5.Форма розподілу та пристосування матеріального носія (об'єкта) відповідних суспільних відносин до використання. Перш за все важливо з'ясувати об'єкт та предмет правовідносин, що виникають у зв'язку із створенням та діяльністю державних банків. Проф. М.В. Карасьова визначає, що об'єктом фінансових правовідносин є матеріаль­на субстанція - фонди коштів (гроші або грошові зобов'язання, унаслідок утворення та використання грошових фондів держави та місцевого самоврядування), а також нематеріальна субстанція (проекти фінансово-правових актів, фінансово-правові акти, звітність тощо). [119][64]. Керуючись цим визначенням, звернемо увагу на наступне: по-перше, згідно ст. 30 Закону України "Про банківську діяльність", основний капітал банку, включає  сплачений  і  зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку,  надбавок до  курсу акцій і додаткових  внесків акціонерів у капітал,  загальний фонд покриття ризиків,  що створюється під  невизначений  ризик  при  проведенні банківських  операцій,  за  винятком  збитків  за  поточний  рік і нематеріальних активів.  Зважаючи на те, що державний банк створюється та поповнюється завдяки бюджетним ресурсам, очевидним є елемент використання грошових фондів держави (при формуванні муніципальних банків - органів місцевого самоврядування) в процесі фінансової та господарської діяльності держави (органу місцевого самоврядування). Відтак об'єктом правовідносин є також безпосередньо капітал державного банку, що сформований в результаті розподілу та використання централізованого фонду коштів держави (органу місцевого самоврядування - для муніципальних банків), а також надходження до бюджету або позабюджетного фонду від господарської діяльності державного банку.

По-друге, діяльність державних банків повинна регулюватись загальним та спеціальним законодавством, у якому визначаються специфічні завдання та функції державних банків. Об'єктом цих відносин можуть бути: державні гарантії за вкладами фізичних осіб; державні гарантії за вкладами, здійсненими свого часу в установах колишнього Ощадбанку СРСР; державні гарантії за експортно-імпортними операціями; державне кредитування; заощадження (ощадна справа) тощо.

Розмежовуючи предмет та об'єкт вказаних правовідносин, в юридичній літературі знаходимо деякі висновки з цього приводу. [113][65] Так предметом  правовідносин щодо реалізації правового статусу державних банків є: гроші, вклади та рахунки; цінні папери та державні цінні папери; експортно-імпортні операції; кредити; дорогоцінні метали тощо. Згідно ст. ст. 177-178 Цивільного кодексу [320][66] більшість із вище переліченого є об'єктом цивільного права, що суттєво доводить комплексність правового регулювання даного виду відносин. Та, разом з тим, засвідчує цілковиту можливість участі у даних правовідносинах найширшого кола учасників з допомогою інструментів цивільного обороту. І принципово, що це відбувається в процесі досягнення певних державних та соціальних цілей у сфері банківського обслуговування, ринковими методами, в межах реалізації державної політики в сфері фінансів, зокрема, заощаджень, реінвестування економіки, кредитування, розрахунково-касового обслуговування тощо. Таким чином предмет даного виду правовідносин (матеріальний носій) має конкретну форму свого вираження, застосування та реалізації у процесі його використання суспільством та державою у їхніх інтересах.

Повертаючись до визначених А.А. Нечай ознак "публічності", продовжимо, що автор формулює визначення публічних відносин на основі вище вказаних ознак публічності, а також формулює поняття публічних фінансів, з урахуванням змісту та особливостей категорії "фінанси".

Зокрема, на думку А.А. Нечай публічними відносинами вважаються відносини, які:

• виникають з приводу об'єктів, що перебувають у державній чи комунальній власності, або у суспільній власності членів об'єднання громадян;
• пов'язані із задоволенням одного із видів публічного інтересу, а саме - державного, територіального або суспільного інтересу, який визнано державою або органами місцевого самоврядування;
• виникають з приводу пристосування матеріального носія (об'єкта) відповідних суспільних відносин  до спільного використання всіма членами суспільства або членами певного суспільного утворення;
• регулюються шляхом встановлення владних приписів держави або органів місцевого самоврядування. [168][67]

Здійснений нами аналіз відносин, що виникають з приводу діяльності державних банків на предмет їх відповідності ознакам "публічності" у фінансовому праві, доводить, що у нас є усі підстави вважати, що ці відносини лежать у площині "публічних фінансів". Оскільки:

1. форма власності статутного капіталу державних банків є державною, а також завдання та функції державних банків реалізуються за прямої або гарантованої участі держави, що має фінансовий вимір (за рахунок коштів бюджету);
2. діяльність державного банку пов'язана із досягненням визначених державою специфічних завдань на ринку фінансових і банківських послуг з метою задоволення суспільних і державних потреб та інтересів у відповідній сфері. Домінуючим у цих відносинах є публічний інтерес, а не корпоративний;
3. діяльність державних банків пов'язана із реалізацією певних видів державних гарантій для відповідних категорій юридичних та фізичних осіб, резидентів та нерезидентів; доступністю банківських послуг для різних категорій населення; здійснення кредитних, розрахунково-касових та інших банківських операцій (обслуговування), визначених у належній правовій формі секторів економіки, галузей народного господарства тощо;
4. відносини з приводу створення державних банків, їх спеціалізації, збільшення чи зменшення їх статутних фондів, визначення державних гарантій, державних програм, проектів  тощо - регулюються методом владних приписів уповноваженими органами держави;
5. правовий статус державних банків має бути визначено у спеціальному законодавстві. [190][68]

Отже відносини, що виникають у зв'язку із реалізацією правового статусу державних банків, а також їх створення, реорганізація, ліквідація тощо мають значний фінансово-правовий вплив, а ресурси, що складають: статутний капітал державних банків, державні гарантії, прибутки державних банків тощо, є  складовою публічних фінансів, що складаються із державних фінансів, а також приватних, проте в силу державних гарантій відповідних операцій, створення відповідних фондів з цією метою - мають особливе суспільне значення.

Фактична реалізація державним банком своїх функцій, виконання певних програм тощо складає у відповідній частині зміст фінансової діяльності держави щодо розподілу та використання публічних фондів коштів держави. На межі із соціальним, економічним, інвестиційним регулюванням відбувається реалізація методу фінансової діяльності держави, що полягає у фінансуванні, а також створенні умов для подальшої мобілізації фінансових ресурсів юридичними особами публічного права задля забезпечення виконання завдань і функцій держави, в тім числі забезпечення усіх передбачених у середньостроковій та довгостроковій перспективах державних витрат. Наприклад: житлові програми; проекти з енергозбереження; кредитування органів місцевого самоврядування та ін.

Ці твердження узгоджується із уже усталеним та апробованим визначенням "публічних фінансів",  запровадженим А.А. Нечай, а саме: "публічні фінанси - це суспільні відносини, які пов'язані із задоволенням усіх видів публічного інтересу і виникають у процесі утворення, розподілу (перерозподілу) та використання фондів коштів держави, органів місцевого самоврядування та фондів коштів, за рахунок яких задовольняються суспільні інтереси, визнані державою або органами місцевого самоврядування, незалежно від форм власності таких фондів. Публічні фінанси регулюються шляхом встановлення владних приписів держави, або органів місцевого самоврядування щодо утворення, розподілу (перерозподілу) та використання зазначених фондів коштів, а також щодо контролю за цими процесами. [168][69]