Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

Стаття 532. Місце виконання зобов'язання

1. Місце виконання зобов´язання встановлюється у договорі.

Якщо місце виконання зобов´язання не встановлено у договорі, виконання провадиться:

1) за зобов´язанням про передання нерухомого майна — за місцезнаходженням цього майна;

2) за зобов´язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, — за місцем здавання товару (майна) перевізникові;

3) за зобов´язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, — за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов´язання;

4) за грошовим зобов´язанням — за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, — за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов´язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов´язання

змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов´язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов´язаних із зміною місця виконання;

5) за іншим зобов´язанням — за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

2. Зобов´язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов´язання чи звичаїв ділового обороту.

Виконання зобов´язання в належному місці — один з елементів належного виконання зобов´язання.

Встановлення місця виконання зобов´язання має значення не тільки для вирішення питання, де сторона — боржник повинна здійснити виконання, але й для деяких інших питань, пов´язаних з виконанням обов´язків. Зокрема, від місця виконання залежить вирішення питання про розподіл витрат на доставку предмету виконання.

Місце виконання встановлюється договором, актами цивільного законодавства, а також може випливати з суті зобов´язання або звичаїв ділового обігу. Пріоритет при встановленні місця виконання згідно положень пункту першого статті, що коментується, безумовно наданий договору.

Виконання зобов´язання в іншому місці, ніж це встановлено договором чи частиною другою пункту першого ст. 532 ЦК — це право, а не обов´язок боржника, яким він може скористатися, якщо воно передбачено актами цивільного законодавства або випливає з суті зобов´язання або звичаїв ділового обігу

Цікавим здається визначення місця виконання зобов´язання із договору. Воно може проводитись двома шляхами: по-перше, згідно прямої вказівки на те, що виконання буде здійснено у певному місці. По-друге, для певних видів зобов´язань місце виконання може бути прямо не вказано як таке у договорі, але все ж таки визначатиметься з тексту цього правочину. Це стосується, наприклад, договорів купівлі-продажу та поставки. Виконання зобов´язання за цими договорами, тобто передача (поставка) майна (товарів) у власність покупцеві, якщо конкретне місце не вказано, буде здійснено відповідно:

якщо договір передбачає перевезення майна — в місці, вказаному в договорі як таке, де майно передається першому перевізнику для передачі покупцю;

в інших випадках — в місці, де відповідно до договору в момент його укладення знаходився продавець (якщо він є суб´єктом підприємницької діяльності).

Такі положення випливають з Віденської конвенції 00Н 1980 р. про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, яка вступила в силу з 1 січня 1988 р. (а для України — зі лютого 1991 р.). Відповідно до Конституції України (ст. 9), Закону України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 р., ст. 10 ЦК згадана Конвенція є невід´ємною частиною законодавства України, тобто належить застосуванню стосовно відносин, які виникають на території нашої держави, крім того має вищу юридичну силу порівняно з законами України (окрім Конституції).

Якщо місце виконання зобов´язання не можливо визначити з договору, виконання повинно провадитись згідно із правилами абзацу другого частини першої статті, що коментується.

Порівняно із ЦК 1963 р. в новому Кодексі з´явились положення, які є незвичними для застосування при визначенні місця виконання зобов´язання, а саме:

за зобов´язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, виконання — за місцем здавання товару (майна) перевізникові. Таке визначення місця виконання було відсутнє у ст. 167 ЦК 1963 р. Воно є схожим із тим, яке ми розглянули у попередній частині коментаря до цієї статті, але ж на відміну від нього у ЦК мова йдеться про зобов´язання, що виникає тільки на підставі договору перевезення, а не договорів купівлі-продажу чи поставки;

за зобов´язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, виконання — за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов´язання. Дане положення теж було відсутнім у ЦК 1963 р.;

за грошовими зобов´язаннями, виконання - за місцем проживання фізичної особи — кредитора, або за місцем знаходження юридичної особи — кредитора на момент виникнення зобов´язання. Слід звернути увагу, що уточнення щодо визначення місця виконання знаходженням кредитора на момент виникнення зобов´язання, синтаксично відноситься тільки до зобов´язання, в якому кредитор -- це юридична особа. Це дає змогу вважати: якщо кредитором є фізична особа, боржник повинен виконати зобов´язання за місцем її проживання на момент виконання, навіть, якщо про зміну місця проживання, яка сталася за час існування зобов´язання, він не був повідомлений. Крім того, якщо кредитор — фізична особа не сповістив боржника про зміну місця проживання, всі витрати, пов´язані із зміною місця виконання зобов´язання, відносяться на самого боржника.

Раніше за ЦК 1963 р. виконання грошових зобов´язань, де боржником виступала юридична особа, провадились за місцем знаходження боржника.