1. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

2.  Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

3.  Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов´язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов´язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

4.  У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на загальних підставах.

Заповідач має право заповідати майно не тільки особам, які входять до числа спадкоємців за законом, але й і сторонній особі, яка не знаходиться з заповідачем у родинних, сімейних відносинах, а також юридичній особі, державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, іноземній державі та іншим суб´єктам публічного права (ст. 2 ЦК). Зокрема, заповідач може залишити своє майно спадкоємцю другої черги, незважаючи на наявність осіб, які входять у першу чергу спадкоємців за законом, тобто він не зв´язаний ні колом спадкоємців за законом, ні черговістю їх закликання до спадкування.

Заповідачеві належить право позбавити права на спадкування будь-якого спадкоємця за законом незалежно від мотивів такого позбавлення. У цьому разі спадкоємець, позбавлений права на спадкування, не отримає це майно навіть тоді, коли частина майна заповідача буде не охоплена заповітом. Така частина майна перейде до спадкоємців за законом, які не позбавлені спадкоємства. До них будуть входить також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом. Не отримує спадкоємець, позбавлений спадщини, її також і в тому випадку, якщо спадкоємець або спадкоємці, котрим заповідане майно, помруть раніше відкриття спадщини або відмовляться від її одержання. Такий вид позбавлення права на спадщину називають прямим. Але й існує інший спосіб усунення від спадкування, коли складаючи заповіт, заповідач не згадує про певного спадкоємця, розподіляючи майно серед інших осіб. Тобто, позбавлення права на спадщину відбувається не прямо, а побічно. Умовчання в заповіті про спадкоємця також веде до позбавлення спадщини, але тільки в тій частині майна, що охоплена заповітом. У заповідача може бути ще й інше майно, не вказане у заповіті, і спадкоємець за законом може спадкувати його в рівних частках з іншими спадкоємцями за законом. Крім того, якщо спадкоємець за заповітом помре до відкриття спадщини, або відмовиться від її прийняття після відкриття спадщини, то побічно усунений спадкоємець за законом буде закликаний до спадкування за законом. Тобто, при прямому та побічному позбавленні спадкоємців права на спадкування буде неоднаковий правовий результат.

Свобода заповідального розпорядження заповідача обмежена відносно осіб, які мають право на обов´язкову частку в спадщині. За неповнолітніми, повнолітніми непрацездатними дітьми спадкодавця, його непрацездатною вдовою (вдівцем) та непрацездатними батьками в будь-якому випадку зберігається обов´язкова частка. Коло осіб, що мають право на цю частку, визначається на час відкриття спадщини, тобто на день смерті спадкодавця.

Позбавлення права на спадкування діє тільки щодо особи, відносно якої воно встановлено. Тому у випадку смерті особи, позбавленої спадщини до відкриття спадщини, її діти (внуки) мають право на загальних підставах претендувати на майно, що залишилося після смерті заповідача. Наприклад, син, позбавлений батьком права на спадкування, помирає до смерті батька, який відносно свого майна не залишив заповіту. В цьому випадку діти сина (онуки спадкодавця) мають право на ту частку в спадщині, яка належала їх батькові, якби він не був позбавлений права на спадкування.