Слід зауважити, що Спільна Стратегія застосовується від дня її публікації протягом початкового чотирирічного терміну. Її може бути продовжено, переглянуто та, за необхідності, змінено Європейською Радою на підставі рекомендацій Ради.

З огляду на те, що Європейський Парламент постає однією із основних інституцій Європейського Союзу та здійснює управління європейськими процесами інтеграції, у роботі вважається за доцільне проаналізувати позицію Європейського Парламенту стосовно Спільної Стратегії Європейського Союзу щодо України. Загальні засади політики Європейського Парламенту знайшли свій відбиток у Резолюції Європейського Парламенту стосовно Спільної Стратегії Європейського Союзу щодо України [30]. Європейський Парламент, приймаючи до уваги Спільну Стратегію, схвалену Європейською Радою в Гельсінкі 11 грудня 1999 року, робочі програми імплементації Спільної Стратегії Португальського та Французського Президентств, Угоду про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною (23 травня 2000 р.), Спільну заяву зустрічі на вищому рівні ЄС-Україна (15 вересня 2001 р.) та заяви з двох попередніх саммітів після набуття чинності УПС, ст. 49 Договору про Європейський Союз та враховуючи позитивні та негативні моменти механізмів реалізації Україною УПС, висловлює свою підтримку Спільної Стратегії ЄС щодо України.

Загальні положення Резолюції Європейського Парламенту констатують: недостатність поточного парламентського співробітництва між Україною та ЄС для того, щоб забезпечити реальне та плідне співробітництво; необхідність надання пріоритету щодо підтримки зусиль України стосовно реформування внутрішніх структур задля більш швидкого створення  інституційної та законодавчої систем, які забезпечили б сприяння економічному розвитку, торгівлі та інвестиціям.

Аналізуючи політичну ситуацію в Україні, Європейський Парламент, серед інших пропозицій, запрошує всі відповідні сили в Україні розв'язати ще невирішені конституційні питання в такий спосіб, щоб існував демократичний баланс між виконавчою та законодавчою гілками влади. Під час розгляду економічної ситуації та економічних взаємовідносин між ЄС та Україною Європейський Парламент застерігає проти будь-якої тенденції у розгляданні інтеграції в ЄС як панацеї для української економіки. Значна увага у Резолюції Європейського Парламенту приділяється досягненням та проблемам у галузі юстиції та внутрішніх справ, зокрема йдеться про наступне:

-         програми Співтовариств, які формують частину програм Тасіс, на протязі 2000 року приділили особливу увагу підвищенню ролі верховенства права;

-         продовжити відповідні програми Тасіс, які підтримуються Радою Європи та мають ціллю сприяти підвищенню поваги до прав людини серед органів влади України та засобів інформації;

-         сприяти Україні щодо прийняття необхідних законодавчих та оперативних заходів для гарантування на адекватному рівні захисту даних, порівняно до вимог Європейського Союзу;

-         закликати Україну підписати, ратифікувати та виконувати Конвенцію ООН щодо транснаціональної організованої злочинності;

-         для вирішення питань щодо гнучких форм пересування осіб у прикордонних областях необхідно, щоб прикордонний режим та адаптація української візової політики відповідно до європейських положень повністю враховували традиційні економічні та культурні зв'язки між Україною та сусідніми з нею державами;

-         необхідною умовою розширення співробітництва у сфері юстиції та внутрішніх справ має поставати покращення поліцейської та судової системи в самій Україні;

-         з боку ЄС доцільно збільшити підтримку України у покращенні прикордонного контролю;

-         відповідно до ст. 31 (е) Договору про Європейський Союз вжити Європейським Союзом всіх необхідних заходів щодо класифікації як злочину з відповідним покаранням, діяльності, пов'язаної з перевезенням жінок, жертвами та об'єктами експлуатації якої в останні роки все більш є особи з України;

-         Європейській Комісії вивчити способи більш ефективної боротьби з перевезенням дівчат та жінок з України для сексуальної експлуатації, а державам-членам, особливо традиційним країнам призначення, вжити практичних заходів та знайти шляхи ефективного втручання на їхній власній території для допомоги українським органам влади у боротьбі проти цієї неприйнятної практики;

-         закликати Україну підписати та ратифікувати Женевську конвенцію щодо статусу осіб-біженців.

Концептуальні засади пан-європейської політики ЄС також знайшли свій відбиток у Резолюції Європейського Парламенту. У Резолюції відзначається, що ЄС має приділяти більше уваги до держав Східної Європи, які не є кандидатами на вступ до ЄС. Позиція Європейського Парламенту полягає в тому, що нова європейська зона, яка заснована на засадах ринкової економіки та вільної торгівлі, захисті навколишнього середовища, демократії, прав людини та безпеки, має бути створена й для них; крім того, вказує на те, що всі європейські нації мають право на вступ до ЄС, якщо вони виконують необхідні політичні та економічні критерії. У зв'язку з розробкою пан-європейської політики, безумовно, інтерес викликає конкретна позиція Європейського Парламенту щодо розгляду України як держави-кандидата на вступ до ЄС. Своє ставлення до цієї проблеми Європейський Парламент сформулював наступним чином: "Україна має розглядатися як потенційний кандидат на вступ до ЄС колись у майбутньому" [30].

У той же час виникає питання щодо наслідків розширення Європейського Союзу на Схід Європи у зв'язку з позицією ЄС стосовно членства України. Які проблеми можуть з'явитися в Україні у зв'язку з розширенням ЄС? Які мають бути механізми компенсації можливих втрат в окремих сферах співробітництва. Певні відповіді на поставлені питання можна знайти в аналітичній доповіді Центру Разумкова на міжнародній конференції "Розширення ЄС: наслідки для України" (2001 р.) [31]. Відповідно до цих матеріалів головна різниця між теперішнім етапом розширення від попередніх трансформацій Євросоюзу полягає у тому, що попередні "хвилі" розширення проходили на більш низьких рівнях інтеграції ЄС. Новий етап розширення відбувається на стадії завершення формування економічного та валютного союзу, значного прогресу на шляху створення політичного союзу, поглиблення співробітництва у сфері безпеки. Це, на думку експертів Центру Разумкова [31], значно ускладнює питання розширення - як у політичному, економічному, так і у правовому й процедурному аспектах. Слід зауважити, що під час розширення свого соціально-економічного та політичного простору ЄС жертвує поточними інтересами забезпечення максимально високого життєвого рівня членів Співтовариства для досягнення стратегічних цілей. Проте, навіть враховуючи можливі ускладнення під час розширення ЄС, політичне рішення щодо розширення Європейського Союзу вже прийнято, і питання на сьогодні постає лише у визначенні країн, які будуть прийняті спочатку, і тих необхідних механізмів внутрішніх перетворень ЄС, що створять умови для функціонування розширеного Союзу.

Зараз в українському суспільстві існує потенціал зміцнення європейської орієнтації населення. Можливо, ставлення громадян України буде визначатися не геополітичними перевагами безпосереднього сусідства з ЄС, а конкретними результатами співробітництва із розширеним Євросоюзом і тим, чи є спроможність мінімізувати можливі негативні наслідки його розширення для України. Наслідки процесу розширення ЄС для України будуть головним чином визначатися, з одного боку, внутрішніми інституційними та структурними перетвореннями в Євросоюзі у його розширеному вигляді, стратегією зовнішніх відносин ЄС на східному напрямку, а з іншого - спроможністю України для ефективних інституційних та структурних перетворень всередині країни. Тобто ключ української євроінтеграції слід шукати, скоріше, не у Брюсселі, а в Києві. У перспективі засобом розв'язання багатьох проблем може стати укладання угоди про вільну торгівлю між Україною та ЄС, що передбачено діючою Угодою про партнерство та співробітництво [29].

Прямуванні ЄС на схід буде супроводжуватися введенням візового режиму сусідніми країнами-кандидатами, зміцненням прикордонного контролю, посиленням боротьби з нелегальною міграцією, що торкається інтересів мільйонів українців. Посилення боротьби з нелегалами в розширеному Євросоюзі, встановлення на його кордонах антиімміграційних бар'єрів у вигляді жорсткого прикордонного та візового режимів (якщо не будуть активізовані спільні зусилля і не збільшиться допомога Україні) можуть значною мірою перекласти ці транснаціональні проблеми на Україну. Україна може перетворитися у державу-скопище нелегалів, що буде дестабілізувати її внутрішню ситуацію. Внаслідок цього виникає зона нестабільності безпосередньо на кордонах Європейського Союзу. У роботі поділяється точка зору експертів Центру Разумкова, що боротьба ЄС з нелегалами потребує не встановлення бар'єрів на західному кордоні України, а наведення порядку на усіх кордонах на сході Європи і передусім - східних і північних кордонах України, через які потрапляє до України основний транзитний потік нелегалів. Слід зазначити, що візовий режим перетинання кордонів, процедури прикордонного контролю, заходи щодо ліквідування нелегальної міграції - звичайна міжнародна практика. Але у ситуації України введення віз сполучається із проблемами внутрішнього характеру. У зв'язку з цим необхідно мінімізувати негативний вплив заходів країн ЄС на українських громадян - у першу чергу, приведення у відповідність зі стандартами Євросоюзу внутрішньої соціально-економічної ситуації в Україні. З іншого боку, необхідно здійснити відповідні адаптаційні заходи раніше, ніж вводити візовий режим з Україною: розширити мережу консульських установ, спростити процедуру оформлення документів, встановити оптимальну вартість віз.