографіях автор довела доцільність використовувати п'ять ознак "публічності", які вважаємо основоположними у визначенні фінансово-правової характеристики певного правового відношення. А саме:

1. форма власності на матеріальний носій (об'єкт) правовідносин;
2. характер інтересу;
3. мета виникнення відповідних суспільних відносин;
4. метод правового регулювання відповідних суспільних відносин;
5. форма розподілу та пристосування матеріального носія (об'єкта)  відповідних суспільних відносин до використання. [168, c. 30-33][49].

Ці ознаки жваво обговорювались в наукових колах України та зарубіжних країн і знайшли загальне схвалення. Це дає нам підстави опиратись на уже доведені фундаментальні положення фінансово-правової науки і у нових дослідженнях.

У контексті аналізу публічності у статусі певної установи цікавим знаходимо історичний факт про те, що, наприклад, Галицька каса ощадності, яка в результаті перерозподілу територій реструктуризувалась у Центральну Малопольську Касу Ощадності (1843 - 1939 роки), а також інші подібні установи - мали статус публічного інституту. Це пояснювалось: часткою державної  власності у статутному капіталі банку; гарантіями за операціями цього банку з боку Крайового сейму; особливістю регулювання діяльності цього банку, що здійснювалося органами державної влади (для прикладу обсяг залучення вкладу, розміри виплат за вкладами в певний період часу тощо; використання коштів цього банку на заходи, що пов'язані із соціальним розвитком території, громади, міста тощо, розвитку інфраструктури міста на публічні цілі); ресурси державного банку потенційно слугували кредитом для органів державної влади. [263,c.12;33-39][50]

Відтак, керуючись сформульованими А.А. Нечай ознаками, спробуємо проаналізувати відносини, що виникають з приводу створення, припинення та реалізації правового статусу державних банків через призму усіх цих п'яти ознак, а також визначити особливості публічного інтересу і мети у цих складних  відносинах.

1. Форма власності на матеріальний носій (об'єкт) правовідносин. Державний банк - це банк,  сто відсотків статутного  капіталу якого належать державі. Державний банк  засновується  за  рішенням Кабінету Міністрів України.  При створенні державного банку в  законі  про  Державний бюджет України  на відповідний  рік  передбачаються  витрати на формування його статутного капіталу. Кабінет Міністрів України зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України щодо наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного  банку,  за  винятком  його  ліквідації внаслідок неплатоспроможності.

Згідно ст. 57 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вклади фізичних осіб Державного ощадного банку України гарантуються державою.[51] [102] Таким чином, згідно логіки законодавця, відшкодування таких вкладів, у разі необхідності, відбуватиметься за рахунок коштів державного бюджету. Проте механізму реалізації таких відносин немає і порядок перетворення відповідних сум у боргові зобов'язання Уряду не передбачено. Іншими словами, юридичного носія обов'язку відшкодування гарантованих державою вкладів не визначено. Очевидно питання гарантування вкладів фізичних осіб у державних банках є одним із тих, на які потрібно  знайти відповідь і надати їй відповідної правової форми. Зауважимо лише, що згідно ст. 8 Закону України "Про державний внутрішній борг України", для фінансування витрат по розміщенню, рефінансуванню, виплаті доходу та погашенню боргових зобов'язань Уряду  України  у складі Державного бюджету України створюється фонд обслуговування державного  внутрішнього  боргу   України.  До  цього фонду зараховуються  кошти у розмірі 50 процентів, одержані від приватизації майна державних підприємств [52] [93].    

1. Характер інтересу. Чи не найважливішою ознакою "публічності", А.А. Нечай вважає публічний інтерес - як сумарний, узагальнений соціальний інтерес в кожній із сфер - економічній, соціальній та іншій" [168, c.31][53]. При цьому виділено три види публічного інтересу: державний, суспільний, територіальний.[54]

         Державний інтерес є різновидом публічного інтересу, носієм якого виступає держава в особі відповідних державних органів.  Держава делегує управління державним банком наглядовій раді, що формується, згідно ст. 7 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Верховною Радою України, Президентом України і Кабінетом Міністрів України. З метою представництва інтересів  держави  до  складу  наглядової  ради  державного банку можуть входити  представники  органів  виконавчої  влади  та  інші особи,  які відповідають встановленим законом  вимогам. Згідно ч.6 ст. 7 цього ж Закону Кабінет Міністрів України здійснює управління державним   банком у випадках, встановлених цим Законом, іншими законами і  статутом  державного банку [102][55].

         Державні банки, виконуючи властиві їм функції у сфері банківської діяльності, забезпечують для свого акціонера фінансові надходження; сприяють розвитку стратегічних галузей економіки держави і підтримують національного виробника на зовнішніх ринках; підтримують ринок державних цінних паперів; здійснюють кредитування інноваційних і довгострокових проектів; здійснюють соціально-фінансові функції; відновлюють та підтримують традиції заощадження серед різних прошарків суспільства та заохочують здійснення заощаджень у банківському секторі загалом тощо. Державний інтерес охоплює в даному випадку не лише одержання фінансової вигоди від діяльності державного банку, але й підтримку пріоритетних галузей народного господарства, досягнення низки соціальних завдань, завдань у сфері грошово-кредитної політики, боргової політики держави, розрахунково-касового обслуговування населення та бюджетних установ, інше. 

         В Україні діє два державних банки. Щодо Державного ощадного банку України, інтерес держави здебільшого концентрується на розвитку ощадної справи, підтримці відповідного рівня довіри до банківської системи у населення; забезпечення належного рівня банківського обслуговування у сферах та у регіонах, які є недостатньо привабливими для приватних комерційних банків.

         Щодо Українського експортно-імпортного банку, інтерес держави скеровано на функціонування потужного спеціалізованого фінансового інституту, орієнтованого на сприяння розвитку державної економічної, інвестиційної, зовнішньо-торгівельної політики тощо. Реалізація державних інтересів знаходить своє відображення у відповідних інституційних та організаційно-правових формах. Для прикладу, сьогодні активно втілюється у життя ідея подальшого розвитку Укрексімбанку як Банку сприяння розвитку та фінансування зовнішньої торгівлі. Банк розвитку займатиме нішу фінансово-гарантійної підтримки експортоорієнтованих та інших пріоритетних для держави галузей, довгострокового фінансування капіталоємних інвестиційних проектів, у тому числі об'єктів інфраструктури; здійснюватиме фінансування цільових державних програм розвитку, включаючи розвиток малого та середнього бізнесу.

Суспільний інтерес - як різновид публічного інтересу означає ті суспільні інтереси, які можна розглядати як узагальнення особистих та групових інтересів, без задоволення і реалізації яких, з одного боку, неможливо реалізувати приватні інтереси осіб, а з іншого - неможливо забезпечити цілісність, стабільність та нормальний розвиток організацій, держав, націй, соціальних прошарків та суспільств у цілому. При цьому закони та інші нормативно-правові акти поступово забезпечують державне визнання, реалізацію та захист будь-яких публічних інтересів, включаючи суспільні інтереси.  Згідно висновку д.ю.н. А.А. Нечай, не всі суспільні інтереси набувають ознак публічності і стають різновидом публічного інтересу, що регулюється публічними галузями права, а лише ті з них, які отримали визнання держави або органів місцевого самоврядування [168, c.33][56]. У контексті діяльності державних банків в сучасних українських умовах, надзвичайний соціальний інтерес є очевидним у сфері відновлення заощаджень, розміщених в установах Ощадбанку СРСР, що діяли на території України. До того ж, дуже серйозним соціальним фактором розвитку фінансово-кредитного сектора економіки є довіра населення до банківської та фінансово-кредитної системи, впевненість у її надійності, зокрема щодо поверненості здійснених заощаджень, їх відплатності тощо. У цьому зв'язку цікавими є міркування І.Б. Заверухи щодо значення суспільного інтересу, зокрема у сфері заощаджень. У своїй монографії автор зокрема пише: "якщо власником державного цінного паперу чи вкладу, гарантованого урядом, чи будь-якого іншого державного зобов'язання є фізична чи юридична особа, і держава не провела розрахунку з ним, то порушується його приватний інтерес. Проте, якщо таких суб'єктів є багато і держава зобов'язалась у відповідний спосіб виконати свої зобов'язання перед населенням, то це вже набуває характеру суспільного інтересу - різновиду публічного. Крім того, боргові зобов'язання становлять відповідну частину публічних видатків централізованих фондів грошових коштів. Їхнє погашення відбувається за рахунок суспільства: в теперішньому або майбутньому часі. Таке поєднання публічних (державного і суспільного), а також приватних інтересів породжує багато проблем правозастосування."  Автор також піднімає питання про факти судових процесів щодо розрахунків за вкладами, повернення яких гарантовано законодавством. [72, c.38-40] [57]