Крім торговельно-політичного регулювання режиму доступу товарів на ринки держав, сучасній системі зовнішньоторговельного регулювання відомі багатосторонні механізми, через які країни регламентують експортну політику, наприклад, міжнародні товарні угоди та Загальний фонд для сировинних товарів. Механізм дії міжнародних товарних угод засновано на принципі підтримки рівноваги попиту та пропозиції на ринку, через створення та фінансування на базі квот держав-членів стабілізаційних запасів певних товарів.

Отже, до регулюючої системи (системи джерел) зовнішньоекономічної діяльності входять такі елементи:

1. Нормативно-правові акти (міжнародні норми та внутрішнє законодавство).
2. Звичаї та звичаєвості.
3. Зовнішньоекономічні договори (контракти), укладені між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.
4. Судова та арбітражна практика.

Однією з найцікавіших проблем у регламентації зовнішньоекономічної діяльності є визначення кола її джерел. Аналізуючи питання про джерела зовнішньоекономічних відносин слід розуміти, що комплексність регулювання останніх виявляється не лише у застосуванні правових норм різної галузевої належності, а й у складі самої системи джерел такого регулювання. Наявність міжнародних договорів та звичаїв, з одного боку, норм внутрішнього законодавства та судової практики держав, з другого боку - свідчить про подвійний характер джерел.

Усе ж таки, за допомогою торговельно-політичного регулювання створюється певна система зв'язків внутрішнього економічного розвитку, стану та характеристик національного господарства з економічними процесами, що відбуваються за межами кордонів країни, урівноважується їх вплив на національну економіку, формуються передумови до оптимального розвитку [7; С. 2]. Ця система зв'язків є торговельно-політичним режимом держави, сукупністю різноманітних інструментів державного регулювання зовнішнього обігу, закріплених актами національного права та механізмами їх застосування, відповідно до норм та принципів міжнародного права.

В рамках Угоди про заснування Світової організації торгівлі [4; С. 25-34] отримав міжнародно-правове визнання підхід до виділення основних сфер та напрямів застосування торговельної політики. Цими сферами є торгівля товарами та послугами, іноземні інвестиції, об'єкти інтелектуальної власності та охорона прав їх власників. Ключовим критерієм визначення торговельної політики є мета регулювання - вплив на умови доступу на ринок.

Торговельна політика кожної країни відображається у певному торговельному режимі. Торговельний (зовнішньоторговельний) режим - це сукупність певних заходів, що застосовуються країною для регулювання доступу іноземних товарів та послуг на внутрішній ринок, а також забезпечення доступу вітчизняних товарів та послуг на ринки інших країн.

Торговельний режим має бути спрямованим на створення сприятливих умов для успішного та ефективного включення економіки країни до системи міжнародних економічних відносин, що може відбуватися у двох напрямах.

Перший напрям пов'язаний із втручанням держави у процеси конкуренції на внутрішньому ринку. При цьому основним засобом впливу з боку держави є регулювання доступу іноземних товарів, послуг, капіталів та інших факторів виробництва на внутрішній ринок. Такі заходи є, зазвичай, заходами обмежувального характеру. Другий напрям пов'язаний з умовами конкуренції вітчизняних підприємств на іноземних ринках. Основною проблемою тут є питання про забезпечення доступу на ці ринки вітчизняних товарів, послуг та капіталів, перешкоджати якому можуть насамперед заходи державного регулювання іноземних країн, особливо якщо вони мають дискримінаційний характер.

Торговельна політика країни може бути реалізована на трьох рівнях: національному (автономно), двосторонньому або багатосторонньому.

У першому випадку зазвичай політика здійснюється у формі застосування різних заходів регулювання (частіше обмежувального характеру) в рамках національного законодавства. У другому випадку - у двосторонніх торговельно-політичних відносинах, які, як правило, визначаються нормами двосторонніх торговельних угод. В третьому випадку йдеться про участь країни у механізмах багатостороннього регулювання міжнародної торгівлі або взаємовідносинах у рамках інтеграційних угрупувань. У даному разі політика держави стикається вже не з позицією одного торговельного партнера, а з нормами, що закріплені у міжнародних угодах (між щонайменше кількома державами або позиціями кількох держав, які мають вирішити питання про створення такої угоди або застосування норм вже існуючої багатосторонньої угоди).

Цілі та завдання, які ставляться при встановленні режимів зовнішньої торгівлі, визначають глибину та жорсткість цього регулювання, різноманітність інструментів та методів, що використовуються. Постійним залишається одне - за допомогою торговельно-політичного регулювання держава намагається вирішити свої внутрішні проблеми: захищає національну економіку, інтереси своїх експортерів за кордоном, підтримує національних товаровиробників, забезпечує дотримання прав та законних інтересів споживачів, вирішує політичні та соціальні проблеми.

Основною характерною рисою міри регулювання є рівень відкритості зовнішньоторговельного режиму, який визначається з урахуванням рівня нетарифних обмежень та середньозваженої ставки митного тарифу.

Обмежувальним вважається торговельний режим, якщо:

• кількісні обмеження (квоти, ліцензії) застосовуються щодо більш ніж 10% імпорту;
• середньозважена ставка мита національного митного тарифу перевищує 25%.

За оцінками МВФ, у 1998 р. з 173 країн-членів Фонду, 87 країн застосовували відкритий зовнішньоторговельний режим, 33 - обмежувальну зовнішньоторговельну систему, решта 53 держави займали помірковану позицію [8; Р. 15-16]. Реформування торговельних систем стало синтезом національних, регіональних та багатосторонніх ініціатив, що засновані на різних заходах регулювання в окремих країнах та регіонах. Виявилась чітка тенденція, яка відрізняє рівень лібералізації зовнішньоторговельної політики різних груп країн. Промислово розвинені держави спираються на багатосторонні домовленості у рамках СОТ та регіональну економічну інтеграцію для забезпечення більш ліберальної торгівлі. Тоді як у країнах, що розвиваються, та з перехідною економікою велика роль надається національному регулюванню, другим за значенням рівнем є регіональний, а лише третім - багатосторонній. Основною причиною такої ситуації можна назвати невідповідність національного внутрішньоторговельного законодавства багатостороннім домовленостям у рамках СОТ.

Отже, міра регулювання відбивається у законодавстві та практиці його застосування, а також будь-яких діях влади, що можуть вплинути на умови доступу на ринок.

Значення тих чи інших заходів може виходити за рамки власне торговельної політики. Наприклад, усі заходи з регулювання торгівлі товарами чи послугами можуть істотно впливати на стан платіжного балансу та національної валюти, оскільки торгівля товарами визначається станом торговельного балансу, торгівля послугами - балансом по "невидимих" операціях, які разом складають основу балансу по поточних операціях у рамках платіжного балансу (а саме - положення ГАТТ та правила СОТ прямо передбачають можливість використання торговельних обмежень імпорту з метою нормалізації платіжного балансу).

Наявний нині у більшості країн арсенал інструментів зовнішньоторговельної політики дає їм змогу активно впливати як на формування структури і напрями розвитку власних зовнішньоекономічних зв'язків, так і на зовнішньоекономічні зв'язки та політику інших країн.

Цей арсенал інструментів зовнішньоекономічної політики можна визначити як торговельно-політичний механізм.

Зовнішньоекономічна (у тому числі зовнішньоторговельна) політика здійснюється за допомогою широкого кола заходів, кількість яких постійно зростає. Пояснюється це передусім тим, що з розвитком зовнішньоекономічних зв'язків зростає потреба в нових інструментах оптимізації участі країни у міжнародній спеціалізації; захистом національних економік від впливу негативних явищ світового господарства (циклічних спадів, коливань валютних курсів, недоброякісної конкуренції тощо); а також сприянням укріпленню позицій вітчизняних виробників на світовому ринку.

У науковій літературі використовують поняття "системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності", але його зміст не визначено. Автор вважає, що цей термін можна розглядати як сукупність державних інститутів, що визначають мету та стратегію зовнішньоекономічної діяльності країни, організаційно-правові основи та умови перерозподілу доходів і ресурсів.

Механізм регулювання (управління) зовнішньоекономічної діяльності - це система державних інститутів, господарюючих суб'єктів, які реалізують цілі та зовнішньоекономічну стратегію відповідно до зовнішньополітичної доктрини держави, що забезпечує необхідні умови функціонування даної сфери, а також сукупність методів регулювання, які використовуються при цьому (див. Додаток Б).

Функції механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності полягають, на наш погляд, у такому:

• розробка та реалізація єдиної та послідовної політики зовнішньоекономічної діяльності;
• формування законодавчої та нормативно-правової бази у даній сфері;
• проведення інвестиційної політики, орієнтованої на створення привабливого інвестиційного клімату;
• здійснення контролю у даній сфері, в тому числі валютного, митного та ін.;
• регулювання платіжного балансу на національному та регіональному рівнях;
• стимулювання експортного потенціалу фінансовими та податковими інструментами;
• географічна збалансованість зовнішньоекономічних операцій з окремими країнами та регіонами, що пов'язано з економічною безпекою країни тощо.

Особливість сучасного стану зовнішньоторговельного регулювання полягає також у його високому технічному оснащенні [7; С. 3], високому рівні універсалізації національних технічних систем обробки документів, уніфікації форм документів та скороченні їх кількості, переході на електрону (безпаперову) технологію, спрощенні зовнішньоторговельних прикордонних процедур (насамперед митних) та транспарентності інформації з усіх аспектів правового та адміністративного регулювання.

Безпосереднє регулювання доступу на внутрішній ринок та забезпечення доступу на іноземні ринки здійснюється за допомогою інструментів торговельної політики, під якими розуміють економічні та правові методи регулювання доступу на національний ринок. Інструменти торговельної політики найчастіше застосовуються на основі національного законодавства та міжнародно-правових актів, які передбачають зобов'язання з боку окремих країн. крім того, окреме значення має практика застосування тих чи інших юридичних норм. Наприклад, розподіл експортних або імпортних ліцензій (квот) або практика проведення тесту на економічну доцільність для постачальника послуги, коли відсутні чіткі юридично оформлені правила та критерії оцінки економічної доцільності, а рішення приймаються на основі суб'єктивних критеріїв. Це можна розглядати як суб'єктивні критерії, що діють начебто всередині правового механізму. В деяких випадках практика, пов'язана з фактичною дією тих або інших бар'єрів, може існувати і поза правовими формами - наприклад, стійкі релігійні або культурні традиції.

Розвиток міжнародних економічних відносин у повоєнний період виявив необхідність формування і розвитку структур та механізмів, що забезпечують багатостороннє регулювання усієї системи міжнародних економічних відносин. Поява таких механізмів, їх функціонування стали не тільки передумовою успішного розвитку міжнародних економічних відносин, а є також інтегральною складовою усієї системи міжнародного торгового обміну.