У ч. 1 ст. 1 нового КПК встановлено, що порядок кримінального провадження визначається лише процесуальним законодавством України. Порядок - це процедура виконання певних дій на різних стадіях розгляду справи, це і правила поведінки у суді. Порядок проявляється в діяльності суб'єктів, що виступають у суді, шляхом реалізації своїх юридичних прав і обов'язків. Визначений у статті порядок діє на всій території України. Отже, цей порядок діє всюди, де є територія України, згідно зі ст. 1 Закону "Про державний кордон України" (суша, води, повітряний простір, судна тощо).

Норми, зазначені у КПК, застосовуються на основі положень Конституції, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою. Все це у сукупності називається кримінальним процесуальним законодавством. Це положення є визначальним для тлумачення суті та змісту норм КПК. Новацією Кодексу є вказівка на те, що кримінально-процесуальне законодавство складається в тому числі з відповідних положень міжнародних договорів України. Слід враховувати, що кримінально-процесуальне законодавство - це упорядкована система норм різної юридичної сили.

Конституція має найвищу юридичну силу, далі йдуть норми міжнародних договорів, які мають перевагу перед нормами Кодексу. При тлумаченні норм слід пам'ятати, що судова практика йде шляхом надання пріоритету нормам матеріального права (КК) над процесуальними. У зв'язку з цим, враховуючи категоричний висновок, що порядок кримінального провадження визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, можуть виникати конфлікти та суперечності між цими тісно пов'язаними джерелами двох галузей права (КК та КПК).

У застосуванні норм КПК спірні питання вирішуватимуться практикою. Це той напрям, який є великою мірою визначальним у перший рік застосування нового КПК. Тобто недоліки КПК виявлятимуться і вирішуватимуться методом проб і помилок.

Гострим залишається питання, до якої історичної форми кримінального процесу ми можемо віднести наш процес: до змагального чи інквізиційного. Можна констатувати, що змагальний за визначенням український кримінальний процес не позбавлений рис інквізиційної юстиції: визнання вини підозрюваного, обвинуваченого є формальним доказом винуватості, достатнім, щоб суд не здійснював перевірки доведеності вини.

В Україні розповсюджена практика незаконних методів слідства із застосуванням активного психологічного тиску або фізичної сили. Крім того, як колишній КПК, так і новий надає слідству та обвинуваченню широкі можливості тримання особи під вартою, де вона перебуває під колосальним психологічним тиском системи кримінальної юстиції та усвідомлення своєї повної залежності від слідчого, прокурора та судді. У межах чинного КПК слідчий суддя через існуючий обвинувальний ухил сприйматиметься не як суддя, а як частина обвинувальної влади. Щорічні доповіді Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та практика Європейського суду щодо рішень українських судів наочно засвідчують ці обставини. Крім того, кожен адвокат у своїй практиці багато разів зустрічався з обвинувальним ухилом і застосуванням силових методів одержання доказів і психологічного тиску.

Ось типовий діалог судці та адвоката (за умови, що суддя довіряє адвокату):

Суддя: Я згоден, що те, як було проведено слідство, - неподобство. Але на виправдальний вирок я не піду. Та це і безнадійно. Апеляція не залишить такий вирок у силі. В минулому році у Києві було 8 виправдальних вироків, і всі вони були скасовані апеляційним судом.

Адвокат: І?

Суддя: Максимально, на що можна в нинішній час розраховувати, це направлення справи на додаткове розслідування або відстрочка виконання покарання за ст. 75 КК.

Таким чином, можна дійти висновку, що український кримінальний процес є змішаним. Він містить як норми змагального процесу, який позиціонується як боротьба обвинувачення із захистом під спостереженням судді та констатує перемогу однієї зі сторін; так і елементи інквізиційного процесу, що ґрунтуються на системі формальних доказів, активної участі самого судді у дослідженні доказів, таємниці досудового слідства та широкій практиці тримання під вартою осіб ще до ухвалення обвинувального вироку суду.

Методи допиту підозрюваного приховані від громадськості, вони містяться в засекречених інструкціях і керівництвах для слідчих. Про окремі прийоми слідства під час проведення допитів подана інформація в цій книзі. Є також дані про окремі методи протидії слідству як обвинуваченого, так і свідка, якщо слідчий допускає незаконні методи розслідування.

Крім того, повсюдно, а особливо у податковому законодавстві, поширена практика, коли допущена помилка у звітності тягне за собою кримінальну відповідальність. При цьому умисел на ухилення від сплати податків обґрунтовується самим фактом існування помилки у звітності. Без обвинувального ухилу такі вироки були б неможливі.

Можна з упевненістю сказати, що протидія слідству незаконними методами є недопустимою. Але так само недопустимим є і обвинувальний ухил, який пишним бур'яном розквітає у нашому кримінальному процесі. І це не проблема окремих суддів. Вони просто поставлені в такі умови системою правосуддя та існуючих у влади явних і неявних важелів тиску на суддів. Суддям щодо цього можна тільки поспівчувати.