Кримінальна відповідальність є однією із суперечливих і актуальних проблем сучасного кримінального права. Практично не існує питання кримінально-правової теорії, яке не розглядалося б через призму своєрідного розуміння кримінальної відповідальності. Поняття кримінальної відповідальності вживається в чинному кримінальному законодавстві України, рішеннях Конституційного Суду та постановах Пленумів Верховного суду України, а також фаховій літературі та правозастосовчій діяльності. Знані представники філософії та теорії права стверджують, що за змістом юридична відповідальність є різновидом соціальної відповідальності, яка находить свій прояв у різноманітних формах життєдіяльності та поведінки людини. Відносини, які виникають між індивідами, регулюються соціальними нормами, що дозволяють створити найефективнішу й дієву систему функціонування нашого суспільства. При цьому одним з невід'ємних елементів механізму суспільного регулювання й контролю є соціальна відповідальність, яка є дієвим важелем впливу на поведінку суб'єктів суспільних відносин [1].

Інноваційне розуміння співвідношення соціальної та юридичної відповідальності сформувалось у досить представницьку правничу течію, прибічники якої стверджують про необхідність переосмислення юридичної відповідальності через призму соціальної відповідальності. Більшість прибічників визнання позитивної кримінальної відповідальності представлена російськими дослідниками, серед яких З. А. Астеміров, Н. О. Бєляєв, А. І. Бойцов, Б. С. Волков, В. М. Галкін, Ю. В. Голик, В. А. Єлеонський, І. Е. Звечаровський, Т. О. Леснієвські-Костарева, В. С. Прохоров, В. В. Похмелкін, С. Н. Сабанін, В. Г. Смірнов, О. М. Тарбагаев, І. А. Т арханов та ін. Проте останнім часом і українські фахівці виявляють інтерес до цього питання. Так тією чи іншою мірою 
позитивної кримінальної відповідальності торкалися П. П. Андрушко, Ю. В. Баулін, В. М. Горшенев, В. В. Голіна, Ю. М. Грошевий, О. О. Дудоров, В. М. Куц, М. І. Мельник, А. А. Музика, В. О. Навроцький, В. В. Скибицький, В. В. Сташис, М. І. Хавро- нюк, С. С. Яценко та ін.

У процесі реалізації цього вчення юридична відповідальність, і кримінальна в тому числі, трактується як діалектична єдність двох протилежностей: позитивної та негативної. При цьому особливо наголошується, що кримінальна відповідальність, як станова категорія цієї галузі права, єдина, але має два протилежних аспектів. Позиція прихильників виділення позитивного аспекту (сторони) кримінальної відповідальності базуються на загально філософському розумінні соціальної відповідальності як позитивного регулятора суспільних відносин. Один з представників "науки наук" - філософ Х. Гроссман вказує, що позитивний і негативний аспекти відповідальності необхідно завжди розглядати в їх взаємозв'язку і взаємообумовленості. Зведення поняття відповідальності до однієї з цих сторін означає звуження обсягу її змісту і неминуче призводить до помилок [2, с. 129-130].

В. С. Прохоров, М. М. Кропачев, О. М. Тарбагаєв стверджують, що правомірна поведінка - головна ланка в системі механізму кримінально-правового регулювання, де на першому місці знаходиться кримінально-правова норма, яка містить правову вимогу (дозвіл), а потім - суб'єкт кримінально-правового відношення - її адресат, людина, яка спроможна усвідомити вимогу кримінального закону та співвідносити з цим свою поведінку. Позитивний аспект кримінально-правової відповідальності і є нормативний зріз позитивної діяльності. Кримінально-протиправна поведінка викликає необхідність реакції держави на акт безвідповідальної поведінки, по-перше, тому, що так зобов'язує суспільна необхідність та, по-друге, тому, що цього потребує й природа самого права [3, с. 152].

Звичайно, кримінальне право втратило б загальну обов'язковість і нормативність, якщо б лишилося властивості примушувати до виконання своїх заборон та приписів. Саме на цю обставину, на наш погляд, звернув увагу В. В. Похмелкін, коли визначав сутність кримінальної відповідальності в тому, що вона виступає об'єктивно обумовленою і встановленою кримінальним законодавством мірою мінімально необхідної соціально-рольової поведінки і тим самим вимогою не вчиняти найбільш небезпечні відхилення від конкретної соціальної ролі [4, с. 38].

Таким чином, виділення позитивної кримінальної відповідальності не є "нонсенсом", "абсурдом", "змішанням моралі та права", як іноді стверджують деякі дослідники [5], а навпаки служить необхідним чинником нормального, законослухняного життя абсолютної більшості громадян, інструментом охорони й підтримки правопорядку в законодавчо-окресленому колі найважливіших суспільних відносин. Позитивна кримінальна відповідальність реалізується в усвідомленій та вольовій поведінці суб'єктів - учасників як регулятивних, так і охоронних кримінально-правових відносин, які складаються відповідно до вимог закону щодо виконання покладених обов'язків, використання наданих правочинностей, дотримання заборон. Така законослухняна поведінка може бути як внутрішньою життєвою установкою, так і формуватися зовні під впливом державного примусу. Саме такий підхід до проблеми розвитку вчення про кримінальну відповідальність надасть безліч варіантів правомірної поведінки в кримінальному праві. Але коли його заборони були порушені - перспективних форм вирішення кримінально-правових конфліктів - є дієвим чинником вирішення завдань Кримінального кодексу України у частині правового забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, а також запобігання злочинам. "Парадокс ефективності кримінального права, - підкреслює

О.  М. Яковлєв, - полягає в тому, що чим більш воно соціальне, тим менш кримінальним воно є" [6, с. 164].

Від того, який зміст вкладається в поняття позитивної кримінальної відповідальності, які межі її застосування, місце та роль у механізмі кримінально-правового впливу, залежить вибір відповідного уявлення про соціальну роль кримінально-правових засобів регулювання сучасних, таких що трансформуються до ринку, суспільних відносин Україні. У зв'язку з цією тезою слід констатувати, що прийняття на озброєння тієї чи іншої концепції позитивної кримінальної відповідальності визначає в кінцевому результаті практичну діяльність щодо втілення кримінально- правової політики.

Як уже зазначалося, останнім часом у теорії кримінального права сформувалася досить аргументована концепція розуміння позитивної відповідальності як різновиду кримінальної відповідальності. Такий підхід, виходячи з тези, що кримінальна відповідальність є видом соціальної відповідальності, визнає, що вона має два діалектичних взаємопов'язаних аспекти - позитивний (відповідальність за майбутнє) і ретроспективний (відповідальність за минуле). У той час, коли відповідальність у фаховій літературі трактується виключно як державний примус та осудження, та на цій підставі вона ідентифікується від інших форм суспільної відповідальності, у філософських та соціальних дослідженнях відповідальність одностайно розуміється як єдність діалектичних протилежностей: позитивної та негативної, які знаходять свою основу, відповідно, на схвалення-заохочення та осудження-пока- рання. Дійсно, дуже важко заперечувати тисячоріччями складеним уявленням про відповідальність, як обов'язок особи зазнавати обмеження прав і свобод, якому вона може бути піддана в разі вчинення нею злочину. Ставлячи під сумнів цю тезу, ми лише зазначимо, що психологічним підґрунтям домінуючого в праві розуміння відповідальності є суспільна думка про кару, покарання, необхідні страждання особистості в разі недотримання загальновизнаних міжособистих, релігійних, політичних, економічних та інших відносин. Зрозуміло, що проблемою реалізації такої відповідальності займалися виключно фахівці в галузі найяскравішої з ретроспективної відповідальності - кримінальної [7, с. 11].

Заохочення і покарання є парними категоріями кримінального права, і ця обставина є вагомим аргументом на користь позитивної кримінальної відповідальності. Проблема парності заохочення і покарання в кримінальному праві мало вивчена. Дослідження кримінально-правової матерії з цих позицій значно розширюють пізнавальні можливості, розглядають зазначені правові явища у взаємозв'язку і взаємозалежності, повніше фіксують їх внутрішні зв'язки, чіткіше встановлюють як елементи єдності, так і елементи протилежності. О. М. Васильєв зазначає, що для віднесення юридичних категорій до кола парних категорій необхідно визначити специфічну єдність протилежностей і розкрити її через відмінність, тотожність, переходи відносно до суттєвого першого, другого і т. д. порядку, що проявляється в роздвоєнні протилежних моментів і сторін [8, с. 18]. Заохочення і покарання є протилежними за механізмом правового впливу на інтелектуально- вольову, емоційну субстанцію особистості, за соціальними і правовими наслідками застосування, але вони мають єдине завдання правового забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Правомірна, соціально-корисна поведінка особи у сфері кримінально-правового регулювання є важливим фактором профілактики злочинів, дозволяє в більшості випадків задовольнити матеріальні і моральні вимоги потерпілого від злочину, прискорює розкриття і посилює ефективність розслідування злочинів та формує альтернативу традиційним засобам кримінально-правого впливу у вигляді покарання. Чинне кримінальне законодавство значною мірою розширило і вдосконалило заохочувальні кримінально-правові приписи, що передбачають усунення, звільнення та пом'якшення кримінального обтяження. Це свідчить про значну переоцінку законодавцем способів та заходів вирішення кримінально-правових конфліктів, особливо якщо це стосується злочинів невеликої та середньої тяжкості, де такий підхід вкрай необхідний, витребуваний сучасним суспільством [9, с. 12-13].

Заохочення і покарання є взаємовиключними варіантами реагування держави на вчинки у кримінальному законодавстві. З цього приводу вони, на нашу думку, повинні розглядатися як парні правові категорії кримінального права. Проте в загальнотеоретичних дослідженнях не має єдності щодо ознак парності правових категорій. Так, О. В. Малько визначає, що парні юридичні категорії: 1) виражають двоїчність юридичної інформації; 2) внутрішньо діалектично пов'язані; 3) взаємозабезпечують у регулюванні одна одну; 4) визначають у своїй сукупності специфічний баланс мотиваційних правових засобів; 5) є двома узагальнюва- льними категоріями, що вбирають основні юридичні засоби у сфері інформаційно-психологічної дії права [10, с. 110].

Іншої думки з цього питання дотримується В. В. Нирков, що вказує п'ять головних і взаємозалежних ознак зазначеної взаємодії: 1) єдність протилежностей; 2) їх взаємовиключення, взаємо- заперечення; 3) їх взаємоположення, взаємопроникнення одна у одну; 4) взаємоперетворення, саморухливість протилежностей; 5) нерівноцінність протилежностей у ході взаємодії [11, с. 46]. Не вдаючись до детального аналізу цих точок зору - це складна проблема, що заслуговує окремого дослідження. Зазначимо, що відправною позицією у визначені ознак парних правових категорій є матеріалістична діалектика та її "ядро" - закон єдності та боротьби протилежностей. Зміст цього закону окреслив один із фундаторів матеріалістичного вчення - Ф. Енгельс, який писав, що одна сторона протиріччя так само немислима без другої, як неможливо мати в руці ціле яблуко після того, як з'їдена його половина [12, с. 70].

Заохочення і покарання як сторони діалектичного протиріччя в кримінальному праві характеризуються взаємозв'язком та взаємозалежністю, які проявляються безпосередньо в їх: а) взаємній єдності; б) взаємовиключенні; в) взаємопроникненні;