1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

2.  Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Стаття, яка коментується, визначає наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, котрі є серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси.

Частина 1 ст. 228 ЦК містить перелік об´єктів цивільних прав, які можуть бути порушені його вчиненням. До них, зокрема, належать: конституційні права і свободи людини і громадянина; майно фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади. При цьому, коли щодо конституційних прав і свобод людини і громадянина йдеться про порушення взагалі, то стосовно майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади характер правочину конкретизовано: тут ідеться про антисоціальність знищення, пошкодження майна або незаконне заволодіння ним.

Ст. 228 ЦК безпосередньо не вказує на вину як кваліфікуючу ознаку такого правочину. Проте з формулювання, яке вона містить: «правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення...» можна зробити висновок, що провина має враховуватися. Вона виражається у намірі порушити публічний порядок з боку осіб, які вчиняють такий правочин. При цьому не має значення, чи такий намір був у однієї сторони правочину, чи він мав місце в обох чи більше учасників договору. Суд, приймаючи рішення у такій справі, зобов´язаний вказати, у чому конкретно виразилася спрямованість правочину на порушення публічного порядку.

Згідно з ч.2 ст. 228, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, тобто недійсним унаслідок безпосередньої вказівки закону і незалежно від наявності позову з боку його учасників чи інших осіб. Варто звернути увагу на зміну у підходах до вирішення питання про наслідки визнання такого правочину недійсним. Якщо ст. 49 ЦК 1963 р. передбачала стягнення отриманого за «антисоціальним» правочином у доход держави або односторонню реституцію для невинної сторони, то тепер наслідки правочину, який визнаний недійсним унаслідок порушення публічного порядку, визначаються загальними правилами (див. коментар до ст. 216 ЦК).