1. Фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров´я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз; а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

2.  Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

3.  Фізична особа зобов´язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної в частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв´язку з виконанням службових обов´язків або з інших джерел.

4. Фізична особа може бути зобов´язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.

Лікарська таємниця є найдавнішим законом медичної етики. Право на збереження в таємниці даних про стан здоров´я фізичної особи передбачає збереження в таємниці не тільки діагнозу, але і самого факту звертання за медичною допомогою, інших відомостей, отриманих при медичному обстеженні. Ці відомості можуть стосуватися як фізичного стану особи, так і подій її особистого життя. Не підлягають розголосу не тільки дані про саму хворобу, але і відомості про функціональні особливості організму, фізичні недоліки, шкідливі звички, особливості психіки, майновий стан, коло знайомств і інтересів, обставини, що передували захворюванню або спровокували його і т.п.

Відповідно до «Основ законодавства України про охорону здоров´я» 1992 р., медичні працівники, інші особи, яким в зв´язку з виконанням професійних чи службових обов´язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд і їхні результати, інтимні і сімейні сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Лікарська таємниця припускає заборону вимагати за місцем роботи чи навчання інформацію про діагноз і методи лікування фізичної особи. Неправомірним розголошенням таємниці вважається навмисне чи необережне повідомлення, розголос такого роду відомостей без відповідного дозволу.

Таке право на лікарську таємницю належить фізичній особі, у відношенні якої було проведено медичне обстеження чи втручання. Стаття, яка коментується, не передбачає право інших осіб, (близьких родичів, членів родини і т.п.) вимагати збереження такої таємниці у випадку смерті фізичної особи.

Однак міжнародні документи з проблем медичної етики містять положення, що зобов´язують зберігати конфіденційну інформацію навіть після смерті пацієнта. Правда, такі документи не носять законодавчого характеру.

Правила цієї статті погоджуються з Законом України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р., яка передбачає неприпустимість зловживання правом на інформацію. До порушень законодавства України про інформацію, які можуть спричинити цивільно-правову відповідальність, відноситься використання і поширення інформації щодо особистого життя громадянина без його згоди.

Таким чином, лікар може відмовити в наданні інформації, яка, на його думку, відноситься до професійної таємниці.

Надаючи громадянину гарантії конфіденційності переданих ним відомостей, закон не забороняє надання відомостей, що складають лікарську таємницю, іншим громадянам, у тому числі посадовим особам, в інтересах обстеження і лікування пацієнта для проведення наукових досліджень, публікації в науковій літературі, використання цих відомостей у навчальному процесі й в інших цілях за згодою громадянина чи його законного представника. При відсутності такої згоди «Основи законодавства України про охорону здоров´я» допускають використання інформації, що складає лікарську таємницю в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, у тому числі публікаціях в спеціальній літературі за умови забезпечення анонімності пацієнта.

Хоча зазначений закон і говорить про «лікарську таємницю», в обстеженні, лікуванні, реабілітації пацієнта беруть участь не тільки лікарі, але і медсестри, фармацевти, лаборанти, фахівці з медичної техніки і т.д., які стають володарями конфіденційної інформації. Тому у ст. 286 ЦК не використовується поняття «лікарська таємниця», а натомість сформульована вимога до будь-якої фізичної особи, утримуватися від поширення інформації, зазначеної в частині першої цієї статті, якщо інформація стала йому відома в зв´язку з виконанням службових обов´язків чи з інших джерел.

Відступ від принципу лікарської таємниці можливий у випадках, коли хвороба може привести до важких наслідків у родині, створити погрозу для оточуючих, чи для суспільства (наприклад, у випадку захворювання на СНІД).

«Лікарську таємницю» (інформацію про пацієнта) слід відрізняти від «медичної таємниці» (інформації для пацієнта), про яку йдеться у ст. 286 ЦК.

Інтереси здоров´я населення й окремих фізичних осіб припускають випадки, коли фізична особа може бути зобов´язана пройти медичний огляд. З цією метою організуються профілактичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних, працівників підприємств, установ і організацій зі шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців і осіб, чия професійна діяльність пов´язана з обслуговуванням населення чи підвищеною небезпекою для оточуючих.

Обов´язковість медичного огляду окремих категорій осіб передбачена законами України: «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р., «Про попередження захворювань на СНІД і соціальний захист населення» від 12 грудня 1991 р., «Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя населення» від 24 лютого

1994 р., «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р., «Про боротьбу з захворюваннями туберкульозом» (від 5 липня 2001 р.) та ін.