1.  Зобов´язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні.

2. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов´язання в іноземній валюті.

Правило, встановлене частиною першою статті, що коментується, стосується перш за все так званих грошових зобов´язань — зобов´язань, у яких обов´язок хоча б однієї із сторін полягає у сплаті грошей (зокрема, зобов´язання, що виникають з договорів купівлі-продажу, ренти, найму (оренди), підряду тощо). Оскільки відповідно до ст. 99 Конституції грошовою одиницею України є гривня, таке грошове зобов´язання має бути виражене саме у гривнях. Це положення цілком узгоджується з ч. 1 ст. 192 ЦК, згідно якої законним платіжним засобом, обов´язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня.

Іноземна валюта як засіб платежу (зокрема, за зобов´язаннями) відповідно до ч. 2 ст. 192, ч. З ст. 533 цього Кодексу може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (див. коментар до ст.ст. 192, 533 ЦК). Так, зокрема, допускається вираження в іноземній валюті зобов´язань у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Частина 2 статті, що коментується, фактично закріпила й узаконила практику майнового обороту, що набула поширення і склалася в умовах нестабільної економіки і стрімких інфляційних процесів на початку докорінних економічних перетворень. Іноді ця практика використовується і у теперішній час, переважно стосовно зобов´язань, що мають тривалий характер (які виникають з договорів займу, майнового найму, купівлі-продажу в кредит тощо), її суть полягає в тому, що сторони, виражаючи грошове зобов´язання у національній валюті України, одночасно визначають його еквівалент у тій чи іншій стабільній іноземній валюті (доларах США, євро тощо), страхуючись таким чином на випадок можливої інфляції. Крім вказівки на ту чи іншу іноземну валюту у такому застереженні як правило визначається і конкретна банківська установа, за курсом якої визначається такий валютний еквівалент. Найчастіше валютний еквівалент визначається відповідно до курсу Національного банку України, але немає перешкод і для визначення його відповідно до курсу (купівлі або продажу) інших банків.

Треба враховувати, що допускається лише визначення еквіваленту зобов´язання у іноземній валюті, але не сплата нею (крім випадків, передбачених законом). Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК зобов´язання підлягає виконанню у національній валюті. Якщо ж сторони, виразивши зобов´язання у національній валюті, фактично здійснюють платежі в іноземній валюті, то такі дії є порушенням правил про валютні операції. і тягнуть адміністративну відповідальність за ст. 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Враховуючи, що зміст переважної більшості зобов´язань складають майнові права і обов´язки його учасників, вони можуть бути виражені у грошовій формі навіть у тих випадках, коли предметом виконання не є гроші як такі. Так, наприклад, договір міни речей однакової вартості (тобто, без доплати) не є грошовим зобов´язанням у власному розумінні, оскільки не передбачає сплату грошей. Утім, сторони вправі визначити предмет виконання (у наведеному прикладі — майно, що підлягає обміну) у грошовому еквіваленті для будь-яких цілей (наприклад, на випадок загибелі речі до моменту її передачі). При цьому в якості еквіваленту може бути використана як національна валюта України, так і іноземна валюта.