І наука, і практика свідчать про гостру необхідність усвідомлення суспільних потреб та очікувань і відповідне інституційне та фінансове забезпечення цих правовідносин. В сучасний період успішне функціонування Державного ощадного банку своєрідним чином забезпечує тривалість правовідносин, що виникли між державою та населенням з приводу вкладних рахунків та державних цінних паперів колишнього СРСР, в силу налагодженого механізму співпраці із відповідною категорією клієнтів, широкою розгалуженістю системи Державного ощадного банку України, наявністю операційної, інформаційної бази, обліку усіх рахунків та інших документів тощо.[58]

         Діяльність Укрексімбанку забезпечує розвиток експортного потенціалу країни, а  соціальний інтерес зосереджується також на підвищенні рівня інвестиційної привабливості держави. З огляду на статус цього банку, його виключні повноваження у сфері державних гарантій, а також його рейтинг, сприйняття фінансового сектора іноземними інвесторами, міжнародними фінансовими організаціями, урядами іноземних держав значною мірою формується саме через державні банки. 

 Територіальний інтерес. Система публічних фінансів включає також фінансові ресурси органів місцевого самоврядування, серед яких фінанси комунальних підприємств. Згідно Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відносини органів місцевого самоврядування з  підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх  підпорядкованості,  підзвітності  та підконтрольності органам місцевого самоврядування. [100][59]. Серед власних повноважень, що належать сільським, селищним та міським радам, закон виділяє: управління, в межах визначених радою, майном що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад; заслуховування  звітів про роботу керівників підприємств, установ та організацій   комунальної власності відповідних територіальних громад; підготовка і внесення  на  розгляд ради  пропозицій  щодо порядку  та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об'єктів, які можуть надаватися у концесію, подання раді письмових звітів про хід та результати  відчуження комунального майна. [100, ст.29][60]

Муніципальні банки - різновид ощадних установ, першочергова діяльність яких, історично, зводилась до залучення заощаджень населення і виконання функцій скарбника муніципалітету. В сучасних умовах вони здійснюють практично всі види банківських операцій, а роль муніципалітетів зводиться до гарантії їх зобов'язань і призначення керівних органів. Найбільшого розповсюдження муніципальні банки набули в Німеччині, де на їх долю припадає близько 40 % балансу кредитної системи країни. Комунальні банки - спеціалізовані кредитні установи, призначені для кредитування та фінансування житлового і комунального господарства. Більша частина їх акцій належить місцевим органам влади.

         3. Мета виникнення відповідних суспільних відносин. Мета створення та функціонування державних банків є одним із найбільш важливих питань правового регулювання банківської діяльності, а також фінансової діяльності держави. Адже саме визначення мети існування даних правовідносин обумовлюватиме завдання та функції державних банків, сприятиме формуванню критеріїв ефективності їх діяльності тощо. Чітко сформульована мета діяльності державних банків, а також закріплення відповідного положення у спеціальному законодавстві - є запорукою їх ефективного та успішного функціонування з огляду економіки, фінансів та державного управління. На жаль, сьогодні формулювання "мета створення і функціонування державних банків" носить дещо абстрактний характер і немає чіткого правового закріплення її змісту. Статути державних банків, затверджені Кабінетом Міністрів України, не відображають публічний інтерес, а також значення і виключну роль держави на ринку фінансових послуг в особі державного банку [264; 265][61]. Банківське законодавство теж не дає жодної відповіді на це питання. Проте саме ця категорія є, на нашу думку, принциповою при визначенні методу правового регулювання тих чи інших відносин за участі державних банків, визначає роль та пояснює доцільність участі держави  на ринку фінансових послуг, визначає методи державного управління в цій сфері та обумовлює механізм прийняття рішень. Прогресивним кроком у цьому напрямі стала робота Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки та Міністерства фінансів, органів управління державними банками над розробленням відповідних концепцій розвитку державних банків.

         Мета створення та функціонування державних банків передбачає реалізацію державної політики у сфері банківського обслуговування та здійснення банківських операцій, фінансово-гарантійної, інвестиційної підтримки формування сучасної структури економіки та концентрації капіталу на пріоритетних для держави програмах за рахунок фондів коштів державних банків, а також частки бюджетних коштів, з метою задоволення економічних потреб та інтересів суспільства. В цілому, мета реалізовується шляхом виконання ними спеціальних завдань у сфері грошової, кредитної, розрахункової, інвестиційної діяльності, експортно-імпортних операцій; у сфері заощаджень та підтримки рівня довіри населення до банківської системи, відтак реінвестування залучених коштів в національну економіку; через банківське обслуговування у віддалених регіонах країни; банківське (розрахункове) обслуговування  малозабезпечених прошарків населення; пільгове кредитування пріоритетних заходів у сфері народного господарства або заходів соціального характеру.

         Принципово, що одержання доходу державою, в результаті діяльності державних банків, не є визначальним інтересом держави. Мета діяльності державних банків полягає в створенні, налагодженні та функціонуванні певної інфраструктури банківського обслуговування певних секторів економіки країни - розвиток яких вимагає державної підтримки (стратегічно важливі галузі, довгострокові, інвестиційно непривабливі, нерентабельні об'єкти народного господарства тощо).

4.      Метод правового регулювання відповідних суспільних відносин. В силу комплексної природи банківських правовідносин, зокрема правовідносин у сфері реалізації правового статусу державних банків, їх правове регулювання  відбувається за допомогою методів, властивих як для публічних так і для приватних галузей права. У відомій в юридичних колах праці проф. Г.А. Тосуняна "Теорія банківського права" автор пише: "незважаючи на те, що у банківському праві об'єднано (співіснують) і публічно-правовий і приватно-правовий режими, та в зв'язку із значним переважанням у банківському праві публічно-правових засад, його вихідним (головним) юридичним режимом є режим публічного права." [274, c.21][62]. Даний вид відносин регулюється нормами банківського, фінансового, цивільного, адміністративного законодавства. Учений вважає, що обов'язкові суб'єкти банківських правовідносин мають можливість вільно формувати свою волю лише у чітко передбачених межах, визначених відповідними правовими актами. При цьому, як наголошує автор, ці межі мають свої кількісні характеристики [274, c.36][63]. Йдеться про певні цифрові показники, коефіцієнти економічних нормативів тощо. Оскільки ринок банківських послуг регулюється центральним банком держави, то відповідно, регулювання значної частини правовідносин, зокрема щодо додержання економічних нормативів, правил та порядку здійснення банківських операцій тощо здійснюється центральним банком держави - Національним банком України методом владних приписів.

         Разом з тим, державне регулювання власне державним банком, має ще один суттєвий напрям впливу: формування його органів управління. Наглядові ради державних банків формуються органами державної влади за відповідними квотами представників. Згідно українського законодавства - по п'ять представників від Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України.  Крім цього, державні програми, які реалізують у відповідних межах державні банки (наприклад пільгове кредитування), здійснюються у відповідності до бюджетного законодавства, а також спеціально встановлених урядом правил. Те ж стосується і порядку проведення компенсацій за вкладами населення в установах колишнього Ощадбанку СРСР, а також державних гарантій за вкладами в Державному ощадному банку України. Таким чином, незважаючи на те, що діяльність державного банку, як комерційної установи, здійснюється у відповідності до банківського, цивільного та господарського законодавства і для них характерний диспозитивний метод правового регулювання, все-таки значна частина відносин виникає на основі вольового рішення держави, на підставі нормативно-правового акта, і для них властивий метод владних приписів.