Ст. 17 КПК визначає зміст презумпції невинуватості, яка має використовуватись захистом як відправна точка як щодо проведення слідчих дій, так і розгляду справи у суді. Особливо потрібно наголосити на нормі, яка визначає, що поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Принцип презумпції невинуватості обов'язковий не лише для кримінального суду, а й для всіх органів держави (справа ЄСПЛ "Аллене де Рібермон" від 10 лютого 1995 року). Вирок суду є єдиним документом, що встановлює винуватість обвинуваченого. Підозра та обвинувачення не можуть ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом. І саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (рішення у справах "Тейксейр де Кастро проти Португалії" від 9 червня 1998 р.; рішення у справі "Шабельник проти України" від 19 лютого 2009 р.). Однак порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним КЗПЛ: права на свободу, особисту недоторканність, на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю кореспонденції, недоторканність житла тощо. Недопустимі докази не можуть бути використані у прийнятті процесуальних рішень, на них не може посилатися суд в ухваленні судового рішення (ст. 86 КПК). Не може бути, наприклад, поставлено в основу рішення одержання звукозапису з порушенням конституційних прав громадянина або одержане в незаконний спосіб або не уповноваженою на те особою (рішення КСУ у справі за конституційним поданням СБУ України щодо офіційного тлумачення положення ч. З ст. 62 Конституції України від 20 жовтня 2011 р. № 12-рп/2011. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях. Водночас слід мати на увазі, що у випадку тлумачення сумнівів на користь особи такі припущення можуть і мають бути використані для формулювання висновків у справі. Питання щодо сумнівів на користь обвинуваченого У судовій практиці викликає труднощі. За загальним принципом мова йде про такі сумніви, які не можна усунути. Непереборними визнаються сумніви в таких випадках, коли зібрані докази не дозволяють зробити однозначний висновок про винуватість особи, а передбачені законом засоби і способи збирання доказів вичерпані. Правила щодо тлумачення сумнівів можуть торкатися лише фактичної сторони справи. Щодо кваліфікації кримінального правопорушення та призначення покарання, сумніви усуваються за допомогою з'ясування правового змісту закону та прийняття рішення на підставі внутрішнього переконання40.