1. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

2. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Ст. 219 та 220 ЦК встановлюють наслідки недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення правочинів. При цьому розрізняються дві ситуації: 1) порушення вимоги про нотаріальну форму одностороннього правочину; 2) порушення вимоги про нотаріальну форму дво- і багатостороннього правочину (договору).

1.  Правила про обов´язковість нотаріального посвідчення встановлені щодо окремих, найбільш значущих правочинів. Зокрема, обов´язковому нотаріальному посвідченню підлягають: заповіти (ст. 1247 ЦК); довіреність на здійснення правочинів, які потребують нотаріальної форми; довіреність, яка видається в порядку передоручення (ст. 245 ЦК); інші правочини, для яких законодавством передбачена обов´язкова нотаріальна форма (ст. 577 та ін. ЦК). Разом із тим, за бажанням особи нотаріально посвідченим може бути будь-який односторонній правочин.

У разі недотримання обов´язкової нотаріальної форми одностороннього правочину, такий правочин є нікчемним. Проте, за певних умов відсутність необхідного нотаріального посвідчення правочину може бути компенсована судовим рішенням. Частина 2 ст. 219 ЦК передбачає, що суд може визнати такий правочин дійсним за наступних умов: 1) якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила; 2) якщо нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від волі особи. При визнанні такого правочину дійсним суд також має перевірити чи підлягав цей правочин нотаріальному посвідченню і чи не містить цей правочин якихось умов, що суперечать закону (п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про визнання правочинів недійсними» від 28 квітня 1978 р. зі змінами від 25 грудня 1992 р.).

2. Цивільне законодавство, зокрема, ЦК, інші закони, Інструкція про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України (п.27) містить також перелік договорів, що підлягають обов´язковому нотаріальному посвідченню. До них, зокрема, належать: договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання) житлового будинку та іншого нерухомого майна; договори про заставу нерухомого майна, транспортних засобів, космічних об´єктів, товарів в обігу або в переробці; договори про відчуження земельних ділянок, які знаходяться в колективній або приватній власності; договори купівлі-продажу майна державних підприємств; шлюбні контракти; інші договори, для яких чинним законодавством передбачена обов´язкова нотаріальна форма (див. коментар до ст. 209 ЦК).

Недодержання нотаріальної форми договору тягне його нікчемність, він не породжує тих прав і обов´язків, яких бажали сторони. Натомість настає двостороння реституція: сторона договору повертає іншій стороні усе отримане за таким договором, а при неможливості повернути отримане у натурі — відшкодувати його вартість у грошовій формі (див. коментар до ч.І ст. 216 ЦК).

Іноді нотаріальне посвідчення договору може бути компенсоване рішенням суду. Це можливо за дотримання таких вимог: 1) сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору; 2) така домовленість підтверджується письмовими доказами; 3) відбулося повне або часткове виконання договору; 4) одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення (ч.І ст. 220 ЦК). У разі позитивного рішення суду наступне нотаріальне посвідчення договору не потребується: судове рішення має тут «компенсаторне» значення. Звідси випливає, що це правило не може бути застосоване: якщо сторонами не було досягнуто домовленості щодо всіх істотних умов договору; якщо відсутні письмові докази того, що така угода мала місце; якщо не відбулося повне або часткове виконання договору. Крім того, має бути встановленим факт ухиляння іншої сторони від нотаріального посвідчення договору.

При визнанні договору дійсним (так само, як при визнанні дійсним будь-якого правочину такого роду), суд має перевірити чи підлягає цей договір нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідченим і чи не містить такий договір якихось протиправних умов (п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про визнання правочинів недійсними» від 28 квітня 1978 р. зі змінами від 25 грудня 1992 р.).