Обґрунтовуючи те, яка норма кримінального закону може бути застосована, адвокат має уникати формального підходу до юридичної оцінки обставин справи. Суд може припуститися помилки при посиланні на закон, однак правильно застосувати його по суті. Тоді касаційна інстанція виправить помилку, залишивши вирок у силі.

Касаційна підстава, обґрунтована порушенням кримінального закону, стає для суду переконливою тоді, коли адвокат може пов'язати її з неправильним висновком суду про істинні обставини справи. Незаконність вироку з'ясовується в процесі аналізу застосування норми права, а також перевірки прийомів і способів тлумачення кримінального закону.

КПК 2012 р. приділяє серйозну увагу такому змагальному документу, як заперечення на касаційну скаргу. У запереченнях вказують судове рішення, яке оскаржується, номер кримінального провадження, якщо він повідомлений судом касаційної інстанції та обґрунтування заперечень на касаційну скаргу. У запереченнях потрібно зазначити, чи бажає особа взяти участь у касаційному розгляді.

Відмова від касаційної скарги здійснюється аналогічно до порядку, встановленого для апеляційних скарг (ст. 403 КПК). Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Предметом касаційного перегляду є законність і справедливість оскарженого судового рішення. "Перевірка справедливості означає перевірку; 1) відповідності обраного судом заходу примусу ступеню тяжкості злочину; 2) відповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину, особі засудженого та обставинам, що обтяжують або пом'якшують покарання; 3) відповідності застосованих примусових заходів виховного характеру тощо"17'1 Суд має враховувати як вимоги верховенства права (ст. 9 Конституції) так і приписи Рішення Конституційного Суду України (справа № 1-33/2004 від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004 щодо справедливості та милосердя.

Активним пропагандистом ідей справедливості і милосердя є професор Зореслава Ромовська, яка в численних виступах і статтях наголошує на необхідність, насамперед адвокатам, ставити перед судами проблему справедливості та домірності покарання.

Конституційний суд зокрема записав: верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка великою мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Безпосереднім вираженням конституційних принципів додержання гуманізму, справедливості й законності є реалізована в нормах Кодексу можливість особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, бути звільненою від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45), з примиренням винного з потерпілим та відшкодуванням завданих ним збитків або усуненням заподіяної шкоди (ст. 46), з передачею особи на поруки (ст. 47), зі зміною обстановки (ст. 48); особа може бути звільнена від покарання, якщо на час розгляду справи в суді її не можна вважати суспільно небезпечною (частина четверта ст. 74)тощо.

Касаційний розгляд здійснюється за правилами апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право:

1.  залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення;
2.  скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції;

8) скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження; 4) змінити судове рішення.

Суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 КПК, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

На касаційну скаргу можуть бути подані заперечення. Ст. 431 визначає, що мають містити такі заперечення. Особа, яка подала заперечення, має вказати, чи бажає вона брати участь у засіданні.

Ст. 433 КПК встановлює межі перегляду справи судом касаційної інстанції.

Крім підстав, передбачених ст. 438 КПК, в аналізі справи слід враховувати і практику Європейського суду з прав людини, оскільки порушення права на захист і, зокрема, неотримання судового рішення рідною мовою для обвинуваченого, або мовою, якою він володіє; неможливість обвинуваченого брати участь у допиті свідків обвинувачення, зокрема у випадку, коли суд, керуючись ст. 97 КПК, заслухав покази з чужих слів і в порушення ч. 6 цієї статті поклав їх в основу обвинувального вироку. Слід мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у справі "Корнєв і Карпенко проти України (п. 54 рішення від 21.10.2010, яке набуло статусу остаточного 21.01.2011) визначив, що п.п. 1 і 3(а) ст. 6 Конвенції як загальне правило вимагають надання підсудному відповідної та належної можливості заперечити докази свідка обвинувачення і допитати його або під час надання останнім своїх показів, або пізніше; ненадання обвинуваченому можливості виступити в судових дебатах та з останнім словом тощо.