1.  Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

2. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв´язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Правочин, укладений унаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою його стороною, є оспорюваним. Особа, яку представляють, отримує право на позов про визнання правочину недійсним, оскільки дії тут вчиняються не в її інтересах, що суперечить самій сутності представництва (див. коментар до ст. 237 ЦК).

Умовами застосування коментованої статті є: 1) укладення правочину через представника; 2) існування відносин добровільного представництва (це випливає з ч. 2 ст. 232, де йдеться про «довірителя», тобто суб´єкта добровільного представництва); 3) наявність зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною правочину. При цьому не має значення, чи переслідували учасники змови або одна з них корисливу мету, чи ні; 4) представник однієї сторони і друга сторона правочину діяли на свою користь, а отже, на шкоду довірителю.

Основним наслідком такого правочину є двостороння реституція (див. коментар до ст. 216 ЦК).

Додатковими наслідками є те, що довіритель має право вимагати від свого представника і другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, завданих йому у зв´язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними (див. коментар до ст.ст. 22, 23 ЦК).