Виділення авторами окремого пункту, присвяченого особливостям одних і тих самих понять в межах цивільного права, нотаріального та цивільного процесів, зумовлюється специфікою дії норм матеріального та процесуального законодавства. А тому це положення не може не вплинути на визначення конкретних термінів, які мають застосовуватись у окремих галузях правової науки, базис яких ґрунтується на однакових правовідносинах. Так, образно порівнюючи норми матеріального права з нормами юридичного процесу ми маємо для себе відзначити суттєву відмінність між ними, яка полягає у тому, що безліч моментальних фото в остаточному рахунку все ж таки не висвітлюють всю подію, а для цього потребується інший процес - відеозапис. Отже, норми матеріального права регламентують окремі правові ситуації, відокремлюючи правомірну поведінку від неправомірної, встановлюють права і обов'язки суб'єктів правовідносин і простежують певну відповідальність за неправомірні дії та їх наслідки, водночас як будь-який процес має простежувати відповідну дію від її початку до остаточного результату. Нотаріальний же процес, крім того, повинен гарантувати права законослухняних суб'єктів на кожному етапі нотаріального провадження, спонукати їх лише до правомірних, гарантованих законом дій і правомірних наслідків таких дій.

Отже, як в нормах матеріального права, так і процесуального мають застосовуватись певні терміни, які мають відповідати умовам єдності понятійного апарату як у законодавстві і практиці його застосування, так і бути самодостатніми при їх використанні в науковій роботі. Теоретичні пошуки науковців щодо найкращого висвітлення тих чи інших понять відрізнялися залежно від тієї галузі права, дослідниками якої вони вважались. Так, найбільш істотними до останнього часу були дослідження в галузі цивільного права, а тому, зазвичай, термінологія та понятійний апарат спадкового права формувався вченими-цивілістами. Віддаючи належне попереднім теоретичним дослідженням, нами пропонується при врахуванні конкретного змісту понять, що використовуються при регламентації спадкових правовідносин, враховувати процесуальні аспекти їх застосування.

Виходячи з того, що розкривати характер та зміст спадкових правовідносин без чіткого понятійного апарату, на який має спиратись будь-яка науково-практична праця, неможливо, тому пропонується розкрити основні поняття спадкового права.

Насамперед потребують визначення такі поняття, як "спадкове право" та "спадковий процес". В юридичній літературі має широке застосування поняття "спадкове право", з яким пов'язується регулювання правовідносин при спадкуванні. Так, спадкове право визначають як сукупність цивільно-правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок переходу майна померлого до іншої особи чи до інших осіб. Однак з таким визначенням важко погодитись, оскільки, застосовуючи такий термін, ми порівнюємо право лише із сукупністю цивільно-правових норм. Питання хибності ототожнення правової науки із законодавством аргументувалось раніше, а тому вважається за доцільне навести тільки додаткові аргументи на користь авторської позиції. Це положення можна підтвердити й тим, що при розгляді спадкових правовідносин неважко помітити, що вони синтезуються й з іншими нормами законодавства, до яких можна віднести норми конституційного, сімейного, житлового, земельного та ін.

На спадкові правовідносини суттєвий вплив можуть здійснювати договірні правовідносини, що випливають із застосування в юридичній практиці шлюбного договору (контракту), спадкового договору, договору дарування на випадок смерті, кредитних відносин, корпоративних прав тошо. Наприклад, говорячи про спадкові правовідносини, слід констатувати, шо чинним законодавством, зокрема Цивільним кодексом України далі - ПК) врегульовується порядок пред'явлення претензій кредиторами спадкодавця (ст. 1281 ЦК), однак претензії кредитора - це продовження договірних, трудових або інших правовідносин. Тобто ці правовідносини  виникли до спадкових та їх синтез зумовлений правонаступництвом, але відокремлення спадкових правовідносин від інших інститутів права може призвести до безвихідних правових ситуацій замість розширення можливих варіантів їх вирішення. Так, у випадку смерті спадкодавця його кредиторові належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Законодавець передбачив також положення, якщо кредитор спадкодавця не знав та не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги (ч. З ст. 1281 ЦК).

Підводячи підсумок, можна говорити, що спадкове право - це один з інститутів цивільного права, в якому мають визначатися межі дозволеної поведінки суб'єктів спадкових правовідносин, які закріплюються законодавством України. При цьому під законодавством України мається на увазі як книга VI "Спадкове право" Цивільного кодексу України, так і інші норми закону, що безпосередньо впливають на регламентацію спадкових правовідносин. Таке визначення дозволяє відокремити спадкове право від права спадкування. З чого випливає, що право спадкування - це суб'єктивне право окремої особи, яке є лише певною частиною спадкового права, регламентованого ЦК.

Нині спадкове право значно розвинулось, тому доцільно погодитись із Ю.А. Заікою, що спадкове право слід вважати підгалуззю цивільного права. Але авторами ще у 2002 році пропонувалося ввести й новий термін -спадковий процес, який складається з усіх юридично вагомих дій суб'єктів спадкових правовідносин. Тут малося на увазі, що спадковий процес може здійснюватись як в межах нотаріального процесу, так і поза його межами, коли немає потреби звертатись до нотаріуса або суду для вирішення особливо важливих юридичних обставин. Прогноз авторів нині знайшов своє відбиття в ЦК. Так, наприклад, за ч. 2 ст. 1267 ЦК спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Тому, взагалі, неможливо спадковий процес ототожнювати з нотаріальним та бачити в ньому обов'язковість звернення до публічних установ. Наприклад, коли в процесі спадкування спадкоємці отримують лише речі звичайної домашньої обстановки і вжитку, то звернення до нотаріуса не потребується. Якщо при розподілі спадкового майна немає спору між спадкоємцями, то звернення до суду так само недоцільне. Отже, такий спадковий процес має у своєму змісті юридично вагомі обставини, оскільки внаслідок них майно набувається новими власниками, але цей процес проходить без впливу будь-яких державних органів і має реалізовуватись відповідно до норм законодавства.

Але розглянуте вище положення стосується процесу спадкування майна, яке не має суттєвого господарського значення та значної вартості. Щодо більшості спадкових правовідносин, у яких спадкування пов'язане з коштовними речами, потребується суттєва увага та правоохоронні і правозахисні гарантії з боку держави для належного здійснення громадянами прав спадкування. Особливо це стосується тих верств населення, які не здатні захистити свої права особисто, та випадків, коли права осіб спірні щодо прав інших спадкоємців, тощо. При цьому не треба відокремлювати спадкове право від інших галузей права, наприклад, сімейного, конституційного, земельного тощо, положенням про його самостійність, а треба розвивати спеціальну процедуру реалізації спадкових прав, яка буде базуватись та узагальнювати усі положення законодавства, що випливають із різних галузей права.

Говорячи ж про спадкування, слід усвідомлювати його відмінність від спадкового процесу. Тут пропонується відмежувати осіб, які безпосередньо успадковують належні спадкодавцю права та обов'язки, від осіб, які мають інші права на спадщину або здійснюють вплив на спадкові правовідносини. Тобто під спадкуванням пропонується розуміти реалізацію спадкоємцями їхніх прав на отримання належної їм частки спадщини, а спадковий процесбуде складатись із процесу спадкування та всіх інших дій, безпосередньо пов'язаних з розподілом спадщини, виконанням обов'язків, що зумовлюються зобов'язаннями спадкодавця, тощо.

Державою для полегшення реалізації спадкових прав громадян і здійснення їх у визначених законом межах передбачено нотаріальний порядок їх оформлення. Діяльність же нотаріусів щодо спадкових правовідносин регламентується насамперед Законом України "Про нотаріат". Тому при розгляді спадкових правовідносин, що реалізовуватимуться в нотаріальному процесі, треба враховувати теоретичну концепцію щодо виникнення та регулювання нотаріальних процесуальних правовідносин. Отже, слід говорити про додаткове регламентування спадкових прав у межах нотаріального процесу. Тому треба визнати, що спадкове право тісно пов'язане з нотаріальним процесом і має в ньому складати свій інститут - спадковий процес. Отже, загальне поняття "спадковий процес" -це регламентовані законодавством юридично вагомі дії повноважних осіб, які зумовлені переходом прав та обов'язків померлої особи до інших осіб.

Спадковий процес у певних випадках може бути одним з інститутів нотаріального процесу, який визначає спеціальну процедуру реалізації громадянами спадкових прав та повноваження нотаріусів, що мають забезпечити охорону прав усіх суб'єктів спадкових правовідносин і оформлення спадкових прав відповідно до вимог закону.

У разі неможливості врегулювання спадкових правовідносин у межах нотаріального процесу - при виникненні спірності прав, обов'язків або юридичних обставин, вони стають предметом розгляду справ судами загальної юрисдикції. Але цивільна процедура розгляду справ у судах не має в своєму змісті спеціальних інститутів, присвячених спадковому праву і нотаріальному процесу, оскільки вона має універсальний характер. Хоча деякі норми конкретизують особливості розгляду певних категорій справ, що випливають із спадкових,  які можуть розглядатися як у позовному, так і окремому провадженні цивільного судочинства і нотаріальних правовідносин8. Слід зазначити, що цивільний процесуальний порядок розгляду спадкових правовідносин не дублює нотаріальної процедури реалізації спадкових прав, а має свої особливості і повноваження суду щодо врегулювання цих правовідносин, які значно ширші, ніж у нотаріусів.