Існуючі у філософсько-методологічних дослідженнях концепції інформації, як ми з'ясували під час їх розгляду у [3, с. 26,27] , концентруються навколо двох головних підходів, що одержали назву "атрибутивної" і "функціональної" (або, якщо додержуватись більш пізньої редакції, "аспектної" і "видової") концепції інформації[40, с.146]. У разі видового підходу до вивчення інформації інформаційні процеси розглядаються як різновид відбивних процесів (відбивні процеси), що властиві тільки самокерованим (функціонально-кібернетичним) системам, причому сама інформація інтерпретується як відображення, що використовується в управлінні. До специфіки аспектного підходу, що заснований на розумінні інформації як відбитої розмаїтості, відноситься визнання інформації атрибутивною властивістю всіх матеріальних об'єктів. Виникає питання про те, якої ж концепції інформації доцільно дотримуватись під час аналізу сутності процесів управління?

На нашу думку, завданню осмислення природи управління більш відповідає видова концепція інформації, оскільки саме вона із самого початку розроблювалась в тісному співвідношенні з вивченням процесів управління. За загальновизнаною думою, функціональна точка зору на інформацію найбільш пов'язана з традиційним розумінням цього поняття (нагадаємо, що у своєму вихідному значенні інформація визначалася як "відомості", "знання"). Водночас треба відзначити, що публікація робіт К.Шеннона [41, с.461], який вивчав приватні проблеми підвищення пропускної спроможності каналів зв'язку, дала так би мовити життя ще одному варіанту використання поняття інформації– її структурність, організованість, неоднорідність. Бурхливий розвиток робіт напрямку, що розглядається, призвів до формування філософсько - методологічної позиції, яка одержала надалі назву атрибутивного (аспектного) підходу до інформації. Однак, беручи до уваги важливість філософсько-методологічної розробки основних ідей К. Шеннона, принциповим залишається той факт, що всі ці дослідження, в першу чергу, орієнтовані не на осмислення інформації, а на вивчення системно-структурних характеристик дійсності, тобто організованості світу та його мінливості, що аналізується безвідносно до фізичної природи окремих матеріальних об'єктів.

Аналіз літератури дозволяє вважати, що аспектна концепція інформації спроможна забезпечити (і забезпечує) певні позитивні передумови для осмислення проблеми інформації в цілому, а в рамках цієї проблеми і питань про інформаційні властивості управління. Проте, останні мають суттєві видові ознаки, без врахування яких сутність управління адекватно розкрити не можна. Вище уже відзначалося, що у видовій (функціональній) концепції інформації під інформацією розуміється не просто відображення ("відбиток") одного об'єкта в іншому, але відображення активне, що включається в процес формування керуючих впливів. Які ж своєрідні особливості інформації, що циркулює таким чином у процесах управління, вбачаються сьогодні?

Насамперед, інформація в рамках функціональної концепції виступає як багатоякісне явище, що має три головні якісно відмінні види визначеностей, або три аспекти: синтаксичний, семантичний і прагматичний. Синтаксична сторона інформації характеризує внутрішні особливості образу, що використовується в управлінні, його структуру, складність, організованість. Нагадування про семантику інформації обумовлене тим, що інформація – це "відображення чогось", тобто інформація цікава не сама по собі, а як "представник", "заступник" деякого іншого об'єкта або явища. Співвідношення інформації з вихідним для її формування об'єктом і складає суть семантичної визначеності інформації. У свою чергу, прагматичний аспект інформації характеризує її спроможність впливати на процеси управління в системі з погляду її "цінності", "корисності" або "шкідливості" (у випадку дезінформації). Якщо виходити з видової (функціональної) концепції інформації, то зазначені вище види її визначеності складають фундамент розуміння інформації як специфічного явища. У той же час вивчення інформаційних процесів показало, що інформацію в управлінні варто характеризувати і ще деякими своєрідними властивостями, без урахування яких навряд чи можна розраховувати на адекватне розуміння її природи.

Увагу дослідників привертає і така характерна риса інформації, як її "несиловий" характер. Джерелами даного уявлення стали найрізноманітніші життєві сцени. Скажімо, досить слабкі сигнали світлофору справляють таку потужну дію на регульовані потоки машин і людей, що подібний наслідок дійсно не може не придавати інформаційним впливам відтінок незвичайності. У деяких роботах, де розглядаються філософсько-методологічні аспекти інформації, відзначається, що важлива властивість інформаційних процесів, що характеризує їхню специфіку саме як інформаційних, полягає в тому, що вони забезпечують у самокерованих системах "випереджаюче відображення дійсності" [42, с.7-26]. Фактично в них йдеться про те, що завдяки особливості інформації "самокерована система має специфічний, якщо можна так сказати загороджувальний бар'єр, що дозволяє уловити, помітити й оцінити шкідливі чинники середовища, що дезорганізують систему ще до того, як ці чинники вступили в безпосередній контакт із системою" [43, с.28]. Тобто, завдяки інформаційному контакту з навколишнім середовищем самокерована система забезпечує собі можливість як би заглянути в майбутнє, побачити дійсність, що із великою імовірністю може наступити, якщо "поведінка" системи не зміниться. Вважаємо, що немає особистої необхідності говорити про те, наскільки своєрідною і практично значущою є ця властивість інформації.

Можна згадати і таку загальну характеристику інформації в управлінні, як її розподіл на два великих класи: інформацію про саму систему, що самокерується, і інформацію про навколишнє  середовище. Самовідображення системою себе дозволяє зробити її дійсний і "потрібний" стан (тобто той, який повинен бути досягнутий системою за допомогою відповідних процесів управління) контрольованим. Відображення системою середовища забезпечує узгодження поведінки системи з можливостями й обмеженнями, що породжуються дійсним станом середовища та його динамікою. На основі відзначених відображень у системі формується образ ("модель") ситуації управління, який і визначає характер керуючих впливів, що виробляються системою.

Навіть стиснутий виклад того, що визначає сучасне бачення інформаційності управління, показує, що притягнення уявлень про інформаційні процеси, що активно досліджуються, для поглиблення нашого розуміння природи управління пов'язано з дуже значними труднощами. Про наявність останніх наочно свідчить існування не однієї, а відразу двох загальновизнаних і помітно різних концепцій інформації. Складність опори на сучасні інформаційні уявлення визначається і тим, що загальні властивості інформації в управлінні, які послідовно аналізувалися, насамперед, у функціональній концепції, дотепер розглядаються далеко не повною мірою. Більш того, дотепер фактично ще не проведена робота щодо розгорнутого виявлення головних особливостей інформації, які включено у формування керуючих впливів. Тому приведене раніше перелічення її властивостей може розглядатися як збірний образ інформації, що формується із сукупності наукових публікацій різноманітних дослідників. Все це говорить про те, що подальше уточнення змісту, що пов'язується з поняттям інформації, намічає реальний шлях розвитку наших уявлень про управління. Таким чином, особливо актуальним є завдання пошуку напрямків досліджень, які змогли б забезпечити подолання наявних труднощів у пізнанні суттєвих особливостей керуючих впливів, у виробленні відповідної узагальненої управлінської парадигми.

Фактично вся діяльність самокерованих систем розподіляється на два взаємодоповнюючих види активностей. Одні з них, "силові", власне і створюють основу, принципову можливість існування та розвитку самокерованих систем, другі ж, як би "надбудовуючись" над першими і доповнюючи їх, незважаючи на свою відносну енергетичну слабкість, визначають для силових активностей характер їх актуалізації, причому таким чином, що в кінцевому рахунку виникає негентропійний ефект для всієї системи в цілому. З урахуванням специфіки виділених видів активності їх називають відповідно "базовими" і "надбудовними". При цьому активність управління, безумовно, варто віднести до активності надбудовного типу, оскільки "сутність управління на основі інформації полягає в тому, що рух і дія великих мас, і передача, і перетворення великих кількостей енергії скеровуються, контролюються за допомогою невеличких мас і кількостей енергії" [44, с.12]. При цьому вважається, що "керуючий вплив відіграє роль спускового гачка, що управляє наступним звільненням заряду" [45, с.201].

Важливим для розуміння достойності подвійної організації активності самокеруючих систем, що обговорюються, вважається той факт, що активність надбудовного типу, як правило, володіє більш високим у порівнянні з базовою активністю динамізмом, і при всій суттєвій залежності від останньої (як від свого "носія") усе ж має помітну автономію. У цьому і полягає одне з важливих джерел незвичайності дії інформаційних процесів, оскільки "відділення сигналу від його джерела і перенесення повідомлень носіями великої швидкості і проникаючої спроможності дозволяє організовуватися складним системам із численних, часто віддалених один від одного, компонентів шляхом їх взаємодії без прямого зіткнення" [46, с.8]. Відзначається і друге важливе джерело своєрідності інформаційних процесів, яке полягає в тому, що завдяки особливому впорядкуванню самокерованих систем надбудовна активність робить "моделюючий" ефект на прояви базової активності, тобто змушує помітно змінюватися потужним енергетичним процесам у повній відповідності зі структурою малопотужних сигнальних впливів [34].

Підсумовуючи результати обговорення питання про зміст поняття управління в категоріальному, тобто прийнятому в кібернетиці, значенні, ще раз підкреслимо, що категорія, яка аналізується, ще не одержала достатньої визначеності. Таким чином, можна констатувати, що на сьогодні під управлінням, насамперед, розуміється цілеспрямований інформаційний вплив керуючої підсистеми на керовану підсистему, що здійснюється за схемою зворотного зв'язку. При цьому мається на увазі, що управління – це надбудовна активність, яка визначає на основі відображення станів системи і середовища необхідність прогресивного розвитку всієї системи за допомогою "впливу" на умови актуалізації її базової активності. Немає підстав вважати наведений опис природи управління точним визначенням відповідного поняття. Скоріше його варто розглядати лише як вихідну ідею або первинну модель управління.

Подальше осмислення природи управління пов'язано з необхідністю вирішення ще одного серйозного питання. Йдеться про необхідність аналізу співвідношення загальнокібернетичних уявлень щодо змісту процесів управління та уявлень про управління, що формуються і розробляються під час вирішення завдання пошуку або використання закономірностей управління в об'єктах конкретної природи. Хоча в сучасній науковій літературі, скажімо з проблем соціального управління, стало цілком природним використання кібернетичних понять і принципів, ні в кого не виникає сумнівів, що знання тільки кібернетичних закономірностей управління зовсім не звільняє нас від необхідності вивчення тих суттєвих особливостей, якими відрізняються саме конкретні процеси управління. Зауважимо, що без знання останніх будь-які спроби практично значимого вирішення виникаючих у житті суспільства завдань управління залишаться безперспективними.