Групові справи вимагають особливої обережності з доказовим матеріалом, точної, філігранної роботи зі свідками, а також обов'язок не порушити певну межу і не перетворитись із захисника свого клієнта на представника обвинувачення для інших підсудних. Особливо тоді, коли інтереси різних обвинувачених суперечать між собою.

Слідчий намагається знайти і розвинути суперечності між обвинуваченими, зробити так, щоб вони взаємно обвинувачували один одного. Адвокати мають усвідомлювати цю ситуацію і, піклуючись інтересами своїх клієнтів, точно знайти певну межу, яку адвокат не має переступати, щоб не перебрати на себе роль прокурора. Захисник повинен постійно мати на увазі конституційну норму (ст. 61 Конституції України) про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому він має послідовно, крок за кроком "відчищати" кожен епізод свого підзахисного від того зайвого, що "налипло" в результаті домислів, догадок, припущень слідства і обвинувачення.

Зазначена обставина має й інший аспект. Відповідно до ст. 275 КПК України розгляд справи в суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише за тим обвинуваченням, за яким їх віддано до суду. А тому посилання у вироку на прізвища інших осіб як таких, що вчинили злочин, хоча вони цим вироком не засуджені, є неприпустимим.

Такий висновок випливає не тільки зі ст. 275 КПК, а й зі ст. 62 Конституції України, яка гарантує презумпцію невинуватості.

Приклад. Пленум Верховного Суду України вказав на цю обставину у справі Г., де у вироку стверджувалося, що Л., К. А., К. В., і У., кримінальну справу щодо яких виділено в окреме провадження у зв'язку з їх розшуком, зорганізувалися з метою нападу на окремих осіб у стійку озброєну групу, до якої увійшли також Г. і дві не встановлені слідством особи. Кримінальна справа щодо цих осіб не розглядалася, оскільки матеріали щодо них виділено в окреме провадження у зв'язку з їх розшуком. Тому Пленум Верховного Суду визнав за необхідне замінити прізвища Л., К. А., К. В., і У у вироку суду та в ухвалі касаційної інстанції словами "особи, кримінальну справу щодо яких виділено в окреме провадження".

За ст. 28 КК України, "злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два і більше) виконавців без попередньої змови між собою". Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його вчинили декілька осіб, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Якщо в готуванні і вчиненні злочину брали участь три і більше осіб, які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та інших (іншого) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого усім учасникам групи, то такий злочин визнається вчиненим організованою групою.

Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням трьох і більше осіб, члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних

груп.

Кримінальна відповідальність співучасників визначена ст. 29 КК України. Для цілей захисту велике значення має норма про те, що співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їх умислом. Організатор, підбурювач і пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною ст. 27 КК та за статтею Особливої частини КК, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Якщо ж вони були і співвиконавцями, то їх дії кваліфікуються за статтею Особливої частини КК без посилання на ст. 27 КК.

Конституційний принцип індивідуальної відповідальності реалізується у положеннях ч.ч. З та 5 ст. 29 КК. Так, ознаки, що характеризують особу окремого співучасника (обтяжують вони відповідальність чи пом'якшують її), ставляться у вину лише цьому співучасникові і не можуть впливати на відповідальність інших співучасників. Застосування кримінальної відповідальності до учасників організованої групи і злочинної організації встановлені ст. 30 КК. Організатор підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою, чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом. Інші учасники підлягають відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від ролі, яку виконував у злочині кожен з них.

Не слід забувати, що в своїх інтерв'ю представники обвинувачення полюбляють стверджувати, що злочин розкрито, що особи відомі, і називають їх. Такі передчасні заяви можуть бути предметом цивільних спорів про захист честі та гідності. А отже, адвокати мають зважати на ці обставини в процесі та керуватись вимогами ст. 275 КПК, своїм прикладом демонструючи високий рівень правової культури і ставлення до тих, хто з тих чи інших причин не є обвинуваченим, а отже, не може себе захистити.

Нерідко слідство і обвинувачення, механічно перерахувавши докази, стверджує, що всі вони підтверджують вину підсудного. При цьому туди вводяться і такі докази, які, навпаки, виправдовують підсудних. Для цього використовується наївний, на перший погляд, прийом: такий доказ оголошують засобом злочину, без відповідного для цього аналізу та виявлення справжньої його "кримінальної" ролі.

Приклад. У справі Ц. розпорядження представника президента, яке підтверджувало законність дій посадових осіб підприємства А. і спростовувало обвинувачення, "обізвали" засобом злочину. Слідство, а за ним і обвинувачення вперто називали це розпорядження "засобом злочину", без аналізу цього документа, який був виданий належно уповноваженою особою, у встановленому порядку зареєстрований і за всіма критеріями відповідав вимогам закону.

Верховний Суд України не наважився визнати, що розпорядженню дали неправильну юридичну оцінку. Тому посадові особи були виправдані у розкраданні в особливо великих розмірах за сукупністю інших доказів, а також у зв'язку з недоведеністю вини підсудних, без урахування розпорядження, яке так і залишилося "засобом злочину" , хоча жодних обставин, які б указували на те, що розпорядження є засобом злочину, слідством не було наведено.

Дорікати Верховному Суду України в цій ситуації важко. Адже мова йде про переоцінку доказу. Під час розгляду справи в касаційному порядку важко розраховувати на те, що суд касаційної інстанції дасть доказу іншу оцінку, ніж давав суд першої інстанції, і на цій підставі скасовуватиме вирок. Для того щоб зрушити з місця інерцію суддівської рівноваги і спокою, потрібні вагоміші аргументи, ніж вказівка на неправильну юридичну оцінку того чи іншого доказу. Перспективнішою є позиція, коли такі докази спростовуються іншими, в тому числі додатково поданими матеріалами.

Академік В. М. Кудрявцев вважає, що весь процес кваліфікації злочинів за сутністю полягає в послідовному відмежуванні кожної ознаки вчиненого діяння від ознак інших, суміжних злочинів77. Тобто методом "вичищення капусти", коли хворі, нездорові, неякісні листочки відриваються, щоб залишити тільки придатне для вживання.

Особливо обережним слід бути під час вирішення питань співучасті у злочині, тобто умисної спільної участі декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Якщо участь у вчиненні злочину беруть дві або більше особи, коли лише один з учасників є суб'єктом злочину (а інші - ні, через, наприклад, неосудність), то співучасті у розумінні ст. 26 КК України немає. "Вказане положення суттєво відрізняється від положень про співучасть КК 1960 р., який визначав співучасть як "умисну спільну участь двох або більше осіб у вчиненні злочину".

Як правило, слідство пред'являє всім обвинуваченим текстуально однакове обвинувачення, без урахування ролі кожного з них. Створюється враження, що кілька правопорушників здійснили, наприклад, крадіжки, тотожні за характером, послідовністю і предметом. Цю "хворобу" слідства адвокат має також враховувати, перевіряючи відповідність слідчих дій правам обвинуваченого та їх процесуальному оформленню.

Адвокат має враховувати ці обставини і заявляти відповідні клопотання "про те, що органи розслідування не конкретизували вину кожного з обвинувачених, і тим самим порушили їх право на захист". Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що справа підлягає поверненню для проведення додаткового розслідування, якщо пред'явлене неконкретне обвинувачення, зокрема, не вказані час, місце, спосіб, мотив, а також інші ознаки складу злочину, стаття (частина) закону, якою цей злочин передбачено, не подана юридична оцінка кожному діянню, якщо особа обвинувачується у вчиненні кількох злочинів ".

Взаємна обізнаність, а також усвідомлення співучасниками того, що вчиняється злочин, і бажання або свідоме прагнення до настання єдиного злочинного результату є, як відомо, неодмінною умовою співучасті. Учасники діють разом, і кожен з них робить свій внесок у вчинення злочину і досягнення злочинного результату. Кожен із співучасників усвідомлює той факт, що він вчиняє злочин спільно з іншими учасниками.

Лише за наявності такого умислу співучасник підлягає відповідальності не тільки за дії, які він сам вчинив, а й за результат дій усіх співучасників. "Тому не можуть визнаватися співучастю дії або бездіяльність, які об'єктивно сприяли вчиненню злочину і настанню злочинного результату, але не охоплювалися умислом співучасників як вчинені спільно ".

"Співучасть передбачає наявність у кожного із співучасників прямого умислу стосовно спільних дій і прямого або непрямого умислу стосовно злочинного результату" - так вирішено питання суб'єктивної сторони співучасті у Кодексі 1960 р. Очевидно, що практика слідства схилятиметься до такого ж розуміння співучасті і за новим Кодексом. Буде точнішою, на мою думку, позиція, коли судова практика стоятиме на позиції, що спрямованість умислу співучасників на досягнення загального злочинного результату визначається прямим умислом кожного з них.

Закон прямо вказує на те, що співучасть можлива тільки при вчиненні умисного злочину. Розрізняють просту форму співучасті, коли кожен зі співучасників вчинює однакові з правової точки зору діяння і виступає як виконавець злочину. Складна форма співучасті передбачає вчинення кожним з учасників різних за характером і правовою оцінкою дій або бездіяльності. Для такої форми є характерним розподіл ролей між співучасниками, які виступають як виконавець, організатор, підбурювач, пособник. На практиці різні форми співучасті можуть переплітатися між собою.