1.  Сторонами у зобов´язанні є боржник і кредитор.

2. У зобов´язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.

3. Якщо кожна із сторін у зобов´язанні має одночасно і права, і обов´язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов´язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Зобов´язальні правовідносини (зобов´язання) називають відносними правовідносинами, оскільки їх суб´єктами (учасниками) завжди є чітко визначене коло осіб, як управомочених, так і зобов´язаних, на відміну від абсолютних правовідносин (наприклад, правовідносин власності), де управомоченій особі (зокрема власнику) протистоїть невизначене коло зобов´язаних осіб (це абсолютно всі інші особи, обов´язком яких є не порушувати прав власника).

Суб´єкти (учасники, сторони) зобов´язальних відносин мають спеціальні назви: кредитор і боржник. Кредитор — це особа, яка управомочена вимагати від свого контрагента (боржника) виконання певної дії (ряду дій). Боржник -особа, зобов´язана вчинити на користь кредитора певну дію (ряд дій) або утримуватися від вчинення певної дії (ряду дій).

Як кредитором, так і боржником у зобов´язанні можуть бути будь-які суб´єкти цивільного права: фізичні і юридичні особи, держава й інші публічні утворення.

Найпростішою є модель зобов´язання, сторонами якого є один кредитор і один боржник. Наприклад, юрист за договором доручення представляє інтереси громадянина у суді. Але досить часто у зобов´язанні на стороні боржника, чи кредитора чи на обох сторонах одночасно приймають участь не одна, а дві чи декілька осіб. Так, наприклад, коли сім´я, що складається з трьох осіб, продає належну ним на праві спільної власності квартиру, то у зобов´язанні, що виникне з такого договору купівлі-продажу на стороні продавців буде три особи. А якщо купляє таку квартиру також не одна особа, а сім´я, то, відповідно, декілька осіб буде і на стороні покупців. В таких випадках кажуть про множинність осіб у зобов´язанні, яка може бути активною, пасивною чи змішаною залежно від того, чи приймають участь декілька осіб на управомоченій, зобов´язаній чи на обох сторонах одночасно.

Переважна більшість усіх цивільних зобов´язань — це зобов´язання, у яких кожна із сторін має одночасно і права і обов´язки і, отже, є одночасно і кредитором і боржником: кредитором відносно того, що вона вправі вимагати від другої сторони і боржником — відносно того, що вона зобов´язана вчинити на її користь. Так, наприклад, у договорі купівлі-продажу продавець зобов´язаний передати покупцю певну річ, і в цьому відношенні він є боржником. Водночас, він має право вимагати від покупця сплати покупної ціни, і в цьому відношенні він є кредитором. Покупець, у свою чергу, є кредитором відносно свого права вимагати передачі речі і боржником — відносно свого обов´язку сплатити гроші.

З´ясування того, чи діє сторона у конкретній ситуації як боржник чи як кредитор має велике значення для правильного застосування інших норм (наприклад, тих, що встановлюють наслідки прострочення боржника чи прострочення кредитора).

Зобов´язання, у яких одна сторона має лише права (і, отже, є лише кредитором), а інша — лише обов´язки (отже, є лише боржником) — є найпростішою моделлю, але не утворюють більшості цивільних зобов´язань. До таких зобов´язань належать, наприклад, зобов´язання, що виникають з заподіяння шкоди (потерпілий має лише право на відшкодування, а заподіювач шкоди — лише обов´язок її відшкодувати), з договорів довічного утримання, позики і деяких інших.

Стаття 511. Третя особа у зобов´язанні 1. Зобов´язання не створює обов´язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов´язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

За загальним правилом, всі права і обов´язки з зобов´язання виникають лише для його учасників, оскільки зобов´язання є відносним правовідношенням, коло учасників якого є завжди визначеним. Стосовно обов´язків зазначене загальне правило є абсолютним, що означає, що зобов´язання не може створювати обов´язків для третіх осіб — осіб, які не є його учасниками. Це абсолютне правило ґрунтується на засадах справедливості, адже було б несправедливим, якби для особи виникали ті чи інші обов´язки з відносин, у яких вона не приймає участі. У випадках, встановлених договором, зобов´язання може породжувати певні права для третіх осіб. Така ситуація може мати місце, наприклад, у випадку укладення договору на користь третьої особи (див. ст.636 ЦК і коментар до неї).