1. У письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

3)  правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Згідно із ст. 208 ЦК у простій письмовій формі мають укладатися правочини між юридичними особами; правочини між фізичною та юридичною особою (крім випадків, коли момент вчинення правочину збігається з виконанням (див.

коментар до ст. 206 ЦК); правочини фізичних осіб між собою, на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; інші правочини, для яких письмова форма передбачена законом. У документі має бути вказаний зміст правочину, його сторони, які повинні засвідчити документ своїм підписом (а якщо це юридичні особи, то ще й скріпити печаткою). Законодавчими актами та угодою сторін можуть встановлюватися додаткові вимоги, яким має відповідати укладений правочин (спеціальна форма тощо). У випадках, прямо вказаних у законі, або за погодженням сторін, недотримання простої письмової форми тягне недійсність правочину (див. коментар до ст. 218 ЦК). Зокрема, безпосередньо у ЦК передбачена обов´язковість дотримання простої письмової форми (під страхом нікчемності правочину) у випадках вчинення правочину щодо забезпечення виконання зобов´язання (див. коментар до ст. 547 ЦК).