• бюджетом - як основним централізованим фондом грошових коштів держави, за рахунок якого формується статутний капітал державного банку, а також вносяться зміни до нього; до бюджету можуть зараховуватись фінансові надходження від діяльності державного банку. Із бюджетом пов'язана система фінансових гарантій (для юридичних та фізичних осіб, резидентів та нерезидентів тощо), які держава декларує та реалізовує у механізмі функціонування державних банків.
•  Спеціалізованими фондами. Станом на сьогоднішній день актуальним є питання визначення носія юридичного обов'язку гарантування вкладів фізичних осіб Державного ощадного банку України, оскільки законодавство лише в загальному декларує державні гарантії за вкладами у цьому банку. Проте механізму реалізації цих відносин, так само як і чітко визначеного суб'єкта відповідальності - не вказується.  Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який згідно законодавства є державною  спеціалізованою  установою,  що  виконує функції  державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, поки що не передбачає своїм учасником Державний ощадний банк України. [91][81]. Відтак вважаємо, що однією із принципових засад розвитку фінансово-кредитної системи, зокрема ощадної діяльності в Україні, є - зменшення ризиків та навантаження на Державний бюджет в процесі діяльності державних банків. Це, у відповідній частині, передбачає припинення гарантій держави за вкладами Ощадбанку та його вступу до національної системи гарантування вкладів.
• Кредитом. В силу предмету банківської діяльності кредит є одним із характерних видів банківських операцій. Державні банки здійснюють кредитну діяльність. Проте ще більш характерним є функціонування та діяльність державного банку у сфері державного кредиту. Історично державні банки створювались з метою кредитування держави або муніципалітету (залежно від власника банку). Досвід радянського періоду свідчить, що вклади в установах ощадного банку СРСР були однією із форм державного кредиту. Сьогодні чинне законодавство України передбачає участь державних банків на ринку державних запозичень виключно за допомогою інструментів цивільного обороту на ринкових засадах. Відтак недосконалість механізму корпоративного управління державними банками залишає теоретичну можливість використання фінансових ресурсів банків поза межами публічного інтересу. Отже серед питань, які повинні мати чітке правове регулювання є режим коштів та ресурсів державних банків, а також їх мета, завдання, функції та шляхи вдосконалення механізмів управління з урахуванням прогресивного досвіду.

Аналіз проблем правового статусу державних банків в Україні, що своїм предметом охоплює зокрема діяльність Державного ощадного банку України, дозволив виділити категорію, яка, на жаль, до сьогоднішнього дня не досліджувалась юристами фахівцями у галузі фінансового права. Ця категорія, на нашу думку, складає самостійний фінансовий інститут - інститут заощаджень[82]. Потреба виділення такого інституту обумовлюється унікальністю функції заощадження і те, що вона не поглинається будь-яким іншим фінансовим інститутом. Крім цього можна виділити і низку інших факторів, а саме: а) заощадження населення - це один із найпотужніших ресурсів кредитування економіки; б) існує об'єктивна необхідність стимулювання населення до зберігання заощаджень у фінансово-кредитній системі через чіткий і доступний механізм правового забезпечення відповідних процедур; в) значна частина заощаджень населення зберігається у банківських вкладах. Згідно інформації НБУ про основні показники діяльності банків в Україні, станом на 1 жовтня 2007 року строкові вклади фізичних осіб складають 141226,9 млн. грн. Для порівняння, станом на 1 січня 2001 року ця сума складала 4569 млн. грн.; [340][83] г) ощадна діяльність - є одним із критеріїв визначення спеціалізації банку як ощадного. Згідно Закону України "Про банки і банківську діяльність", банк, 50 і більше відсотків пасивів якого складають вклади фізичних осіб вважається ощадним; г) обов'язковість гарантування вкладів фізичних осіб - як гарантія надійності банківської системи та стабільності національної грошової одиниці; д) необхідність пошуку нових та вдосконалення існуючих форм юридичного оформлення заощаджень населення; е) чинність державних гарантій відновлення заощаджень населення України, здійснених у вклади колишнього Ощадбанку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери: облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 р., державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР; є) важливе суспільне значення можливості здійснення заощаджень та збереження їх реальної вартості, з огляду довіри населення до уряду, до фінансово-кредитної та банківської системи, доступності банківських послуг тощо; ж) інші економічні та правові фактори. [191][84]

Заощадження - як складова грошових доходів населення, як  зростаюча величина в процесі відновлення і безперервного приєднання до накопичених результатів попередніх років, утворюють фінансове багатство населення.  Статистично заощадження населення - це накопичений залишок грошових коштів сім'ї станом на конкретну дату. Поточне зростання заощаджень, а також накопичена сума фінансового багатства є резервом зростання економіки і розвитку банків, формуючи залучений капітал банків, інвестиційний потенціал держави. У відносинах заощадження переплетено найрізноманітніші економічні зв'язки: виробничі - з приводу розпорядження частиною вартості належного власникам заощаджень суспільного продукту; функціонально-грошові - пов'язані із обігом сукупної грошової маси; боргові - при формуванні активів населення в банках, на ринку державних і корпоративних цінних паперів, в пенсійних і страхових фондах. [300, c.877][85]. У цьому зв'язку цікавою є думка про те, що в умовах сучасних форм грошового обігу заощадження населення, навіть у готівковій формі, перебувають поза обігом лише і виключно для кожного конкретного заощаджувача. Для суспільства в цілому, включаючи іноземних емітентів валют, ці гроші, дякуючи їх кредитній природі, не вибувають із активного обігу, оскільки вони заміщені кредитом. [300, c.877][86]. Цей фактор суттєво доводить комплексність правового регулювання відносин у сфері заощаджень, а саме: цивільне, з огляду на реалізацію права власності заощаджувача, а також його права на здійснення заощаджень взагалі, та фінансове - щодо регулювання грошово-кредитного ринку, державних гарантій, напрямів руху грошових потоків; визначення індикаторів дієвості ощадної справи та ефективності здійснюваних активних операцій тощо.   

Ретроспективний аналіз дає підстави стверджувати, що відпрацьований механізм та налагоджені процедури ощадної справи, за часів СРСР, були принципово важливою складовою механізмів державного управління. Стабільно функціонуюча система акумулювання грошових коштів населення створювала надійне фінансове джерело, до певної міри компенсуючи недоліки планової економіки.  Протягом останніх двадцяти років населення усього пострадянського простору стало свідками девальвації ролі ощадної справи, а відтак потерпіли від не виваженої державної політики у цій сфері. Ці та інші обставини свідчать про важливе значення відносин у сфері заощаджень та здійснення ощадної справи, а відтак потребує вдосконалення правового регулювання цього інституту. Перш за все йдеться про виділення такого інституту у фінансовій системі держави. Адже теоретично, гроші у функції заощадження (багатства), перебуваючи у спокої, постійно змінюють свою масу, спричиняючи тим самим нарощення попередньої маси наступною. Разом з тим, процес заощадження відрізняється від багатства наявністю мети і визначеністю періоду накопичення, обумовлених рівнем доходів, а також структурою потреб, що задовольняються за рахунок заощаджень. Особливістю відносини у сфері заощаджень є їх кредитний характер і особлива роль організованих заощаджень населення в системі грошового обігу. Залучення заощаджень у вклади - важлива передумова до розвитку безготівкових розрахунків, системи електронних платежів, тобто більш досконалих форм організації грошового обігу. Організовані заощадження сприяють також режиму економії у сфері грошового обігу (емісійно-касової роботи) за рахунок повторного використання грошових знаків, що повертаються до банку у вигляді вкладів, цінних паперів тощо.

Фінансова система - це система, що об'єктивно сформувалась у державі на певному етапі її економічного, соціального розвитку та правового забезпечення. Оскільки усі фінансові відносини можуть існувати виключно у формі правовідносин, фінансова система функціонує, видозмінюється, доповнюється тощо виключно на підставі правових норм, хоч фактори до їх прийняття можуть мати соціальний, фінансовий, ринковий, політичний  характер. У будь-якому випадку ми можемо говорити і визначати фінансову систему країни в той чи інший період часу, орієнтуючись на стратегію економічного розвитку держави та відповідне правове регулювання. Критерієм приналежності тих чи інших  інститутів до змісту фінансової системи є їх роль та функції у мобілізації, розподілі, перерозподілі та використанні публічних фондів грошових коштів.

Відштовхуючись від об'єктивно існуючої необхідності докладного правового регулювання без винятку усіх відносин, що складають інститути фінансової системи держави, та ґрунтуючись на усталених підходах до визначення фінансової системи, вважаємо доречним запропонувати аналіз фінансової системи конкретного історичного періоду,  за допомогою наступних критеріїв:

1) За  організаційно-правовою формою:

1. Бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
2. Позабюджетні державні цільові фонди, а також інші спеціалізовані фонди, що створюються та функціонують за рахунок централізованих фондів коштів або обов'язкових платежів з метою задоволення та виконання завдань та функцій публічного характеру.
3. Фонди державних (муніципальних) фінансових установ та державних (муніципальних) банків.
4. Фінанси підприємств.
5. Фінанси господарюючих суб'єктів.

2) За матеріальним змістом відносин: