Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

Стаття 530. Строк (термін) виконання зобов'язання

1. Якщо у зобов´язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов´язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

2. Якщо строк (термін) виконання боржником обов´язку не встановлений або визначений моментом пред´явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов´язок у семиденний строк від дня пред´явлення вимоги, якщо обов´язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Виконання зобов´язання в належний строк (термін) — це поряд з іншими один з елементів належного виконання зобов´язання, що припиняє його існування.

Безумовним досягненням цивільного законодавства є введення дихотомії «строк виконання зобов´язання» та «термін виконання зобов´язання». Відповідно до ст. 251 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов´язана дія чи подія, що має юридичне значення, а термін — це певний момент у часі, із настанням якого пов´язана дія чи подія, що має юридичне значення (докладніше див. коментар до ст. 251 ЦК).

Таким чином, визначення у зобов´язанні періоду, на протязі якого воно підлягає виконанню, — це строк виконання. Належне виконання може здійснитися у будь-який момент в межах цього періоду. Згідно ст. 252 ЦК строк може бути визначеним роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

У свою чергу вказівка на конкретну дату, із настанням якої пов´язано виконання зобов´язанні, — це термін виконання зобов´язання.

Частиною першою статті, що коментується, передбачено, що строк (термін) виконання зобов´язання може бути вказаний певною подією, яка неминуче має настати. Виходячи з положень ст.ст. 251, 252 ЦК, уявляється, що встановлення такої умови виконання зобов´язання стосується лише терміну виконання зобов´язання, а не його строку.

Новим для цивільного права України є положення, згідно якого виникнення прав та обов´язків сторін у зобов´язанні можуть бути пов´язані із настанням події, яка неминуче має настати. Пригадаємо, що в ст. 212 ЦК закріплені правила відносно правочинів, щодо яких правові наслідки пов´язуються із настанням певної обставини. Таке ж саме правило існувало і в ЦК 1963 р. (ст. 61). Але ж на відміну від ст. 530 ЦК, у статті 212 ЦК йде мова про обставини, щодо яких невідомо настануть вони, чи ні.

На жаль, цивільний кодекс не має чіткого визначення що ж таке «подія». У російському перекладі цей термін може мати два значення, що несуть юридичну вагу: «случай» та «событие». Аналіз статей ЦК, показує: у ньому використовуються обидва значення. У науці цивільного права і перше, і друге розуміння події зводяться до явищ реальної дійсності, що відбуваються незалежно від волі сторін, які учасники цивільних правовідносин не спроможні передбачити у зв´язку із раптовістю наставання (тобто подія за своїм значеннєвим навантаженням є поняттям близьким до випадку та непереборної сили, будучи між тим більш широким за об´ємом). У зв´язку з цим пов´язання терміну виконання зобов´язання із подією, яка неминуче (за оцінкою сторін) має настати, є не зрозумілим, адже єдина подія, яку можна охарактеризувати таким чином з певною мірою впевненості, це — смерть фізичної особи, яка, одначе, за загальним правилом припиняє зобов´язання як таке, тому не може тягнути його виконання (докладніше див. коментар до ст.ст. 527, 608 Кодексу).

Строк та терміни виконання зобов´язання згідно із частиною 3 ст. 251 ЦК можуть бути встановленими актами цивільного законодавства, правочинами чи рішенням суду. Раніше ст. 63 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік від 31 травня 1991 р. передбачалось, що строк виконання зобов´язання («термін виконання» ще не вживався) визначався законодавством або договором, а при неможливості визначити його таким способом зобов´язання підлягало виконанню в розумний строк після його виникнення. При цьому розумний строк визначався сутністю зобов´язання та звичаями комерційного обігу. Невключення «розумного строку виконання» в текст нормативного акта, що коментується, та введення рішення суду до переліку джерел, що можуть встановлювати строки (терміни) виконання, є досить привабливим, оскільки виключає можливість виникнення непорозумінь щодо тлумачення розумності строків.

Частина третя ст. 530 ЦК передбачає можливість існування зобов´язань, в яких строк (термін) виконання не встановлений чи визначений моментом пред´явлення вимоги (ст. 165 ЦК 1963 р.). Здається, що в обох цих видах зобов´язань у широкому розумінні все ж таки існує строк (а не термін) виконання зобов´язання, який починає спливати з моменту зажадання. Кредитор при цьому вправі вимагати виконання у будь-який час після виникнення зобов´язання.

Зобов´язання підлягає виконанню у такі строки (терміни):

якщо у зобов´язанні встановлений строк (термін) — у цей строк (термін);

якщо термін визначений вказівкою на подію, яка неминуче настане, — з настанням цієї події;

якщо строк не вказаний, чи визначений моментом пред´явлення вимоги — боржнику надається пільговий семиденний термін для виконання зобов´язання від дня пред´явлення вимоги, якщо обов´язок негайного виконання не випливає із договору чи актів цивільного законодавства. Звертаємо увагу, що негайне виконання при визначенні його строку за рішенням суду не передбачено, і якщо воно не стосується процесуальних питань виконання самого рішення, то діють правила щодо пільгового строку виконання зобов´язання.

Прострочення у виконанні зобов´язання може з´явитися як за провиною боржника (ст. 612 ЦК), так і за провиною кредитора (ст.ст. 545, 613 ЦК). Слід відмітити, що відповідальність за порушення зобов´язання у зв´язку з простроченням виконання настає для боржника за умови невиконання його в строк (а не «термін»), встановлений договором або законом (відсутні односторонні правочини, інші, крім закону, акти цивільного законодавства та

рішення суду) (докладніше див. коментар до глави 51 ЦК).