Слово "ураження" визначається як пошкодити, причинити збиток здоров'ю. [162, с.554]. У Новому тлумачному словнику української мови слово "уражати" означає ранити або вбивати [155, с.643].

В юридичній науці та практиці під ураженням як можливим результатом застосування зброї мається на увазі спричинення дією (бездіяльністю) суттєвої шкоди - смерті чи тілесних ушкоджень, тобто порушення анатомічної цілісності тіла чи порушення нормального функціонування організму чи його органів. [27, с.28].

На думку В.В.Зирянова, з таким тлумаченням поняття ураження погодитись не можна. Оскільки поняття повинно відображати не можливий результат застосування, а функціональну особливість предмета (зброї). Він наголошує, що визначаючи поняття газової зброї, законодавець обмежив ознаку "ураження" часовим проміжком - тимчасове ураження живої цілі, але не може бути "тимчасового" спричинення тілесних ушкоджень чи суттєвої шкоди. Зирянов В.В. пропонує вести мову про ураження як про тимчасове чи постійне позбавлення об'єкта (в тому числі людини) своїх суспільно значимих властивостей, можливості виконувати певні функції. [79, с.35].

Таким чином, до ознак, що поєднують різні об'єкти в один клас - зброю, належать пристрої та предмети, конструктивно призначені для ураження живої чи неживої цілі, які в сукупності є основою для виокремлення самостійної галузі - криміналістичного зброєзнавства.

Поняття "зброєзнавство" ввів В.М.Плескачевський, який наголошує, що криміналістичне зброєзнавство вивчає принципи конструювання та закономірності дії різних пристроїв, конструктивно та функціонально призначених для ураження (аж до знищення) людини, тварини чи інших матеріальних об'єктів, а також розробляє засоби та прийоми збирання та оцінки таких слідів під час розкриття, розслідування та попередження злочинів. [171,  с.5].

Проте, як справедливо зазначає В.В.Зирянов, в цьому судженні не відображене місце зброєзнавства в системі криміналістики; не визначено, що в криміналістиці вивчаються не загальні принципи конструювання та закономірності дії метальних снарядів, а ті, котрі сприяють вирішенню завдань, що виникають в процесі розслідування; не вказано, що пізнання закономірностей пов'язане із розробкою технічних засобів та прийомів як по виявленню слідів злочину, так і по дослідженню об'єктів, що входять в систему зброєзнавства. Виходячи з цього, В.В.Зирянов пропонує наступне визначення: криміналістичне зброєзнавство - це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає зброю, сліди її застосування та на цій основі розробляє технічні прийоми, засоби їх виявлення, фіксації та експертні методики по дослідженню речових доказів з метою розкриття, розслідування та попередження злочинів.. [79, с.36].

В.М.Плескачевський запропонував структуру криміналістичного зброєзнавства, включивши до неї: загальну частину, судову балістику, криміналістичне дослідження холодної зброї, криміналістичне дослідження метальної зброї, криміналістичну вибухотехніку та піротехніку, застосування криміналістичних засобів та методів при дослідженні нетрадиційних об'єктів, призначених для ураження людини, тварини, перешкоди, криміналістичне дослідження "хімічної зброї" - "газової зброї". [171, с.5]

В.Ю.Владимиров вважає, що до зброєзнавства входять дослідження: вогнепальної (ручної) зброї (судова балістика); холодної (рукопашної, метальної); пневматичної; зброї комбінованої дії; слідів інших об'єктів, а також обставин, пов'язаних із обігом зброї. [29, с.20].

В.А.Ручкін, визначаючи структуру зброєзнавства, зазначає, що воно повинно складатись із загальної та особливої частини. Особлива частина представлена наступними напрямками криміналістичного дослідження зброї та слідів її застосування:

- криміналістичне дослідження стрілецької зброї (вогнепальної, пневматичної, ствольної газової), конструктивно та функціонально їй подібних об'єктів та слідів їх застосування (судова балістика);

- криміналістичне дослідження холодної та метальної зброї,

конструктивно та функціонально подібних їх об'єктів та слідів їх застосування;

- криміналістичне дослідження мінно-вибухової та запалювальної зброї, конструктивно та функціонально подібних їм об'єктів та слідів їх застосування;

- основи криміналістичного дослідження нетрадиційних (нових) видів зброї (спеціальних засобів, об'єктів ураження) та слідів їх застосування;

- основи криміналістичного дослідження зброї масового ураження та слідів її застосування. [188, с.175-176]

Категорично не можемо погодитися з пропозицією Н.І.Клименко щодо створення замість судової балістики нової галузі криміналістичної техніки - зброєзнавство. [92, с.16]. Ми вважаємо, що мова може йти лише про гіпотетичне об'єднання в одну галузь - зброєзнавства судової балістики, криміналістичного дослідження холодної зброї та судової вибухотехніки.

В останні роки багатьма вченими-криміналістами були запропоновані різні назви цієї нової галузі знань. Так, російські вчені В.М. Плескачевський, В.В.Зирянов, В.О.Зайцев  та ін. запропонували назву "Криміналістичне зброєзнавство". Але в останній з своїх праць Р.С.Бєлкін запропонував називати таку галузь знань "Криміналістичне дослідження зброї та слідів її застосування", що на його думку, більш відповідало б поняттю, змісту і загальноприйнятій структурі цієї галузі криміналістичної техніки. [7, с.3-4].

Не вважаючи за доцільне продовжувати в межах цього дослідження подальший розгляд різних підходів до зазначеної проблеми, підсумовуючи викладене з цього приводу, зазначимо, що нам імпонує позиція, яку займає Є.П.Іщенко, на думку якого криміналістичне зброєзнавство - поняття видове, що містить декілька самостійних класів зброї. Основою для класифікації є характер об'єктів, що підлягають віднесенню до зброї, а також основна мета її використання (призначення). Тому, за характером дії він поділяє зброю на вогнепальну, холодну, метальну, пневматичну, газову і сигнальну; за призначенням - на цивільну, службову, бойову (стрілецьку). [86, с.213]

Надалі, з огляду на завдання нашого дослідження, будемо вести мову про судову балістику та об'єкти її дослідження. Тобто вестимемо мову щодо питань в межах галузі криміналістики, яка вивчає й розробляє науково-технічні засоби і прийоми виявлення, фіксації, вилучення і дослідження вогнепальної зброї, боєприпасів і слідів їх дії, для встановлення обставин, що мають значення у розслідуванні злочинів.

Вирішення питання щодо віднесення того чи іншого речового доказу до вогнепальної зброї можливе лише експертним шляхом. Відповідно до прийнятого у криміналістиці визначення вогнепальної зброї, такими є предмети, що спеціально призначені (пристосовані або перероблені) для нападу або активного захисту, ураження цілей снарядом, який викидається із каналу ствола з силою тиску газів порохового заряду або його замінника і який має достатню уражуючи дію для нанесення тілесних ушкоджень, за своєю будовою та міцністю дає змогу учинити з них більш одного пострілу. [158,  с.6]

Судова практика дійшла до іншого визначення вогнепальної зброї, визначивши, що до неї відносяться всі види бойової, спортивної, нарізної мисливської зброї, для здійснення пострілів з якої використовується сила тиску газів, що створюються під час згоряння вибухової речовини (пороху або інших спеціальних пальних сумішей. [1, Постанова Пленуму Верховного Суду України від 08.07.1994 року № 6.......]

Відповідно до п.8 Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. № 622, вогнепальною вважається зброя, в якій снаряд (куля, шрот тощо) приводиться в рух миттєвим звільненням хімічної енергії заряду (пороху або іншої пальної суміші). При цьому вогнепальна зброя поділяється на:

• бойову нарізну - зброю армійських зразків або виготовлену на спеціальне замовлення;
• несучасну стрілецьку - зброю, яка знята з озброєння сучасних армій та виробництва або така, що існує в одиничних екземплярах та малими партіями, а також несучасна зброя, виготовлена в сучасних умовах спеціально для виставок (експонування) в одиничних екземплярах та малих партіях;
• спортивну - спортивні пістолети, револьвери та гвинтівки, а також гладкоствольні рушниці, які виробником передбачені для використання в спортивних цілях;
• мисливську - мисливські карабіни, гладкоствольні рушниці, гладкоствольні рушниці зі свердленням "парадокс" з нарізами 100-140 мм на початку або в кінці ствола, мисливські рушниці зі свердленням "сюпра" комбіновані рушниці, що мають нарівні з гладкими і нарізні стволи, та мисливські малокаліберні гвинтівки (при цьому довжина стволів гладкоствольних рушниць за Інструкцією повинна бути не менше 450 мм, а загальна довжина зброї - не менше 800 мм)

Вогнепальна зброя - це зброя, в якій снаряд (куля, дріб) приводиться в рух миттєвим вивільненням хімічної енергії заряду (пороху або іншої пальної суміші). Ручна вогнепальна зброя - це  індивідуальна зброя, за виключенням деяких кулеметів, призначена для нападу чи оборони. Іншими ознаками цього виду зброї є можливість зручного тримання при стрільбі, наявність ударно-спускового механізму, за допомогою якого здійснюється постріл, швидке перезаряджання зброї після здійснення пострілу та наявність прицільних пристосувань, які дають змогу вести прицільну стрільбу [251, с.6]

Аналіз історичних джерел дає змогу зробити висновок про те, що багато "балістичних" термінів прийшло в сучасне зброєзнавство із далеких часів. Навіть назва галузі криміналістичної техніки "судова балістика" теж має цікаве підґрунтя. Термін "балістика" (нім. Ballistik) запозичений з німецької мови і походить від латинського слова ballista (ядро). А корінь слова  ballista має грецьке походження - ballo (кидаю). Отже, запозичення терміна "балістика" відбулося за аналогією значення: в давнину під час військових дій використовувалось метання (кидання) ядер, стріл (звідси - назва машини для метання - баліста), а нині - застосування вогнепальної зброї. [184, с.150-151]

Появу у криміналістичній літературі терміну "балістика" пов'язують з діяльністю відомого судового медика і криміналіста В.Ф. Червакова, який видав у 1937 році змістовну працю з цього питання. [248]. Він вперше використав у вітчизняній літературі, раніше запропонований американськими авторами, термін "судова балістика"  в книзі "Судова балістика", виданій в 1937 році. Не дивлячись на критичні оцінки та зауваження,  цей термін міцно затвердився як в науковій літературі, так і в слідчій та судовій практиці.

Особливо успішно теорія та практика судової балістики розвивалася в 40-70 рр. ХХ століття. Глибоко досліджувались найважливіші проблеми судової балістики [96; 126; 127; 70 та ін.]

Так, С.Д.Кустанович зазначав, що судова балістика - умовна, зручна в зв'язку із стислістю, назва спеціальної дисципліни, до завдань якої належить вивчення матеріальної частини вогнепальної зброї, патронів до неї, порохів, а також явищ, пов'язаних із пострілом, в тому числі його слідами на різноманітних перешкодах, в розрізі питань, що виникають в правовій практиці.

Суттєвою відмінністю розділу "судова балістика" від однойменного курсу артилерійської дисципліни є коло питань, які в ньому вирішуються. Так, наприклад, визначення виду, зразка та екземпляра зброї за слідами її частин на стріляних кулях та гільзах, визначення можливості виникнення пострілу без натиску на спусковий гачок, визначення приналежності окремої частини зброї до її екземпляру тощо, вивчається лише судовою балістикою. [126, с.3]