Однією із найбільш актуальних проблем у сфері державного управління загалом, є розмежування функцій держави та суспільних інститутів. У загальному контексті теми дослідження - це проблема ефективності та доречності впливу держави на функціонування банківської системи в силу її участі як акціонера та власника окремих банків; призначення державних банків та мета їх функціонування; визначення масштабів і функцій щодо участі держави на ринку банківських послуг, а також адекватне правове регулювання цих відносин у відповідних формах права. Дійсно, одним із дуже актуальних питань світової наукової громадськості є співвідношення участі уряду та суспільства (населення) у реалізації економічної чи фінансової політики. Концептуальна невизначеність цієї проблеми або її диспропорції призводять до суттєвих перекосів державного управління економіки, господарських зв'язків тощо. Йдеться про межі впливу діяльності уряду; проблеми права власності, зокрема державної власності на підприємства; відповідальність за фінансування та надання суспільних послуг; децентралізація ухвалення політичних та економічних рішень; наглядова та регулятивна роль держави тощо.

Аналіз проблем правового регулювання державної власності у банківському секторі економіки потребує також комплексного аналізу усіх політичних, економічних та соціальних аспектів. Цікавими є, наприклад, певні дослідження іноземних експертів у сфері фінансів країн з перехідними економіками. [63, c.19][38] Зокрема, ці учені доводять, що існує природна суперечність між функціонуванням ринкової економіки та демократичною політичною системою. На думку авторів ринкова економіка має особливу систему цінностей і власні правила ухвалення рішень. Політична система функціонує на основі іншої системи цінностей, що подекуди суперечить принципам ринкової економіки. Політичний процес - це колективні рішення, що ґрунтуються на переговорах та компромісі. Політичний процес часто вимагає, щоб уряд вдавався до дій, які не може виконати жодна інша інституція.

Найголовнішою відмінною характеристикою у системах цінностей (політичної і ринкової) є ставлення до вигоди. Ринкова система передбачає досягнення особистої вигоди, політичний процес - передбачає прийняття рішення на основі колективного суспільного інтересу, що перевищує інтереси індивідів. Суспільний інтерес спирається, перш за все, на політичний процес.  

Відхід від соціалістичної системи організації державного та суспільного життя потребував встановлення цілком нової системи організації державного управління, створення нової фінансово-кредитної системи, нової системи господарських зв'язків тощо. Проте, обираючи шлях розвитку, наближений  до капіталістичного, необхідно пам'ятати про властиві для нього небезпеки, які зараз спостерігаються в окремих країнах. У цьому зв'язку цікавою є думка Джеймса Тобіна (лауреата Нобелівської премії з економіки), котрий пише, що: "Ринковий капіталізм породжує більше нерівностей, ніж це узгоджується з демократичними цінностями. Джерела цієї нерівності не можна виправити не пожертвувавши гнучкістю та ефективністю капіталістичної економіки. Отже перерозподіл за допомогою державної скарбниці стає необхідним (1994)". Видається, що це прямо пов'язано із організацією фінансово-кредитної системи держави з огляду на структуру чи її диверсифікацію за власником. Компромісна ситуація в організації економічних систем, на думку учених економістів та фінансистів, передбачає право приватної власності із певним рівнем державної власності в деяких галузях економіки або послуг. [63, c.25][39]

За ознакою форми власності банки можна класифікувати на такі типи: 1) державні; 2) банки з національним капіталом; 3) банки із зарубіжним капіталом; 4) змішані банки, ті що створені на основі спільної власності за участю державного і національного капіталу. Як правило, національний приватний капітал відіграє провідну роль у великих країнах із ринковою економікою. Важливе значення державного капіталу характерне, зокрема, для Німеччини (земельні банки), до недавнього часу - для Австрії. Десятиліття тому вплив державних банків був суттєвим у всіх країнах Східної Європи. В середньому, на державні банки там припадало не менше як половина активів банківських систем. Зовсім іншими були також співвідношення національного та іноземного капіталу, проте, власне ця проблема не складає предмет нашого дослідження. Суттєві зміни у фінансових системах цих країн відбулися внаслідок приватизації, яка відбувалась одночасно із залученням іноземного капіталу. Така політика випливала із загальнонаціонального консенсусу з приводу необхідності якнайшвидшого вступу до європейського економічного простору. [238][40]

            Світовий досвід і практика засвідчують різні підходи щодо функціонування державних банків. Для прикладу, у країнах Східної Європи і Латинської Америки влада обирає політику невтручання і делегує врегулювання цих питань ринку. [262][41] В Азії навпаки, держава вважає за необхідне задавати тон в консолідації і формує політику щодо розвитку галузі. Банківський сектор в цих країнах сильно фрагментований і власники не бачать потреби роздержавлювати свої банки без особливих стимулів.

            Аналіз банківського сектора різних країн засвідчує, що у світі залишилося всього три держави, де державні банки продовжують відігравати провідну роль: Китай, Індія і Росія. В Китаї влада здійснює реформи корпоративного управління банків, а потім диверсифікує їх власників шляхом первинного розміщення акцій. [262][42] У період 2000-2005 років іноземці стали власниками 14 китайських банків, а в Індії, так само як і в Росії, приватизація державних банків зазнає спротиву. В результаті цього за останні 5 років там не було приватизовано жодного банку. В Росії, група державних банків, яка складається приблизно з 20 банків, домінує, і її доля в сукупних активах сектора наближається до 40%. [262][43]

            В Україні функціонує два державні банки: відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" та відкрите акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України". Їх сукупний капітал складає 3645 млн. грн., а його частка - 8,6 %  банківського ринку країни. Згідно рейтингу найбільших банків в Україні,  станом на 01.01.2007 р., Укрексімбанк посідає серед них п'яте місце (1854 млн. грн., 4,4%), а Ощадбанк - шосте місце (1 791 млн. грн., 4,2%).  

На жаль, правове регулювання відносин у сфері реалізації державних банків в Україні є абсолютно недостатнім і неадекватним ані до сучасних об'єктивних умов розвитку фінансової системи України та міжнародних економічних зв'язків, ані до критеріїв ефективності діяльності державних банків з огляду на їх організаційно-правову структуру, завдання та функції, роль і значення у сфері грошового обігу та кредиту.

Зважаючи на комплексний характер інституту банківського права, зокрема, різноманітності підстав виникнення правовідносин у сфері банківської діяльності, що властиві і приватному і публічному праву, а також те, що гроші, цінні папери, банківські рахунки тощо є об'єктом цивільного права і зазнають цивільно-правового регулювання, необхідно чітко розмежовувати межі фінансово-правового впливу у відносинах щодо реалізації правового статусу  державних банків.

Адже факт створення банківської установи державою, без наділення її владними повноваженнями свідчить про реалізацію державою своїх прав як юридичної особи, що може своїми діями набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати господарську діяльність. Особливістю державних банків, що характеризує їх як суб'єктів і публічного права також, є наступне: форма власності на статутний капітал; особливості здійснення управління державним банком,  реалізація за допомогою державних банків державної фінансової політики у визначених сферах народного господарства, грошового обігу, кредиту та заощаджень. Це наповнює відносини у сфері реалізації правового статусу державних банків особливим змістом та обумовлює особливості їх правового регулювання.

Наше дослідження ґрунтується на висновках кількох поколінь учених, котрі займалися проблемами розмежування публічного та приватного у праві; питаннями публічних фінансів; проблемою впливу уряду на розвиток економічних відносин тощо. [63,c.25; 269,146,168][44] Усвідомлюючи складність предмету дослідження, а саме той факт, що державні банки функціонують на комерційних засадах і оперують інструментами цивільного обороту, хотілося б нагадати думку, яку свого часу запропонував проф. Тихоміров Ю.О. А саме те, що сучасному праву (як і життю) характерно досить складне та тонке переплетіння "публічного" і "приватного", що потребує ретельного дослідження. Сьогодні необхідно по-новому осмислити поняття публічності в суспільстві, не звужуючи його лише до державних інтересів і розуміти під цим також спільні інтереси людей як інтереси різного виду товариств, об'єднань, інтереси колективної самоорганізації та саморегулювання й самоуправління. [269, c.3-33][45]  У продовження, нагадаємо також одну із тез проф. Крохіної Ю.О., котра пише, що сучасні тенденції розвитку фінансового права, вже як закономірність виявляють взаємопроникнення об'єктів публічно-правового регулювання в приватно-правові і навпаки.

Поєднання публічних і приватних інтересів в правовому регулюванні фінансових відносин виявляється у двох взаємопов'язаних аспектах: 1) збереження публічного пріоритету, але з урахуванням приватних інтересів; 2) взаємопроникнення і взаємодія публічно-правових і приватно-правових юридичних засобів, зокрема, категорій, принципів, дефініцій, методів. [140, c.40-52][46]

Загалом проблема розмежування публічних та приватних фінансів є доволі актуальною протягом тривалого періоду часу і була предметом дослідження українських та зарубіжних учених у сфері фінансового права. Свого часу проф. О.І. Худяков висловив думку, що банківська діяльність, яка здійснюється державними банками, є предметом фінансового права (включаючи банківські договори, які в цьому випадку набувають характер фінансово-правових договорів), а діяльність, що здійснюється приватними банками - предметом цивільного. [317, c. 36-37][47] Очевидно така теза є дуже дискусійною і навіть провокаційною. Не заглиблюючись у проблеми галузевої класифікації, договірності у фінансово-правових відносинах тощо, зупинимось виключно на особливостях фінансово-правового регулювання банківської діяльності, зокрема діяльності державних банків.

Зважаючи на ті обставини, що державні банки створюються за рахунок бюджетних коштів, а окремі напрями їх діяльності є складовою фінансової діяльності держави і здійснюються за рахунок публічних фондів коштів, а також той факт, що держава гарантує операції державного банку, змушують застановитись на особливостях правового статусу цих установ. Отже загалом підтримуючи тезу щодо фінансово-правового регулювання державних банків, все-таки є суттєве застереження щодо його меж.