1. Виконання свого обов´язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов´язку, є зустрічним виконанням зобов´язання.

2.  При зустрічному виконанні зобов´язання сторони повинні виконувати свої обов´язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов´язання або звичаїв ділового обороту.

Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов´язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

3. У разі невиконання однією із сторін у зобов´язанні свого обов´язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов´язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов´язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

4.  Якщо зустрічне виконання обов´язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов´язку, друга сторона повинна виконати свій обов´язок.

Зустрічне виконання зобов´язання нерозривно пов´язано з таким інститутом цивільного права як взаємні зобов´язання. У науці цивільного права під взаємними зобов´язаннями розуміють такі цивільно-правові відносини, де кожний учасник є кредитором і боржником одночасно. Іноді такі цивільно-правові відносини іменуються ще двостороннє зобов´язуючими, тим самим підкреслюючи їх відмінність від односторонніх зобов´язань. Насамперед, за взаємними зобов´язаннями перед сторонами і постають питання, як їх виконувати, хто повинен виконувати свій обов´язок першим і так далі. Адже в односторонніх зобов´язаннях питання про черговість їх виконання обома контрагентами не виникає, оскільки виконання — обов´язок тільки однієї сторони.

Виконанню взаємних зобов´язань у ЦК 1963 р. була присвячена ст. 171, згідно якої взаємні договірні зобов´язання, за загальним правилом, повинні були виконуватися одночасно, наприклад, передача купленої речі та сплата покупної вартості.

За ЦК правила виконання взаємних зобов´язань досить змінені. Це випливає з визначення зустрічного зобов´язання, закріпленого у частині першій статті, що коментується. А саме, презумпція зустрічного виконання, що мала місце у ЦК 1963 р., взагалі відсутня. На зміну їй прийшло загальне правило, що зустрічне виконання зобов´язання повинно здійснюватися тільки тоді, коли це обумовлено (передбачено) договором.

З визначення зустрічного виконання випливає також, що воно, як і раніше, передбачено тільки задля договірних зобов´язань (тобто таких, що виникають на підставі договору). Разом з тим, не є протиріччям загальним засадам та змісту цивільного права застосування правил ст. 538 ЦК по аналогії (ст. 8 ЦК) й до будь-яких інших взаємних зобов´язань, незалежно від підстав їх виникнення.

Відповідно до частини другої статті, що коментується, зустрічне виконання зобов´язань сторін повинно здійснюватися за загальним правилом одночасно. Інший порядок виконання може бути передбачений договором, актом цивільного законодавства, випливати із сутності зобов´язання або звичаїв ділового обігу. Зокрема, за договором схову, договором страхування, при придбанні товарів в кредит неможливість одночасного виконання випливає з сутності зобов´язань.

ЦК має нові положення щодо можливості односторонньої відмови від виконання зобов´язання частково або у повному обсязі з підстав, передбачених частиною третьою ст. 538 ЦК, а також щодо обов´язковості зустрічного виконання зобов´язання для однієї із сторін при його здійсненні іншою стороною (ч. 4 ст. 538 ЦК). Крім того, сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов´язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону (абзац другий частини 2 ст. 538 ЦК) з тим, щоб остання мала змогу скористатися правом односторонньої відмови від виконання зобов´язання.