Поняття "управління" об'єднує в собі декілька різних значень. Так, добре відомим, але з наукової точки зору найменш цікавим, є використання поняття управління для позначення суб'єкта (організації, установи), що здійснює управління. Більш цікавим є випадок, коли під управлінням розуміють вид синтаксичного зв'язку, при якому "стрижневе" слово обумовлює форму підпорядкованих слів. Подібне розуміння, яке розглядається деякими дослідниками як "традиційне" [27, с.7], звісно ж, необхідно мати на увазі в процесі подальшої розробки управлінської проблематики. У сучасній науці затвердилося уявлення про управління, як про дуже специфічний вплив одного об'єкта на інший, яке спостерігається у Всесвіті не повсюдно, а лише серед об'єктів живої природи, в технічних системах і в суспільстві. З урахуванням спільності особливостей, що властиві усім таким системам, їх стали відносити до єдиного класу "систем управління", що розглядаються як складені з "керуючих" і "керованих" підсистем (в іншому варіанті "керуючих систем" і "керованих об'єктів"), у взаємодії яких і реалізуються процеси управління. Звернемося до значення, що вкладається саме в дане тлумачення поняття "управління".

Ознайомлення з науковою літературою, у якій порушуються проблеми управління, показує, що на сьогодні досить повне прояснення змісту поняття управління пов'язано з вирішенням двох завдань. По-перше, із визначенням повного набору суттєвих ознак, що відрізняють процеси управління від інших процесів; по-друге, з уточненням самих цих ознак. Постановка першого завдання обумовлена тим, що поки немає загально визначеного поняття управління в категоріальному значенні. До того ж вирішення даного завдання ускладнюється тією обставиною, що висловлення про зміст процесів управління, які зустрічаються, як правило, носять недостатньо чіткий характер, фіксуючи окремі ознаки управління, що у першу чергу цікавлять відповідного дослідника. Для одних фахівців управління уявляється процесом переробки інформації [28, с.15]; для інших – це процес перетворення інформації в дії [29, с.82]; нарешті, треті вважають, що поняття управління може бути розкрите як "вплив на об'єкт, систему з метою зберігання існуючого стану або переведення з одного стану в інший, незалежно від того, чи відбувається це в природі або в суспільному житті" [30, с.7].

Зіставлення поширених визначень поняття управління приводить до висновку, що принциповими характеристиками процесів управління на сьогодні визнаються такі їх особливості: керуючі впливи обов'язково цілеспрямовані, мають інформаційний характер і здійснюються за схемою зворотного зв'язку. Звичайно, повнота виділених ознак залишається під сумнівом, проте уявлення про управління як цілеспрямований інформаційний вплив керуючої підсистеми на керовану підсистему, між якими є зворотний зв'язок, у принципі дозволяє привести численні відомі визначення поняття управління до єдиного "знаменника", правда, після відповідної корекції змісту, що вкладається в кожне поняття, яке використовується у визначенні. Слід зазначити, що єдність у розумінні головних ознак властива лише в тім, що стосується феномена зворотного зв'язку.

Як вже зазначалось, відносини керуючої і керованої підсистем не зводяться лише до впливу першої на другу. Більшості вивчених систем управління властивий більш складний зв'язок її підсистем, при якому на формування керуючих впливів безпосередньо впливає стан відповідного керованого об'єкта. Подібний ефект досягається за рахунок наявності в системі не тільки прямих зв'язків, за якими здійснюється власне керований вплив, але і так званих "зворотних зв'язків", що роблять можливим вплив керованої підсистеми на керуючу. Відповідно до того, чи викликає зворотний зв'язок стимулювання змін, що відбуваються в керованому об'єкті, або "придушує" їх, став визнаним розподіл усіх зворотних зв'язків на "позитивні" і "негативні".

Точність виділення керуючих впливів виявляється пов'язаною з точністю наших уявлень про їх цілеспрямування та інформаційність. На цьому етапі вивчення процесів управління наштовхується на достатньо серйозні труднощі. На нашу думку, слід почати з того, що згадування про "цілеспрямованість" у визначенні поняття управління по суті виявляється "не працюючим" за рамками аналізу доцільної діяльності людини. Це пов'язано з тим, що філософська традиція припускає використання поняття "ціль" і похідних від нього тільки у відношенні людської діяльності.

З погляду деяких вчених, є корисним введення поняття "домінантного процесу", тобто процесу, характер якого визначений сутнісними особливостями системи, у якій він здійснюється. При цьому з'являється так би мовити можливість побудови єдиної логіки процесів управління в об'єктах різноманітної природи без штучного розширення сфери визначення понять цілі і цілеспрямування. Подібну роботу, з нашої точки зору, доцільно розгорнути за двома напрямками. По-перше, варто проаналізувати поняття, що виражається такими фактично синонімами, як "спрямованість", "прагнення" і "тенденція". Поки можна говорити лише про дуже попереднє, в основному інтуїтивне розуміння природи явищ, що відображається ним. По-друге, бажано намітити такий шлях аналізу численних визначень поняття управління, що зустрічаються, який створив би можливість визначення стійких рис процесів управління в об'єктах різноманітної природи, що характеризують атрибут спрямованості саме керуючих впливів. Даний підхід сьогодні виглядає особливо плідним, оскільки дозволяє одержати ряд цікавих висновків.

Так, відповідно до майже загального переконання виявляється, що всі відомі на сьогодні системи управління, як правило, характеризуються двома стійкими ознаками: негентропійністю, тобто спроможністю не руйнуватися і навіть прогресивно розвиватися, і тенденцією до оптимізації (екстремізації) внутрішніх процесів, тобто спрямованістю на досягнення системою стану, який відрізняється значеннями параметрів, що максимально сприяють її підтримці і розвитку. Інакше кажучи, негентропійність та оптимальність на сьогодні по суті розглядаються як визначальні домінанти процесів управління, що зустрічаються в природі і суспільстві. З цього приводу можна навести дуже авторитетні висловлення як кібернетиків, так і філософів, які розробляють філософські питання науки про управління. Як відзначається в цих свідченнях, у цілому, сьогодні вже ясно, що єдність різнорідних процесів управління полягає в тому, що "усі вони характеризуються точною кількісною мірою – зменшенням ентропії" [31, с.5], що "процес управління і є антиподом процесам дезорганізації" і що "вищою, кінцевою метою управління, що виражається в самій загальній формі, є оптимізація функціонування системи, одержання якнайбільш корисного ефекту при найменших зусиллях і витратах" [32, с.25].

Відзначені особливості процесів управління в принципі достатньо добре відомі. У науковій літературі навіть закріпилося запропоноване І.Б.Новиком [33, с.61] визначення управління як процесу упорядкування системи, а кібернетика стала розглядатися як наука не просто про цілеспрямоване, а й про оптимальне управління складними системами і процесами. Проте, існують дослідники, які або недооцінюють, або переоцінюють таку домінантність процесів управління. Щоб вирішити питання про можливість вважати ці домінанти фундаментальними в науці про управління, прийдеться розглянути сутність детермінації реальних процесів управління більш детальніше.

При обмежених і односторонніх підходах із поля зору дослідників випадає той факт, що керуюча система і керований об'єкт утворюють яскраво виражену цілісність – "самокеровану систему" [34], що тільки в абстракції може бути розчленована на частини. Саме у зв'язку з даною обставиною можна стверджувати, що домінанта управління задається всією системою управління, а не якоюсь однією з її підсистем. Саме нечітке засвоєння цього положення науки про управління призводить до того, що в практиці управління соціальною системою зустрічаються такі негативні явища, як місцевісний і вузьковідомчий підходи до справи.

З урахуванням відмінності детермінації процесів управління на рівні всієї самокерованої системи і на рівні окремих її підсистем вважається доцільним введення понять "інтегральне управління" і "локальне управління". Локальні впливові дії обумовлюються особливостями відповідних підсистем, але у кінцевому рахунку визначальними для них виявляються властивості інтегральної системи. До "інтегральних" будемо відносити системи, що не є підсистемами якоїсь однієї з ними природи систем. З усієї множини соціальних систем до інтегральних можуть бути з певною мірою наближення віднесені лише соціальні організми, тобто конкретні окремі суспільства, оскільки саме дані системи прийнято розглядати як самостійні одиниці соціальної реальності [35, с.55]. Фактично ж на статус вихідної для аналізу соціальних процесів управління інтегральної системи може претендувати лише така соціальна спільність, як людство.

Зроблені вище уточнення дозволяють дійти висновку, що орієнтація на негентропійність і оптимізаційність впливу дійсно можуть вважатись суттєвими домінантами процесів управління, що визначають загальну спрямованість цих процесів, насамперед на рівні інтегральних систем управління. Виділення негентропійності і оптимізаційності як домінант процесів управління цілком рельєфно виражено в соціальних самокерованих системах. Немає підстав вважати, що дві розглянуті домінанти вичерпують всю повноту навіть самих загальних уявлень про спрямованість процесів управління в системах різноманітної природи. Зроблений аналіз поняття домінантності управління не торкався принципового питання про конкретні форми детермінації процесів управління, в яких здійснюється управління в реальних самокерованих системах, і цю обставину треба мати на увазі, як тільки дослідження виходитиме за рамки звичайного підходу до вивчення природи явища.

Зауважимо, що негентропійність і оптимізаційні явища зустрічаються й у таких об'єктах, які ми не схильні пов'язувати з наявністю механізмів управління. Як приклад, можна було б згадати про свавільне зростання кристалів. Якщо ми хочемо відокремити власне кібернетичні процеси управління від таких процесів,  які такими не є, потрібно використовувати ще одну істотну ознаку, що обумовлена терміном "інформаційний характер управління". Саме цей термін, як правило, мають на увазі фахівці, коли говорять, що "управління – це таке упорядкування, що здійснюється завдяки переробці інформації" [36, с.241], або "процес управління завжди являє собою інформаційний процес" [37, с.14]. У зв'язку з цим принципово важливим для розуміння суті процесів управління є адекватне розуміння інформації, інформаційно-керуючих впливів. Це пов'язано з тим, що у питанні про інформаційність управління є реальні розбіжності точок зору дослідників.

Якщо говорять про особливість процесу управління, що аналізується, то мають на увазі насамперед таке. Серед цілеспрямованих впливів можна виділити два різновиди понять, що значно відрізняються: "силовий" і "несиловий". Сутність цих різновидів добре ілюструється таким прикладом: щоб очистити дах від бурульок, необхідний, скажімо, удар палицею, у той же час зігнати з даху голубів можна і помахом руки без безпосереднього механічного впливу [33, с.61]. В цих випадках досягнення необхідного ефекту в наявності, але, очевидно, що засоби одержання подібних результатів неоднакові. Випадок із голубами і є прикладом використання інформаційних сигналів або, як кажуть, "інформаційного заподіяння" [38]. Якщо в наведеному прикладі достатньо інтуїтивного уявлення про інформацію, щоб зрозуміти, чому голуби злітають, то під час аналізу процесів управління такими уявленнями обійтися не можна. Тим часом, як відзначають багато дослідників, "поняття про інформацію усе ще залишається в якійсь мірі неясним і навіть "загадковим" [39, с.212].