Сучасна організація системи державної влади в Україні, функціонування її апарату мають будуватися не тільки на принципі поділу влади, а й на принципі стримувань і противаг в діяльності цих гілок, що має зумовити їх взаємодію в процесі реалізації головної функції державної влади — утвердження і захист законних прав і свобод людини, забезпечення динамічного розвитку і цілісності нашого суспільства. Отже, реалізація зазначених принципів передбачає певну організацію державної влади. Тобто, щоб остання діяла саме так, вона має бути відповідно  організована [511][13].

Визнання на конституційному рівні принципу поділу влади означає насамперед чітке визначення нової компетенції кожної з гілок і відповідних органів. Акцент при цьому має бути зроблений на сферах їх самостійних дій із встановленням тих засобів перехрещення їх компетенцій, що забезпечують баланс влади та взаємодію. І, нарешті, мають бути визначені процедури запобігання і усунення юридичних колізій між владою і державними    органами [573][14].

Отже, принцип поділу державної влади означає структурно-функціональну визначеність кожного з державних органів, наявність власної компетенції, встановленої у спосіб, що виключає домінування одного органу відповідної гілки державної влади над іншою і довільне втручання їх у діяльність один одного, а також наявність системи відносин взаємного контролю і противаг, що врівноважують один одного [510][15].

Відповідальність держави за свою діяльність перед людиною, закріплена у статті 3 Конституції України, відображена у забезпеченні захисту прав і свобод людини та громадянина, здійснюваному судовою гілкою влади.

Проблема захисту прав людини, механізмів її реалізації, забезпечення та захисту,  насамперед судового, набула у суспільстві першочергового, особливого значення. Питання захисту прав людини і громадянина в Україні стали предметом серйозних наукових досліджень. Особливе місце у цих дослідженнях відводиться саме судовому захисту, ролі суду в розв'язанні спорів, що виникають між людиною та державою [425][16].

У державі, що прагне стати правовою, суд має бути авторитетним, незалежним, владним та самостійним, у якому люди бачили б не бюрократичну установу, а реального гаранта їх прав, надійного захисника їх інтересів [543][17].

Отже, судова влада посідає особливе місце у системі поділу влади. Сутністю судової влади є конституційно закріплена за нею компетенція щодо забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, утвердження принципу верховенства права, зміцнення правового порядку в країні. Судова влада, згідно з принципом поділу влади, є сферою публічної і різновидом державної влади, що покликана самостійно і незалежно здійснювати правосуддя [178][18]. За своїми предметно-функціональними ознаками вона суттєво відрізняється від законодавчої та виконавчої влади, має свої специфічні цілі, завдання та предмет діяльності, реалізується виключно легітимованими законодавчою (виконавчою) владою суб'єктами, а сама реалізація здійснюється у встановлених законом формах, передбаченими ним методами та способами. Судова влада здійснюється методом вчинення правосуддя у формах конституційного, цивільного, адміністративного, кримінального, господарського судочинства. Кожна з них має свою специфіку, передбачає особливий набір засобів та способів, процесуальних гарантій, матеріальну правову основу, за допомогою яких вирішуються цілі та завдання, що стоять перед судовою владою.

Судова влада — це новий політичний і правовий феномен, який адекватно відображає прагнення побудувати в Україні  правову державу, що ґрунтується на принципі поділу влади. Погляди на владу, що існували в радянській науці, ґрунтувалися лише на вченні класиків марксизму-ленінізму, які трактували її однобічно, як організоване насильство одного класу щодо іншого [329][19]. Таке розуміння влади механічно переносилося й на суди. Багато років оперували такими поняттями, як суд, органи правосуддя, судові органи, органи юстиції тощо. З правового лексикону зникло поняття ,судова влада". Лише у середині 80-х рр. ХХ ст. з'явилася можливість звернутися до питань формування ,третьої" влади.

Термін ,судова влада" по-різному тлумачиться у нормативній та науковій літературі. Так, деякі автори визнають судову владу як сферу публічної і різновид державної влади, що покликана самостійно та незалежно здійснювати правосуддя [178][20], як специфічну гілку державної влади, яка здійснюється уповноваженими на те державними органами — судами — і призначенням якої є розв'язання правових конфліктів та здійснення судового контролю [188]2. Інші під судовою владою розуміють право, можливість і здатність спеціально створених державних установ — судів — здійснювати вплив на поведінку людей та соціальні процеси конкретно визначеними юридичними засобами, встановленими        законами [169]3. Судова влада розглядається також як самостійна і незалежна галузь державної влади, що формується найвищим законодавчим органом згідно з процедурою, встановленою Конституцією і законом про судову владу, яка функціонує на демократичних принципах, охоплюючи різні суб'єкти, котрі мають широкі повноваження для розв'язання завдань і досягнення соціально значущих цілей, прийняття рішень, прирівнених за своїм значенням до закону [330]4. Існує й дещо інше тлумачення цієї наукової категорії — як системи незалежних державних органів — судів, покликаних від імені держави здійснювати правосуддя, вирішувати у судовому порядку спори і конфлікти у правовій сфері. До поняття судової влади входить також сукупність владних повноважень, якими наділений суд з метою відновлення порушеного права і справедливості, вжиття заходів державного примусу до осіб, які посягають на інтереси, що охороняються законом, у тому числі заходів кримінального покарання [568][21].

Питанням судової влади приділялась увага ще в період підготовки  судової реформи 1864 р. Під судовою владою розуміли право або обов'язок держави на вимогу зацікавлених осіб або на свій розсуд вживати заходів для застосування закону до конкретного випадку [265, 291, 292][22]. Не вдаючись до загальної оцінки цього визначення, що є дискусійним і суперечливим, слід зауважити, що судова влада розглядається як право і обов'язок держави вживати заходів щодо захисту прав і свобод людини.

До основних функцій судової влади належать: реальне забезпечення принципу верховенства права і повна реалізація вимог закону. Власне, судова влада покликана забезпечити трансформацію абстрактних правових норм у реалізацію прав та обов'язків суб'єктів права [421][23]. Визначають і такі функції судової влади, як охоронна (охорона прав), функція правосуддя (захист, відновлення прав), контрольно-наглядова (щодо інших гілок    влади) [509][24].

Ця гілка влади не лише не поступається двом іншим за авторитетом та ефективністю, а й має певні переваги у захисті прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Захист цих цінностей є основною функцією судової влади. Крім цього, судова влада повинна здійснювати контроль за законністю державного адміністрування (реалізацією державної виконавчої влади) шляхом розгляду претензій щодо дій (рішень) органів державного управління та їх посадових осіб, а також — у порядку господарського судочинства — здійснювати правосуддя у господарських відносинах, охорону державного та суспільного ладу [604][25].

Діюча судова влада виникла в результаті набуття судом додаткових, якісно нових функцій. Свідченням цього є сформульоване у частині другій статті 124 Конституції України положення про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. У контексті системи противаг судову владу характеризує юридична можливість впливати на рішення і дії законодавчої та виконавчої влади. Дані повноваження в повному обсязі, коли вони надані суду і використовуються ним при здійсненні правосуддя, перетворюють його у потужну стабілізуючу силу, здатну захищати права і свободи громадян, оберігати суспільство від руйнівних соціальних суперечок [543][26].

Значення судової влади важко переоцінити, вона завжди була ознакою демократії та свободи. Ще у ХІХ ст., після реформи 1861 р., Б. М. Чичерін, зважаючи на важливість проведеної судової реформи, писав: ,Серце росіянина б'ється сильніше, коли він знає, що права його захищені, що правда запанує на його землі. Положення 19 лютого дарувало волю 22 мільйонам, реформа суду дає правосуддя усім" [628][27]. Саме тоді були проголошені принципи публічності, гласності, незалежності судової влади.

Поняття ,принцип" означає основні, найзагальніші, вихідні положення, засоби, правила, що визначають природу і соціальну сутність явища, його спрямованість і найсуттєвіші властивості [273][28].

Поняття принципів судової влади та судочинства у літературі дискутуються вже не одне десятиліття [679][29]. Під принципами (засадами) судочинства, незалежно від галузевої приналежності, розуміють передбачені законодавством основні, пов'язані з метою і завданням останнього, ідеї, що відображають специфіку інститутів, стадій, особливості процесуальної діяльності суду та всіх інших учасників процесу [177][30]. Чинним законодавством закріплено такі принципи судочинства, як рівність перед законом і судом, гласність, змагальність, верховенство права, незалежність.