Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

Стаття 3. Законодавство України про кримінальну відповідальність

Сторінки матеріалу:

  • Стаття 3. Законодавство України про кримінальну відповідальність
  • Сторінка 2
  1.  Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кри­мінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загаль­новизнаних принципах і нормах міжнародного права.
  2.  Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після на­брання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності.
  3.  Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.
  4.  Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією за­боронено.
  5.  Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.
  1. Законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК. Він складається з кримінальних законів, які системно розташовані в межах Кодексу і діють з часу набрання ним чинності, а також із законів, включених до нього після його прийняття. Кожний із кримінальних законів містить певні правові приписи, викладені у вигляді кримінально-правової норми. У КК 2001 р. кримінальний закон позначений як «закон про кримінальну відповідальність» (див., наприклад, назву розд. ІІ Загальної частини, частини 2, 4 та 5 ст. 3 КК). Поняття «кримінальний закон» і «закон про кримінальну відповідальність» тотожні за своєю сутністю, однак через те, що останнє закріплене в КК, ним потрібно користуватися для характеристики КК 2001 р. та при його застосуванні. Застосоване в КК поняття «закон про кримі­нальну відповідальність» є дещо умовним, оскільки на відміну від КК воно не має всіх атрибутів закону як нормативно-правового акта. Закон у буквальному розумін­ні - це юридично цілісний і структурно завершений нормативно-правовий акт, який приймається ВРУ відповідно до її конституційних повноважень. Такі атрибути при­таманні саме КК у цілому, а також певною мірою законам України, що змінювали, доповнювали КК 2001 р. після його прийняття. Відповідно до Закону України «Про всеукраїнський референдум» від 6 листопада 2012 р. № 5475-УІ, прийняття законів, у тому числі кримінальних, можливе також шляхом всенародного голосування (референдуму).

Отже, закон про кримінальну відповідальність - це письмовий нормативно-право­вий акт, що приймається ВРУ або всеукраїнським референдумом і містить правові приписи, які встановлюють підстави і принципи кримінальної відповідальності, ви­значають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, які покарання належить за­стосовувати до осіб, винних у їх вчиненні, формулюють інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину. Законом про кримінальну відповідальність називається і КК у цілому, і окремі його правові приписи, викладені у вигляді кримінально-право­вої норми.

  1.  Згідно із ч. 1 ст. 3 КК законодавство України про кримінальну відповідальність ґрунтується на Конституції України, яка має вищу юридичну силу. Зі ст. 8 Консти­туції України випливає, що закони, у тому числі кримінальні, повинні відповідати їй.

Законодавство України про кримінальну відповідальність також повинне засно­вуватися на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права (ч. 1 ст. 3 КК). Такі принципи і норми містяться, зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 р. (Міжнародний договір від 10 грудня 1948 р.), Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. (ратифікований Указом Президії Верховної Ради УкраїнськоїРСР від 19 жовтня 1973р.), Міжнародному пакті про громадянські і по­літичні права 1966 р. (ратифікований тим же Указом) та інших міжнародно-правових документах.

  1.  Згідно із ч. 2 ст. 3 КК закони України про кримінальну відповідальність, прий­няті після набрання Кодексом чинності, включаються до нього після набрання ними чинності. Вони застосовуються як складова частина КК. Їх повне розуміння і засто­сування можливі тільки у взаємопоєднанні з іншими законами, включеними до КК. КК і окремі закони України про кримінальну відповідальність приймаються ВРУ, що випливає зі ст. 85 Конституції України. Закони про кримінальну відповідальність становлять одну або декілька кримінально-правових норм, оформлених у статтю чи низку статей КК. Усі закони про кримінальну відповідальність зведені до КК, де кри­мінально-правові норми розташовані у певній системі, а статті, у яких вони закріпле­ні, мають відповідний номер. КК поділяється на Загальну і Особливу частини. У нор­мах Загальної частини визначені принципи і загальні положення кримінального права, а також його основні інститути, наприклад поняття злочину і його видів, вина та її форми, співучасть у злочині, повторність, сукупність та рецидив злочинів, по­карання та його мета, види покарань та підстави їх застосування. Правові приписи, що містяться в нормах Загальної частини, застосовуються до всіх чи певної групи злочинів. Норми Особливої частини визначають, які конкретно суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть бути застосовані до осіб, які їх вчинили. Загальна і Особлива частини КК пов’язані між собою і утворюють нерозривну сис­темну нормативну єдність. Значення цієї єдності найбільш помітне при застосуван­ні окремих статей Кодексу: не можна застосувати жодну норму, що міститься в Осо­бливій частині КК, не звернувшись при цьому до Загальної частини.

Оскільки законодавство України про кримінальну відповідальність - це КК, то кримінально-правові норми, які можуть бути на додаток до КК ухвалені окремим за­коном, повинні позначатися відповідним номером статті КК. Закони про кримінальну відповідальність, що приймаються на доповнення до КК, можуть не тільки міститися у самостійному нормативно-правовому акті, а й входити окремими нормами в закон

України, яким охоплюється більш широке коло питань, що потребують нормативного регулювання та охорони.

  1.  Закон про кримінальну відповідальність на відміну від законів інших галузей законодавства має певні специфічні риси. Він є основним джерелом кримінального права. Згідно із ч. 3 ст. 3 КК злочинність діяння, а також його караність та інші кри­мінально-правові наслідки визначаються тільки КК.

Злочинність діяння - це віднесення певного суспільно небезпечного діяння до злочинів, яке здійснюється законодавцем шляхом описання типових та найбільш ха­рактерних ознак даного діяння в законі про кримінальну відповідальність. Караність діяння - це визначення законодавцем у законі про кримінальну відповідальність виду і розміру покарання, що підлягає застосуванню до особи, яка вчинила злочин. Інші кримінально-правові наслідки злочину - це звільнення від кримінальної відповідаль­ності, призначення покарання, звільнення від нього та від його відбування, судимість тощо.

Тільки закон про кримінальну відповідальність має значення нормативно-право­вого акта, що визначає, яке суспільно небезпечне діяння визнається злочином і які покарання можуть бути застосовані за його вчинення. У нормативно-правових актах інших галузей законодавства можуть міститися принципові положення або окремі визначення, що мають безпосереднє значення для формування норми закону про кримінальну відповідальність (наприклад, визначення суспільно небезпечного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, було дано в п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (від­миванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» від 28 листопада 2002 р. № 249-ІУ, у редакції Закону України від 18 травня 2010 р. № 2258-УІ) (ВВРУ. - 2010. - № 29. - Ст. 392). Однак такі положення або визначення можуть служити тільки нормативною базою для прийняття відповідного закону про кримінальну відповідальність (Законом України від 16 січня 2003 р. визначення сус­пільно небезпечного протиправного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, було відтворене у п. 1 примітки до ст. 209 КК).

Вироки, ухвали і постанови судів не створюють законодавства про кримінальну відповідальність. Вони мають обов’язкову силу тільки щодо конкретної кримінальної справи. Так само роз’яснення ПВСУ не створюють законодавства про кримінальну відповідальність. Вони лише розкривають дійсний зміст відповідної кримінально- правової норми, націлюють судову практику на правильне її застосування. Не ство­рюють законодавства про кримінальну відповідальність і акти КСУ, якими може здійснюватися офіційне тлумачення окремих положень КК. Незважаючи на загальну обов’ язковість, акти КСУ приймаються з метою точного визначення змісту закону про кримінальну відповідальність, а також правильного та єдиного його застосування до правових ситуацій, що виникають.

  1.  Кримінальне законодавство колишнього СРСР, у тому числі України, до 1958 р. допускало застосування кримінального закону за аналогією (ч. 3 ст. 3 «Основних на­чал кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік» 1924 р.; ч. 2 ст. 7

 

 

 
КК Української РСР 1927 р.). Під застосуванням закону «за аналогією» розумілося застосування до суспільно небезпечного діяння, прямо не передбаченого законом на час його вчинення, статті КК, що встановлювала кримінальну відповідальність за найбільш схожий за характером та тяжкістю злочин.

КК 2001 р. у ч. 4 ст. 3 прямо заборонив застосування закону за аналогією. Кримі­нальна відповідальність за КК можлива тільки за вчинення суспільно небезпечного діяння, прямо передбаченого нормою Особливої частини, де дається вичерпний пере­лік злочинів. Оскільки ч. 4 ст. 3 КК жодних обмежень не містить, то за новим КК неможливе застосування за аналогією і норм Загальної частини КК, що іноді вико­ристовувала практика під час дії КК 1960 р.

На відміну від застосування закону за аналогією, при застосуванні норм КК мож­ливе їх поширювальне тлумачення. Таке тлумачення використовується при незбігу тексту і сутності кримінально-правової норми, коли її значення ширше за текстуальне, словесне вираження. Поширювальне тлумачення надає кримінально-правовій нормі більш широкого обсягу і дозволяє застосовувати її до значно більшого кола випадків, ніж це буквально вказано в самому тексті статті КК. Поширювальне тлумачення ні­чого до закону не додає, а лише більш точно розкриває його. Наприклад, у ч. 1 ст. 213 КК вказано на операції з брухтом кольорових і чорних металів, здійснювані без дер­жавної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передба­чено законодавством. У цьому випадку поняття «законодавство» охоплює не тільки закони в буквальному значенні, а й підзаконні нормативно-правові акти, якими регу­люються порядок та умови державної реєстрації або одержання відповідного дозволу (ліцензії).