Виникнення та розвиток механізмів багатостороннього регулювання міжнародних економічних відносин відбувається під впливом цілої низки чинників та процесів, таких як фактори глобального характеру (інтернаціоналізація, розвиток науково-технічного прогресу, глобальні проблеми та ін.) і обставини, що мають більш конкретний вимір (регіоналізм, лібералізація міжнародної торгівлі товарами, багатостороння торговельно-економічна співпраця, глобалізація).

Слід підкреслити, що система, яка забезпечує багатостороннє регулювання міжнародних економічних відносин, вже сформована, але вона не може розглядатися як досконалий організм, єдина наднаціональна структура зі спеціальними (та особливими) правами й повноваженнями. Зазначена система є, швидше, організованим на міжнародному рівні процесом узгодження національних інтересів країн, що вступають в економічну взаємодію та певні правовідносини між собою. З іншого боку, ця система є сукупністю тісно пов'язаних між собою міжнародних інститутів, що покликані здійснювати аналіз, моніторинг та регулювання конкретних сфер і галузей міжнародної економічної взаємодії.

Механізм узгодженого використання інструментів національного торговельного регулювання - це загальновизнані норми та принципи міжнародного права, а також договори та інші конвенційні норми, учасниками яких є держава. Даний механізм визначає права та обов'язки держави щодо узгодженого з іншими країнами використання інструментів внутрішнього торговельного регулювання.

Міжнародне регулювання зовнішньої торгівлі забезпечується через загальновизнані принципи міжнародного права, галузеві принципи міжнародного економічного та торговельного права та конвенційні норми - двосторонні й багатосторонні угоди та договори (ГАТТ, міжурядові торгово-економічні, платіжні угоди тощо), міжнародні механізми регулювання валютних та кредитних ринків (МБРР, МВФ), кредитно-розрахункові системи експортно-імпортних операцій та страхування валютних ризиків, а також типові умови експортно-імпортних поставок та ін.

Відносини, що виникають у сфері зовнішньої торгівлі та в інших зовнішньоекономічних зв'язках, складають досить велику та важливу сферу міжнародної співпраці, що врегульована нормами міжнародного права. Підвалини міжнародного правопорядку створюють основні принципи міжнародного права, тобто керівні правила поведінки суб'єктів, що виникли як результат суспільної політики, юридично закріплені витоки міжнародного права, які мають обов'язковий характер для усіх суб'єктів [9; С. 27-28]. Принципи міжнародного права виконують одночасно дві функції: сприяють стабілізації міжнародних відносин, обмежуючи їх певними нормативними межами, та закріплюють усе нове, що виникає у практиці міжнародних відносин, сприяючи їх подальшому розвитку.

Водночас, у міжнародних економічних відносинах відпрацьовані та застосовуються спеціальні або галузеві принципи. Дія цих принципів спрямована передусім на формування торговельно-політичних режимів. Широке визнання отримали такі галузеві принципи: найбільшого сприяння, національного режиму, взаємної вигоди, свободи транзиту, гласності та транспарентності зовнішньоторговельного законодавства. При тлумаченні та застосуванні останніх виходять з того, що вони взаємопов'язані, підпорядковуються загальновизнаним принципам міжнародного права та існують у рамках єдиної системи міжнародного права.

Основні принципи системи багатостороннього регулювання міжнародної торгівлі були закладені у ГАТТ-47, що стало реакцією на необхідність розробки універсальних принципів побудови та функціонування національних систем регулювання. Загалом, багатосторонні торгові угоди створюють досить велику систему взаємних зобов'язань держав-учасниць, що охоплюють практично усі основні питання створення національних систем регулювання. Водночас можна виділити низку основних принципів цих угод, що забезпечують можливість взаємодії конкуруючих національних систем регулювання, додержання яких у рамках кожної національної системи регулювання дає можливість запобігти загальному розпаду механізмів їх взаємодії та хаотичного введення торгових бар'єрів. Слід зазначити, що механізми багатосторонніх торгових угод загалом відрізняється більшою гнучкістю (численні винятки та випадки відхилення від базових принципів), жорсткістю структури зобов'язань (особливо це стосується ГАТТ/СОТ). Практика винятків та виключень дозволила вписати досить жорсткі принципи в реальну та суперечливу практику торговельних відносин.

Під інструментами державного регулювання зовнішньоторговельного обігу розуміють взаємопов'язані методи правового, адміністративного та організаційно-технічного характеру, що визначають правила та процедури здійснення усього комплексу торгових та пов'язаних із зовнішньою торгівлею операцій. Ці методи застосовуються як на кордоні, так і на митній території країни.

У загальній формі, торговельно-політичний інструментарій - це усі нормативно-правові акти держави, що регулюють сферу експортно-імпортних операцій та положення імпортних товарів на внутрішньому ринку. А сам інструмент - це засіб зовнішньоторговельного регулювання, тобто засіб за допомогою якого держава здійснює діяльність, спрямовану на встановлення та застосування режимів доступу товарів, послуг, інформації, результатів інтелектуальної діяльності на національний ринок, транзитне пересування товарів через свою територію, правила та процедури їх застосування, реалізацію, споживання, а також заходи, спрямовані на забезпечення просування вітчизняних товарів та послуг на ринки іноземних країн.

Зовнішньоекономічна діяльність передбачає не тільки забезпечення ресурсами та ринками збуту країн-учасниць, взаємну доповнюваність регіональних господарських структур, зовнішньоекономічну діяльність господарюючих суб'єктів та торговельно-політичні заходи уряду, міжнародних та суспільних організацій. Держава активно бере участь у розвитку зовнішньоекономічної діяльності шляхом цілеспрямованого впливу на певні сфери та об'єкти цієї діяльності, який здійснюється за допомогою комплексу спеціальних методів, які можна поділили на дві групи: економічні та адміністративно-правові.

Основу національної системи регулювання зовнішньої торгівлі складає набір допустимих економічних та неекономічних (адміністративно-правових) заходів обмеження і стимулювання експорту та імпорту. Для сучасної міжнародної торгівлі практика цілеспрямованої діяльності держави у стимулюванні імпорту не характерна, однак зустрічаються деякі винятки, що досі не стали загальним правилом. Яскравим прикладом є Японія, де починаючи з середини 70-х років ХХ ст. активно проводилася державна політика сприяння ввезенню готових виробів. Було створено Центр з імпорту, що займався проведенням виставкових та демонстраційних заходів, засновано спеціальний сектор стимулювання імпорту при консультативній Зовнішньоторговельній раді при прем'єр-міністрові та засновано напівдержавну організацію для практичного сприяння ввезенню готових виробів. Пізніше уряд пішов на послаблення валютного та технічного контролю над імпортом. Принципова відмінність між цими методами полягає у способі впливу на зовнішньоторговельні відносини - через ринкові відносини або поза ними [10; С. 38].

Поряд з поділом зовнішньоторговельних інструментів регулювання на економічні та адміністративно-правові, існує також інша класифікація - тарифні та нетарифні інструменти, яка має більш широке практичне застосування, що відображено у різних правових документах національного та міжнародного права. Вперше вона була запропонована Секретаріатом ГАТТ наприкінці 60-х років ХХ ст. [11].

До першої групи - тарифних інструментів - належить виключно мито, зафіксоване у вигляді митного тарифу як найпоширенішого традиційного засобу зовнішньоторговельної політики. До другої групи - нетарифних інструментів - належать усі інші інструменти, що відрізняються значним різноманіттям. В основу цієї класифікації покладено істотні відмінності як у методах обмеження ввезення/вивезення товарів, так і у способах впливу на ринкові відносини, на внутрішній та зовнішній ринок.

Економічні або тарифні методи регулювання впливають на конкурентоспроможність товару за допомогою механізму цін - вони збільшують ціну товару і тим самим обмежують його збут, при цьому свобода вибору між вітчизняним та іноземним товаром залишається за покупцем. Очевидно, що ринковій системі господарства більше відповідають економічні інструменти, пріоритетність яких зафіксована ГАТТ.

Виокремлення митного тарифу пов'язане з характерними особливостями, що визначають його провідну роль у державній зовнішньоторговельній політиці. Тариф є економічним інструментом, механізм його дії полягає у збільшені ціни товару. Тарифу властиві усі характеристики економічного регулювання зовнішньої торгівлі та найвищий серед усіх відомих зовнішньоторговельних інструментів рівень стабільності, що зумовлено певними особливостями його застосування:

• ставка тарифу відома, офіційно опублікована, діє стосовно усіх суб'єктів торгівлі й по всьому колу однорідних товарів (залежно від торговельно-політичних відносин з країною походження товару та від конкретного його виду, тобто позиції у товарній номенклатурі, що використовується для фіксації розміру мита);
• застосування тарифу регламентується на законодавчому рівні, і виконавча влада має у цьому питанні обмежену сферу повноважень, як правило, лише у застосуваннї на практиці; існує єдина, законодавчо закріплена процедура його застосування;
• тарифне регулювання відзначається високим ступенем прозорості;
• норми міжнародного права жорстко визначають правила тарифної політики;
• ставки мита в усіх державах-членах СОТ є "зв'язаними", тобто не можуть бути змінені в односторонньому порядку. Підвищення мита для члена СОТ можливе лише після складної процедури багатосторонніх переговорів.

До економічних інструментів належать також імпортні податки та збори, компенсаційні мита та антидемпінгові заходи. Однак, на відміну від тарифу, вони, хоч і впливають на вартість товару, але до тарифних заходів не належать (у зв'язку зі схожістю з тарифом їх часто називають "паратарифними"), що пов'язане з їх високим рівнем, обмеженим строком дії, вибірковістю застосування та особливою процедурою нарахування. Невизначеність та постійна загроза їх нарахування у значному розмірі має сильніший стримуючий вплив на експортера, ніж попередньо відоме, порівняно невисоке імпортне мито.

Міжнародно-правові акти закріплюють пріоритетність використання тарифу як засобу зовнішньоторговельного регулювання, доцільність переносу акцентів саме на використання мита у регулюванні зовнішньоторговельного обігу. В рамках ГАТТ відбувається процес тарифікації нетарифних бар'єрів, тобто перерахування впливу нетарифного бар'єру у ставку мита за принципом рівності впливу на торгівлю певним товаром.

Використання економічних інструментів не завжди і не одразу дає очікувані результати, тому що залежить насамперед від кон'юнктури ринку. Але основна перешкода на шляху їх ефективного використання полягає у жорсткій законодавчій та договірній регламентації, яка надає їм стабільного та передбачуваного характеру, що дозволяє враховувати та обходити їх при плануванні та здійсненні експортно-імпортних операцій. Більше того, сьогодні розвинені країни експортний митний тариф практично не використовують, а імпортні та прикордонні збори носять фіскальний, а не регулятивний характер. Пов'язане це з тим, що загальне завдання обмеження експорту як таке не притаманне розвиненій ринковій економіці.

Вищезазначені недоліки економічних методів компенсуються можливостями, що надаються адміністративно-правовими або нетарифними інструментами торговельної політики. Характеристикою адміністративно-правових інструментів є те, що вони позбавляють покупців свободи вибору товарів.