1. Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

2. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов´язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв´язку з вчиненням цього правочину.

Правочин, укладений особою внаслідок впливу тяжких для обставин на вкрай невигідних умовах, є оспорюваним.

Для того, щоб суд задовольнив позов про визнання такого правочину недійсним, необхідна наявність двох умов:

1) особа вчиняє правочин під впливом тяжкої для неї обставини. Під тяжкими обставинами розуміють важке майнове становище особи, яке виражається у відсутності засобів, необхідних для нормального існування людини, наприклад, для придбання предметів першої необхідності (продуктів харчування, ліків тощо). Це може бути зумовлене не тільки станом самої фізичної особи, а й становищем його близьких (наприклад, хвороба дружини, батьків, дітей тощо);

2) умови правочину вкрай невигідні для цієї особи. При цьому поняття вкрай невигідних умов правочину охоплює два моменти: об´єктивний і суб´єктивний. Перший з них відображає нееквівалентність передачі майна (наприклад, квартиру продано за половину її реальної вартості), другий — очевидність цієї обставини для сторін правочину (хоча умисел другої сторони не є обов´язковим). Хто був ініціатором такого правочину (сам потерпілий чи друга сторона) при цьому значення не має.

Основні наслідки визнання такого правочину недійсним — двостороння реституція (див. коментар до ст. 216).

Додаткові наслідки полягають у тому, що на особу, яка скористалася тяжкою обставиною, покладається обов´язок відшкодувати другій стороні правочину збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв´язку з учиненням цього правочину (див. коментар до ст.ст. 22, 23 ЦК).