Під час проведення допиту сторони мають право ставити запитання щодо можливості свідка сприймати факти, а також інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показів, і навіть просити суд провести експеримент на можливість сприймати ті чи інші обставини.

Для доведення недостовірності показів свідка сторона має право надати покази, документи, які підтверджують його репутацію, зокрема, щодо його засудження за свідомо неправдиві покази, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка.

Свідок зобов'язаний відповідати на запитання, спрямовані на з'ясування достовірності його показів. Свідок може бути допитаний щодо попередніх показів, які не узгоджуються з його показами.

Новий КПК вводить таку норму, як покази з чужих слів. Показами з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.

Суд має право визнати допустимим доказом покази з чужих слів, незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі покази є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.

З прийняттям цього рішення суд зобов'язаний ураховувати:

1.  значення пояснень і показів, у випадку їх правдивості, для з'ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей;
2.  інші докази щодо питань, передбачених пунктом 1 цієї частини, які надавалися або можуть бути надані;
3.  обставини надання первинних пояснень, які викликають довіру щодо їх достовірності;
4.  переконливість відомостей щодо факту надання первинних пояснень;
5.  складність спростування пояснень, показів з чужих слів для сторони, проти якої вони спрямовані;
6.  співвідношення показів з чужих слів з інтересами особи, яка надала ці покази;
7.  можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини неможливості такого допиту.

Суд має право визнати неможливим допит особи, якщо вона:

1.  відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через важку фізичну чи психічну хворобу;
2.  відмовляється давати покази в судовому засіданні, використовуючи гарантоване ст. 63 Конституції України право, або не підкоряючись вимозі суду дати покази;
3.  не прибуває на виклик до суду, а її місцезнаходження не було встановлено шляхом проведення належних заходів розшуку;
4.  перебуває за кордоном та відмовляється давати покази.

Суд може визнати доказами покази з чужих слів, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами.

Суд має право визнати допустимим доказом покази з чужих слів, якщо підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана.

Покази з чужих слів не можуть бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо покази не підтверджуються іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини другої ст. 97 КПК.

У будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом покази з чужих слів, якщо вони надаються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу стосовно пояснень осіб, наданих їм під час кримінального провадження.

Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою ст. 99 КПК, можуть належати:

1.  матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні);
2.  матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України;
3.  складені в порядку, передбаченому КПК, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії;
4.  висновки ревізій та акти перевірок.

Матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону "Про оперативно-розшукову діяльність", за умови відповідності вимогам цієї статті, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.

Сторона, потерпілий зобов'язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

Дублікат документа (документ, виготовлений таким же способом, як і його оригінал) може бути визнаний судом як оригінал документа.

Для підтвердження змісту документа можуть бути визнані допустимими й інші відомості, якщо:

1.  оригінал документа втрачений або знищений, крім випадків, коли він втрачений або знищений з вини потерпілого або сторони, яка його надає;
2.  оригінал документа не може бути отриманий за допомогою доступних правових процедур;
3.  оригінал документа знаходиться у володінні однієї зі сторін кримінального провадження, а вона не надає його на запит іншої сторони.

Сторона, потерпілий мають право надати витяги, компіляції, узагальнення документів, які незручно повністю досліджувати у суді, а на вимогу суду - зобов'язані надати документи у повному обсязі.

Сторона зобов'язана надати іншій стороні можливість оглянути або скопіювати оригінали документів, зміст яких доводився у передбаченому цією статтею порядку.

Особливістю нового КПК є те, що матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису й інші носії інформації віднесені до документів, а не речових доказів.

Реалізація, технологічна переробка або знищення речових доказів у випадках, передбачених ст. 100 КПК, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи мають зберігатися до набрання рішенням законної сили. При цьому:

1.  гроші, цінності й інше майно, які належать обвинуваченому і були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, конфіскуються;
2.  гроші, цінності та інше майно, які призначалися для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінальних правопорушень або винагороди за їх вчинення, конфіскуються;
3.  майно, вилучене з обігу, передається відповідним установам або знищується;
4.  майно, яке не має ніякої цінності та не може бути використане, знищується, а за потреби - передається до криміналістичних колекцій експертних установ або заінтересованим особам на їх прохання;

б) гроші, цінності та інше майно, які були об'єктом кримінально-протиправних діянь, повертаються законним володільцям, а в разі невстановлення їх - передаються в доход держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;

1.  гроші, цінності та інше майно, набуте в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них, передаються в доход держави;
2.  документи, що є речовими доказами, залишаються у матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства. У такому випадку річ зберігається до набрання рішенням суду законної сили.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень і зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на питання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях.

Висновок має базуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені та несе за нього особисту відповідальність.

Питання, які ставляться експертові, та його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані або можуть бути визнані судом недопустимими.

Експерт, який дає висновок щодо психічного стану підозрюваного, обвинуваченого, не має права стверджувати у висновку, чи мав підозрюваний, обвинувачений такий психічний стан, який становить елемент кримінального правопорушення або елемент, що виключає відповідальність за кримінальне правопорушення.

Висновок експерта надається в письмовій формі, але кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз'яснення чи доповнення його висновку.

Якщо для проведення експертизи залучається кілька експертів, експерти мають право скласти один висновок або окремі висновки.

Висновок передається експертом стороні, за клопотанням якої здійснювалася експертиза.

Висновок експерта не є обов'язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта має бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

З'ясовуючи достовірність висновку експерта, адвокат перевіряє, чи відповідає експертиза встановленим у законі вимогам, здійснює докладний аналіз висновку в сукупності з іншими доказами у справі тощо. Особлива увага звертається на правильність оформлення та передання зразків для дослідження.